Казки роботiв. Кiберiада - Станіслав Лем

але звідки тобі знати, чи не сталося так внаслідок Вищої Необхідності? Наявність мідної бляхи здалася тобі просто зручною, але й тут, певна річ, не обійшлося без втручання Предвічної Гармонії. У кількості моїх очей та ніг так само мають бути приховані якісь Таємниці Вищого Порядку, як: Одвічне Значення тих чисел, співвідношень та пропорцій. Отже, три, так само, як і п’ять, – це числа перші. А втім, одне могло б ділитися на друге – як гадаєш? Тричі по п’ять – буде п’ятнадцять, тобто один і п’ять; якщо ж їх додати – буде шість, а шість поділене на три дає два, тобто кількість моїх барв, бо я з одного боку мідний, а з другого – залізний Щаспобут! І таке точне співвідношення мало б виникнути випадково? Смішно! Я є істотою, що виходить поза твій обмежений обрій, примітивний слюсарю! Взагалі якщо в тому, що ти мене збудував, є хоч крихта правди (а в це, зрештою, важко повірити), то тоді ти був би просто інструментом, звичайним інструментом Вищих Законів, а я – їхньою справжньою метою. Ти – випадкова краплина дощу, а я – рослина, що славить барвою квітучої крони кожне створіння; ти – струхлявіла дошка в паркані, яка просто кидає тінь, а я – сонячне світло, за велінням якого дошка відділяє світло від мороку; ти – сліпе знаряддя в руці вічності, яка покликала мене до існування! Тому марно силкуєшся принизити мене, заявляючи, що моя п’ятиокість, триногість і двобарвність – це лише наслідок складово‑заощадницько‑матеріальних причин. Я бачу в цьому знак вищих зв’язків існування Симетрії, значення якої я ще не розумію як слід, але неодмінно зрозумію, коли, вибравши вільну хвилину, займуся цією проблемою, а щодо тебе, то я більше з тобою не розмовлятиму, бо мені шкода на це часу.

Вислухавши таке, розгніваний Трурль схопив Щаспобута і, хоча той відбрикувався, голосно доводячи своє право на самостановлення, на незалежність вільної індивідуальності, особисту недоторканість, затяг його назад до комірки, відключив йому підсилювач інтелігентності й побіг додому, роззираючись, чи не підглядає хто за тими його дослідами. Оскільки вчинене над Щаспобутом насильство сповнило його почуттям сорому, він, сідаючи до розгорнутих книжок, почував себе мало не злочинцем.

«Певно, якесь прокляття тяжить над природою такого конструкторства, яке має на меті лише Добро і Загальне Щастя, – подумав він, – якщо всі, навіть початкові досліди й приготування одразу ж штовхають мене на негідні вчинки і породжують докори сумління! Чорти принесли Щаспобута з його Предвічною Гармонією! Треба інакше братися до діла».

Доти Трурль випробовував моделі одну за одною, отож кожен крок поглинав величезну кількість часу і матеріалів. Тепер він вирішив провадити одночасно тисячу експериментів, у масштабі 1:1 000 000. Під електронним мікроскопом він поскручував по кілька штук мічених атомів у такий спосіб, що з них виникли істотки, не набагато більші від мікробів, яких назвав Ангстремиками; чверть мільйона таких осіб складало культуру, вміщену кінцем волоскової піпетки на предметному скельці. Кожен такий мікроцивілізаційний препарат видавався неозброєному окові простою сіро‑оливковою плямкою, а те, що в ній відбувалося, можна було розглянути лише при найсильнішому збільшенні.

Усіх Ангстремиків Трурль наділив альтруїстично‑героїчно‑оптимістичними регуляторами з антиагресивною клямкою, категорично‑електричним імперативом просто нечуваної добродійності, а також мікрораціоналізатором з дроселями як ортодоксії, так і єресі, щоб ніякого фанатизму взагалі не могло бути; культури покрапав на скельця, поскладав їх у пакетики, а пакетики – в пакети; розмістив їх на полицях цивілізаційного інкубатора і замкнув його на дві з половиною доби. Попередньо прикрив кожну цивілізацію старанно очищеним скельцем небесної барви, оскільки воно мало стати небом тамтешнього суспільства; краплеміром додав іще також поживи й сировини для вироблення того, що консенсус омніум вважатиме за найбільш доцільне й потрібне. Певна річ, Трурль не міг прослідкувати всюди за розвитком, який активно розпочався на всіх тих скельцях, отож він навмання виймав окремі цивілізації і, хухнувши на окуляр мікроскопа й протерши його фуляром, із затамованим подихом придивлявся до колективних заходів згори, дивився крізь тубус мікроскопа вниз, як би Господь Бог дивився з‑поза хмар на своє творіння.

Триста препаратів швидко зіпсувалося. Ознаки розпаду, як правило, були схожі. Спершу плямка культури починала швидко розростатися, пускаючи в боки тонесенькі відростки, потім над нею здіймався легесенький димок, або, швидше, хмарка, з’являлися мікроскопічні зблиски, котрі покривали мікроміста й мікрополя фосфоричною висипкою, після чого все з легеньким тріском розсипалося на дрібний мак. Заклавши в мікроскоп восьмикратну лінзу, Трурль помітив в одному з таких препаратів самі лише звуглені руїни і згарища, а посеред них закіптюжені рештки штандартів з написами, яких, однак, не зміг прочитати, бо дуже вже були дрібні. Усі такі скельця він швиденько повикидав у кошик для сміття. Однак не скрізь було так зле. Сотні культур, буйно розростаючись, тяглися догори, отож, коли їм бракувало місця на скельці, він порціями переносив їх на інші: через три тижні мав уже тих процвітаючих понад 19 000.

Згідно з думкою, яка видалася йому геніальною, Трурль сам нічого не встановлював у питанні генерального ощасливлення, тільки різними способами прищепив Ангстремикам гедотропізм. Він або наділив кожного Ангстремика щастезбудним засобом, або розділив його на частинки, давши кожному по одній: тоді рух до щастя створював загальне об’єднання в рамках відповідної організації. Створені першим способом задовольняли свій гедотропізм як кому заманеться без міри, отже, кінець кінцем кожен з них тихенько луснув собі від надміру. Другий спосіб дав кращі наслідки. Виниклі на скельцях багаті цивілізації створили собі спеціальні техніки й найрізноманітніші культурні інституції. Препарат № 1376 витворив Емулятор, № 2931 – Каскадер, а № 95 – Фракціоновану Гедоністику в лоні Драбинчастої Метафізики. Емуляти, поділившись на Вігів і Гурів, змагалися в досягненні ідеалу чеснот. Щодо Гурів, то вони вважали, що той, хто не знає гріха, не може знати й цноти, адже треба вміти відрізнити одне від другого. Отож, згідно з каталогом, випробовували різні види зіпсутості, маючи високий намір покинути їх у Відповідний День. Однак гурування, як підготовчі вправи, обернуло засоби на мету: так принаймні твердили Віти. Перемігши Гурів, вони запровадили вігуріанізм, або культуру, збудовану з 64 000 дуже живучих і категоричних заборон. За їхнього правління не можна було ні грабувати, ні мавпувати, ні в карти грати, ні руйнувати, ні вугля палити, ані кеглі бити, ні цмокати, ані стукати, залазити, ані вразити, отож на превелике задоволення й загальну втіху ці суворі заборони бойкотували і по черзі відміняли. Коли Трурль згодом знов оглянув емулятський препарат, його занепокоїла загальна біганина: