Свіжі відгуки
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
30 вересня 2024 14:44
Гарна книга
Місяць, обмитий дощем - Володимир Лис
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Пробуджена Енея - Галина Сергіївна Лозко
Читаємо онлайн Пробуджена Енея - Галина Сергіївна Лозко
гріховне начало. Більше того, вони вступили в жорстоку боротьбу проти всього природного і життєвого.
У писемних пам’ятках, спрямованих проти язичництва, християнські ченці й різні хронікарі, між іншим, зафіксували й деякі згадки давніх обрядів Рідної Віри. Так, Тітмар Мерзебурзький описав обряд складання клятви у лютичів: “слов’яни при укладанні мирних угод подавали пучок зірваної трави або пасмо зрізаного волосся” [224. 198]. У народному уявленні трава – волосся Матері Землі. Отже, трава з дерном має символізувати саму Богиню Землю. Присяга з дерном на голові сформувалася ще в часи виникнення хліборобської культури, існувала вона й у Київській Русі задовго до християнства і ще багато століть після насильницького охрищення русичів. Подібні звичаї відомі з українських казок: промовляючи клятву, цілувати (або навіть їсти) землю. Така дія має засвідчити непорушність чи справедливість даного слова. Порушення такої клятви ніколи і нікому не прощалось. Сама Земля-Мати в такій присязі виступає як справедливий суддя: “Хай розсудить нас Мати-Сира-Земля”.
Присягу з дерном на голові складали ще в ХІХ столітті, судячись за те чи інше земельне угіддя. Так, дослідник слов’янської міфології А. Афанасьєв подає кілька виписок із судових справ: “Олешко, поклавши землю собі на голову відвів тому жниву межу”; “... Пронько Михайлов, поклавши землі на голову, ту спірну землю обійшов, і межу їм наперед учинили” [20. І. 148].
За неправдиву (“ложну”) клятву Богиня Земля насилає покарання – смерть. Очевидець такої клятви землею в Рязанській губернії М. Макаров писав: “Я бачив простолюдина, який оспорюючи належність лугу, з відчаєм вирізав дернину, поклав її собі на голову, і перехристившись, клявся перед супротивниками і свідками, що коли право своє на покіс він стверджує ложно, то нехай сама Мати-рідна Земля прикриє його навіки” [289. 197]. Як видно з опису, до давнього язичницького обряду вже додалось хресне знамення. Згодом обхід земельного наділу з дерном був замінений обходом з іконою Богородиці (аналог Богині Землі!) на голові. Така присяга вже стала називатися “наділ землі по Пречистій”, що зафіксовано в Юридичних актах, 16, 18, 20, 32; Уложеніе, гл. Х., стат. 226–227 [289].
Дійсно, в народі таки довго жило язичницьке уявлення про Богородицю, як Матір-Землю. Федір Достоєвський у романі “Біси” вклав в уста своєї героїні такі думки: “Богородиця – велика мати-сира Земля єсть, і велика в тому радість. І всяка туга земна, і всяка сльоза земна радість нам дає; а як напоїш сльозами під собою землю на пів-аршина вглиб, то в той же час про все возрадуєшся. І ніякої, ніякої, каже, туги твоєї більше не буде, таке, каже, – існує пророцтво”.
У всіх слов’ян існує поняття “земляк” – так називають людей, народжених в одному краї. Вони – діти однієї матері Землі. У скандинавів обряд побратимства подібний до нашого: посвячувані стають на землю колінами, а над головами тримають вирізаний з землею дерен і промовляють клятву на вірність. Через цей обряд стають ніби вигодувані однією матір’ю. Германці також прикликають у свідки своєї присяги Землю-матінку: коли сперечалися за земельне угіддя, брали скибу землі й приносили до феодала. Торкнувшись мечами до цього дерну, починали поєдинок. Богиня Земля судила перемогу тому, хто правдивий у своїх свідченнях. Аналіз великого звичаєвого ареалу, пов’язаного з культом Землі, свідчить, що цей культ був розвинутий серед всіх арійських народів.
