Пробудження Левіафана - Джеймс С. А. Корі

– В чому проблема? – криком запитав Міллер.

– Я не можу прорізати цю скотину, поки ці смоктуни штовхаються тут.

Детектив кивнув і повісив гвинтівку за спину. Він ухопив двоє найближчих плечей, потрусив чоловіків, поки вони його помітили, а потім зчепив свої лікті з їхніми в замок.

– Треба просто дати інженеру трохи місця, – сказав Джо сусідам і вони разом надавили на своїх, відтискаючи їх назад. Скільки битв в історії були програні в такі моменти, міркував він, перемога вже в них у руках, але тут союзники починають наступати на ноги. Різак у нього за спиною ожив, жар відчувався спиною навіть через броню.

Десь на краю натовпу коротко кашлянув автомат.

– Як там справи? – гукнув Міллер через плече.

Жінка не відповіла. Здавалось, минали години, хоча пройшло не більше п’яти хвилин. Повітря наповнив сморід розпеченого металу і випарованого пластику.

Полум’я різака вимкнулося з глухим звуком. Через плече детектив побачив, що переборка прогнулася і осіла. Інженер помістила у прогалину між пластинами тонкий, мов папір, домкрат і активувала його. Станція навколо них стогнала, поки метал стискало і м’яло. Переборка відкрилася.

– Заходимо, – вигукнув Міллер, нахилив голову і пройшов через новий прохід угору, по вкритій килимом рампі в командний центр. Тузень чоловіків і жінок дивилися на них зі своїх постів розширеними від страху очима.

– Вас заарештовано! – закричав Міллер, поки бійці Фреда кублились навколо. – Ну… ні, не арештовано, дідько. Руки вгору і геть від керування.

Один з чоловіків, високий, мов белтер, але статурою людини, що виросла в гравітаційному колодязі, зітхнув. Він був одягнутий у пристойний костюм з льону і шовку, без швів і складок, що видавало комп’ютерний крій.

– Робіть, як він наказує, – мовив лляний костюм роздратованим, але не сполоханим голосом.

Міллерові очі звузились:

– Пане Дрезден?

Костюм підняв акуратно сформовану брову, подумав і кивнув.

– А я вас шукав, – сказав Міллер.

* * *

Фред увійшов до оперативного центру так, наче місце належало йому. Розправлені плечі, рівна спина – головний інженер станції Тихо зник, а на його місці з’явився генерал. Він оглянув центр, всотуючи кожну деталь порухом очей, потім кивнув одному зі старших інженерів АЗП.

– Все заблоковано, сер, – відповів інженер, – станція ваша.

Міллер майже ніколи не був свідком того, як відбувається прощення іншої людини. Це було настільки рідкісне, настільки приватне явище, майже релігійне. Десятиліття тому цей чоловік – молодший, стрункіший, не настільки сивий, теж щойно захопив космічну станцію і ступав по коліна в крові і мертвих астероїдянах. Тепер детектив зауважив ледь-ледь помітне розслаблення його щелеп, полегшення у грудях, що означало падіння вини з серця. Можливо, вона повністю не зникла, але точно стала легшою. Багатьом таке не до снаги і за все життя.

Йому стало цікаво, що він відчуватиме, якщо хоч раз в житті отримає подібний шанс.

– Міллере? – звернувся до нього Фред. – Я чув, що ти знайшов того, з ким ми хотіли поспілкуватись.

Дрезден розігнувся у своєму кріслі, не звертаючи уваги на маленькі і великі стволи, так, наче він був вищим від усього цього.

– Полковник Джонсон, – промовив він, – я мав очікувати, що за цим усім стоїть людина вашого масштабу. Мене звати Дрезден.

Він протягнув Фреду матово-чорну візитівку. Фред майже рефлекторно узяв її, але не роздивився:

– Ви відповідаєте за все це?

Дрезден холодно посміхнувся і, перш ніж відповісти, озирнувся навколо:

– Я б сказав, що принаймні за частину цього відповідаєте ви. Ви щойно вбили чимало людей, які просто робили свою роботу. Та чи можемо ми відкинути пошуки винуватців і перейти до справді важливих речей?

Фред широко посміхнувся.

– І що ж саме це може бути?

– Рамки перемовин, – відповів Дрезден. – Ви людина досвіду. Ви розумієте, що ваша перемога ставить вас у незручне становище. «Протоґен» – це одна з найпотужніших корпорацій Землі. АЗП її атакувало, і чим довше ви намагатиметесь тут утриматись, тим гіршою буде відплата.

– Хіба?

– Звісно, що так, – відповів Дрезден, відмахуючись від Фредового тону. Джо похитав головою. Чоловік і справді не розумів, що тут відбувається. – Ви хотіли взяти заручників. Ну ось ми тут. Ми можемо зачекати, допоки Земля надішле декілька десятків бойових суден, і почати перемовини під жерлами гармат, або ми покінчимо з цим зараз.

– Ви запитуєте мене… яку суму грошей я захочу взяти, аби просто забратися зі своїми людьми?

– Якщо гроші – це те, що вам потрібно, – відповів Дрезден і знизав плечима, – зброя. Боєприпаси. Медикаменти. Будь-що, що вам потрібно, аби виграти вашу маленьку війну і швидко з цим покінчити.

– Мені відомо, що ви зробили на Еросі, – стиха вимовив Фред.

Дрезден посміхнувся. Від цього в детектива волосся стало дибки.

– Пане Джонсоне, – продовжив Дрезден, – ніхто не знає, що ми зробили на Еросі. І кожну хвилину, яку я витрачаю на наші з вами ігри, я не можу витратити більш продуктивно. Але я присягаюся: наразі ви на найкращій переговорній позиції, яку тільки мали. Вам не потрібно затягувати це все.

– І що ви пропонуєте?

Дрезден розвів руками:

– Все, що ви забажаєте, ще й амністію на додачу. Аби тільки чимшвидше вас звідси прибрати і дозволити нам повернутися до роботи. Ми обидва виграємо.

Фред засміявся. Безрадісним сміхом.

– Дозвольте мені це прояснити, – сказав він. – Ти покажеш мені усі царства світу, їхню славу, якщо упаду ниць і поклонюся тобі?

Дрезден нахилив голову:

– Мені ця цитата невідома.

РОЗДІЛ 41. Голден

«Росінант» стикувався зі станцією Тот на останньому подихові маневрових двигунів. Капітан відчув, як стикувальні захвати з гулом затиснули корпус, і одразу гравітація повернулася до однієї третини земної. Близька детонація боєголовки з плазмою зірвала зовнішні двері шлюзу для команди, затопила шлюзову камеру і ефективно заварила його в зачиненому положенні. Це означало, що їм лишається вантажний шлюз на кормі, і добиратися до станції доведеться, спершу прогулявшись космосом.

Це було зручно, бо вони і так були в скафандрах. «Росі» наразі мав стільки пробоїн, що система циркуляції повітря не могла з ними справитися, та й бортові запаси кисню винесло у вакуум тим самим вибухом, що й шлюз.

Алекс випав з кабіни, обличчя приховане