Житія Святих - Жовтень - Данило Туптало
Був у тому місті юнак один, на ім'я Нестор, тілом сильний, лицем красний, мало зарослий волоссям на бороді, знайомий святого великомученика Димитрія, від нього й вірі святій навчився. Цей, побачивши, як неповинно вбиваються християни, розпалився ревністю і захотів братися із тим Лиєм. Пішов-бо до святого Димитрія, який сидів у темниці, повідав йому, що Лий багато християн у нинішній день убив. "Помолися ж бо про мене, угодниче Божий, щоб через твої святі молитви допоміг мені Бог, і піду боротися із тим супостатом, і переможу його, і припиню наругу християнам". Святий же Димитрій учинив на чолі та грудях його хресне знамення, благословив його й прорік, кажучи: "Лия переможеш і за Христа мучений будеш!" Узяв-бо благословення святий Нестор, пішов швидко на видовище і, скинувши одяг свій, перед усіма велеголосно зголосив: "Хочу я з Лиєм братися!" Цар же побачив таке юначе дерзновення, здивувався, пожалів красу та юність його, та й каже до нього: "Хіба не бачив ти, скількох Лий ліпших за тебе і сильніших переміг? Ти ж, малий зростом і молодий на літа, дерзаєш піти супроти такого, рівного якому не виявить підсоння!" Нестор же мовив: "Хоч малий я є і немічний, однак велика є і непереможна сила Христа мого, на Нього і сподіваюся, і в Його ім'я хочу зчепитися із тим велетнем". Цар же, почувши ім'я Христове і пізнавши, що Нестор християнин є, розгнівався й повелів відтак йому йти на по-моста, гадаючи, що те саме буде Несторові від Лия, що сталося й іншим. І зійшов святий Нестор, наготований на борительне місце. Лий же, граючи і скачучи, пішов на святого. Він же, коли побачив Лия, який наближався, огородив себе хресним знаменням і великим голосом вигукнув, кажучи: "Боже Димитровий, допоможи мені!" — і тоді зчепився із супостатом, почавши боротися. Бог же, який укріпив колись Давида на Голіата, укріпив і раба свого Нестора на поганого Лия для посоромлення нечестивого царя, а вірним своїм на веселощі, бо малий Нестор більший виявився своєю хоробрістю перед великим Лиєм, його ж, як птицю, схопив і скинув із того високого помосту на гостре списся, на яке Лий упав, ніби великий дуб, зле викинувши окаянну свою душу, і загинула пам'ять його із шумом, знищилися горда його сила й марнотне Максиміянове величання від свого борця. Весь же люд солунський, найбільше ж християни, побачивши несподівану ту й преславну перемогу, гучним закричали голосом: "Великий Бог Димитрієвий!" Цар же, вставши, із ганьбою відійшов у палати свої, сумуючи й тужачи вельми за улюбленим своїм Лиєм. Розгнівався ж вельми на святого Нестора, повелів схопити його і дізнався, що Димитрій був винуватцем Лиєвої смерті, бо він Нестора на подвига укріпив, пророкувавши йому перемогу, тож повелів обох убити. Димитрій-бо святий списами був заколений, а святого Нестора усікли в голову, і тепер обидва від подвиго-положника Христа приймають вінці перемоги в Царстві Небесному, чого й ми нехай сподобимося молитвами святих страстотерпців.
У той-таки день житіє преподобного отця нашого Нестора, літописця Руського
Кожна річ, коли писанням утверджена не буде, прийде у забуття та невідання. Також і про саме начало, й першу будову світу, і про самого родоначальника нашого Адама; коли б не був Мойсей од Бога навчений та у книгах своїх не залишив нам те, усе б довгота часу покрила, як тьма, і привела б у невідання. Але Бог, творячи пам'ять чудес своїх, у який хоче час описувачів подає, щоб могли користуватися наступні роди, прочитавши накреслене ними. Відповідно до того і в останнії ції літа явив Господь у Руській нашій землі, в Печерському святому монастирі, завжди пам'ятного письменника, преподобного отця нашого Нестора, що просвітив наші очі, приводячи нас у користь та подяку Богові, коли написав нам про начало й першу будову Руського нашого світу не тільки зовнішнього, а найбільше внутрішнього й духовного; кажу про заснування і подвиги життя іночого, чинного в Русі й насадженого, як у раю, в Печерському святому монастирі, і про духовного родоначальника нашого, вже не звабленого, про преподобного Антонія та інших, що наслідували йому, і породжених духом од нього печерських святих; від них-бо і був цей достохвальний письменник, який їхні святоліпні житія не лише тростиною на хартії написав, але й рівноподвижними ділами на непорочній своїй душі; тим-то самого себе вписав у книги життя вічного, як почулося йому: "Радуйтеся, що імена ваші написані є на небесах!"
Цей ото блаженний отець наш Нестор прийшов до них, безмовного преподобного Антонія у печері і блаженного Теодосія, який будував монастир, бажаючи святого ангельського іночого образу; мав він якраз сімнадцять років од народження свого, і тоді, хоч не був ще інок, набув усілякої чернечої чесноти, чистоти тілесної і душевної, добровільної убогості, глибокої смиренності, беззаперечного послушання, міцного пощення, безперервного моління, невсипущого дбання та й інші рівноангельські труди мав усілякі, а, наслідуючи життю самих першоначальників святих печерських Антонія і Теодосія, від тієї святої двоїни прийняв люб'язно у доброцвітній своїй юності всіляку заповідь, як дитя від сочків молоко і як олень спраглий воду від двох джерел, що течуть посеред гір у печерах. Являє-бо в писанні своєму, що мав велику любов до тих преподобних основників не словом, ані язиком, але ділом та істиною і що вельми прославляв Бога в тілі своїм і в душі своїй, бачачи добрі діла, які світяться, тих двох великих світил Руського неба. Після ж чесної перед Господом смерті тих преподобних отців цей блаженний отець наш Нестор не тільки ділами мирськими для світу помер, що й раніше, будучи на пробі, сотворив був, але вже й мирським образом і прийняв святий ангельський іночий образ від преподобного Стефана, ігумена печерського, потім і на дияконську ступінь од нього ж виведений був; і тоді, бачачи на собі подвійний агельський сан, чернечий і дияконський, день від дня чесноти подвоюючи, умертвляючи всі пристрасті плотські і творячи всіляку істину, щоб не бути ніколи плотським, а в усьому духовним та істинним рабом і поклонником Божим, добре знав, що сам Бог сказав: "Бог є дух і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в істині вклонятись".
