Капітула Дюни - Френк Херберт

Її тутешнім контактом був відставний сукійський доктор, але вона знала про нього більше, знала таємниці, відомі ліченим Сестрам Бене Ґессерит. Ці знання належали до особливої класифікаційної рубрики: таємниці, про які ми не розмовляємо навіть між собою, бо це нам зашкодило б. Таємниці, які ми не передаємо від Сестри до Сестри, ділячись життями, бо немає відкритих шляхів. Таємниці, яких ми не зважуємося знати, доки не постане така потреба. Люцілла наткнулася на цю таємницю завдяки завуальованому зауваженню Одраде.

«Знаєш деяку цікаву річ про Гамму? Ммм, є там ціла спільнота, об’єднана тим, що всі її члени споживають лише освячену їжу. Цей звичай завели іммігранти, які так і не асимілювалися. Тримаються одні одних, уникають шлюбів із чужаками, таке всяке. Це, звичайно, розпалює прадавні байки: чутки, перешіптування. Такі поголоси ще посилюють ізоляцію. А їм саме цього й треба».

Люцілла знала древню спільноту, яка ідеально підпадала під цей опис. Це її зацікавило. Спільнота, про яку вона думала, начебто вимерла невдовзі після Другої Космічної Міграції. Обміркований перегляд Архівів ще більше розпалив її цікавість. Спосіб життя, туманний, як звично для поголосу, опис релігійних ритуа­лів — надто ж світильників — і дотримування свят із забороною будь-якої роботи в такі дні. А жили вони не тільки на Гамму!

Одного ранку, скориставшись незвичайною нагодою тимчасового затишшя, Люцілла ввійшла до кабінету, щоб випробувати своє «проєкційне припущення», не настільки надійне, як ментатський еквівалент, а все ж більше, ніж просто теорія.

— Здогадуюся, що для мене є нове завдання.

— Я помітила, що ти багато часу проводиш в Архівах.

— Мені здавалося, що це було б тепер корисним.

— Шукаєш зв’язки?

— Здогади. — Таємна спільнота на Гамму — це євреї, чи не так?

— Тобі може знадобитися спеціальна інформація з огляду на те, куди ми збираємося тебе послати. — Сказано напрочуд недбало.

Люцілла без запрошення опустилася на Беллондине слідокрісло.

Одраде взяла стилос, черкнула щось на принагідному аркуші та подала його Люціллі так, щоб приховати від комунікаторів.

Люцілла зрозуміла натяк і схилилася над записом, затуливши його головою.

«Твій здогад правильний. Мусиш радше померти, ніж виявити це. Така ціна їхньої співпраці, знак великої довіри». Люцілла порвала записку на дрібні клаптики.

Одраде, вдавшись до ідентифікації очей та долоні, розпечатала панель у стіні позаду неї. Вийняла маленький рідуліанський кристал, вручила його Люціллі. Кристал був теплим, але Люціллу пройняло холодом. Що може бути настільки таємним? Одраде витягла захисний ковпак з-під робочого стола і повернула його перемикач.

Люцілла тремтячими руками вкинула кристал у вмістилище, натягла ковпак на голову. В її свідомості негайно з’я­вилися слова, промовлені вголос надзвичайно старою вимовою, спеціально оброблені для кращого розуміння.

«Люди, які привернули вашу увагу, — євреї. Багато віків тому вони ухвалили захисне рішення. Щоб уникнути постійних погромів, зникли з очей суспільності. Космічні подорожі зробили таке зникнення не лише можливим, а й привабливим. Сховалися на незліченних планетах — це було їхнє власне Розсіяння. Імовірно, існують планети, які належать їм і там живуть лише їхні люди. Це не означає, що вони закинули довговічні практики, чудово розроблені через необхідність виживання. Давня релігія повинна зберегтися, хоча й у дещо зміненій формі. Імовірно, раббі давнини не почувся б не на місці за менорою шабату єврейської оселі вашого віку. Та їхня потайливість така, що можна працювати все життя поруч із євреєм, ні про що не здогадуючись. Вони називають це “повним прикриттям”, хоча й знають, як це небезпечно».

Люцілла сприйняла це без питань. Те, що трималося в такій таємниці, вважатиме небезпечним кожен, хто запідозрить його існування. «Бо навіщо ж тримати це в таємниці, га? Скажи мені!»

Кристал далі вливав свої секрети їй у свідомість. «Поставши перед лицем загрози викриття, відповідають стандартною реакцією: “Шукаємо релігії наших коренів. Це відновлення, повернення до життя, найкращого з нашого минулого”».

Люцілла знала цю схему. Завжди існували якісь «навіжені відновленці». Це гарантовано гасило більшу частину інтересу. «Оті? Ет, чергова група відновленців».

«Ця маскувальна система, — продовжував кристал, — не спрацювала з нами. Маємо власний добре документований єврейський спадок і фонд Інших Пам’ятей, звідки знаємо причини утримання таємниці. Ми не втручалися в цю ситуацію, доки я, Мати Настоятелька, під час і після битви під Корріном (справді глибока давнина!) не побачила, що нашому Сестринству потрібна таємна спільнота, група, яка відповіла б на наші запити про допомогу».

Люцілла відчула приплив скептицизму. Запити?

Мати Настоятелька давнини передбачала скептицизм. «Інколи ми ставимо вимоги, від яких вони не можуть ухилитися. Та вони так само ставлять вимоги нам».

Люцілла відчула, що її поглинула містичність цієї підпільної спільноти. Це було більше, ніж надзвичайно таємним. Її незугарні питання в Архівах найчастіше було відкинуто. «Євреї? Хто це? О так, древня секта. Подивися сама. Нам бракує часу на марні релігійні пошуки».

Кристал ще не все сказав. «Євреїв розважає, а інколи бентежить те, що ми, в їхній інтерпретації, копіюємо їх. Наші розплідні записи з домінантною жіночою лінією для контролювання схеми схрещень сприймаються як єврейські. Євреєм можна бути лише тоді, коли твоя мати — єврейка».

Кристал дістався до висновків. «Діаспора буде збережена в пам’яті. Дотримання цієї таємниці — справа нашої найвищої честі».

Люцілла зняла з голови ковпак.

— Ти дуже добра кандидатура для виконання вкрай делікатного доручення на Лампадасі, — промовила Одраде, повертаючи кристал до схованки.

«Це минуле і, схоже, мертве. Глянь, куди завело мене “делікатне доручення” Одраде!»

Зі свого спостережного пункту в гаммійському сільському домі Люцілла зауважила, що на територію садиби в’їхала велика фура. Біля неї розгорнулася бурхлива діяльність. Працівники з усіх боків обступили фуру з контейнерами для городини. Вона відчула терпкий запах соку з порубаних стебел.

Люцілла не відступила від вікна. Господар забезпечив її місцевим одягом — довгою сукнею з грубої сірої тканини і ясно-синьою хусткою, щоб прикрити волосся пісочного кольору. Важливо було не робити нічого, що могло привернути надмірну увагу. Вона бачила, як інші жінки зупинялися, щоб оглянути працю на фермі. Її присутність тут можна було витлумачити як вияв цікавості.

Це була довга фура, силові підвіски якої напружено працювали з тягарем продукції, вже розкладеної по розділених секціях. Оператор стояв у прозорій кабіні спереду, тримаючи руки на важелі рульового управління й дивлячись перед собою. Широко розставивши ноги, він спирався об мережу похилих підпорок, а лівим стегном торкався силової плитки. Це