Особливо він був притаманний слов’янам-хліборобам. Християнські пастирі постійно намагалися поборювати язичницькі звичаї та обряди, які, не зважаючи на переслідування церкви, виконували їхні прихожани. Так, у ХIV ст. новгородські “стригольники” вчили сповідуватися не попові, а Землі, за що їх називали єретиками. Костянтинопольський патріарх написав до них спеціальну грамоту: “Ще й таку єресь прикладаєте, стригольники, велите до землі каятися людині, а не до попа... і духовний отець від гріха того відмовитися велить... А хто сповідається до землі, то сповіді нема йому: земля бо бездушне творіння, і не чує, і не вміє відповідати” [20.І. 143]. Для народу Земля ніколи не була бездушною. Вона наділена почуттям і волею, величезною очисною силою, так само, як і вода.
Цей обряд описаний багатьма етнографами в багатьох працях. Наведемо один з них. Сповідь Землі була таємною. Викопавши ямку в землі, говорять: “Сповідуюсь тобі, чорна земля і зелена трава, що я... ” Так промовляють тричі, розказавши своє горе, чи хибний вчинок, просять очищення, після чого ямку закопують [453. 508–510]. Те саме роблять на Вогонь у печі: розгрібають жар чи попіл, промовляючи: “Богу сповідуюсь... Якщо я порушу..., то не бачити мені лиця Божого, і в вічному вогні горіти”. Ямку засипають попелом [397. 223–224].
Згадки про обряд спокути землі збереглися і в християнських духовних віршах:
Ой як каявся молодець сирій Землі:
– Ти покай, покай, Матінко-Сира-Земля!
Єсть на душі три тяжкії гріха,
Да три тяжкії гріха, три великії... [453. 510].
Клятва землею, як у давні часи, так і нині, широко застосовується в ініціальних обрядах: посвячення в Рідну Віру, в сан волхва, в козаки, а також при укладанні угод. У кожному випадку є свої особливості. В давні часи цей обряд супроводжувався викликанням Велеса, як свідка присяги, хранителя світового правопорядку [350. 77–90]. Велес – син Землі, має тісний зв’язок з Предками і переносить їм відомості про зміну соціального статусу заприсяжуваної людини. Ще автори XVII ст. писали: “багато такого трапляється, що відводячи землю і несправедливу межу покладаючи, і умирали на межі” [359. 262].
В Оппельському Земельному статуті 1562 р. (Сілезія, Польща) є правило складання присяги: “селяни повинні роздягтися до сорочки, стати на коліна в ямі, виритій на один лікоть завглибшки, тримати на голові дерен, не мати при собі ні ножа, ні зброї, і таким чином промовляти присягу” [20.І. 147].
Сутність цієї присяги полягає в створенні порубіжної ситуації: поклавши скибу землі з дерном на голову, розсуваємо межу між підземним світом Пращурів і земним життям людей. Посвячуваний повинен символічно вмерти в попередньому своєму статусі і знову народитися в новій якості як повноправний член громади. Постриження волосся заприсяжуваного також має сакральний зв’язок із Велесом (пор. Волосом – співзвучність). Велес – Предок людей, народжених Матінкою Землею. Зрізане пасмо волосся посвячуваного змішується з дерном (закопується), символізуючи тимчасову смерть і нове народження (воскресіння). Адже і Велес – умираючий і воскресаючий Бог. Стадія воскресіння в цьому обряді настає після освячення вогнем і вдягання язичницьких символів (оберегів). Отже, Велес як Бог Правдивості, є свідком і сторожем присяги.
Після складання такої клятви посвячуваний стає рівноправним членом громади і має право на вічне перевтілення. Якщо під час складання клятви, людина вмирає, то вона не права. Смерть “під дерном” вважалася найганебнішою. Зрадник присяги назавжди
У писемних пам’ятках, спрямованих проти язичництва, християнські ченці й різні хронікарі, між іншим, зафіксували й деякі згадки давніх обрядів Рідної Віри. Так, Тітмар Мерзебурзький описав обряд складання клятви у лютичів: “слов’яни при укладанні мирних угод подавали пучок зірваної трави або пасмо зрізаного волосся” [224. 198]. У народному уявленні трава – волосся Матері Землі. Отже, трава з дерном має символізувати саму Богиню Землю. Присяга з дерном на голові сформувалася ще в часи виникнення хліборобської культури, існувала вона й у Київській Русі задовго до християнства і ще багато століть після насильницького охрищення русичів. Подібні звичаї відомі з українських казок: промовляючи клятву, цілувати (або навіть їсти) землю. Така дія має засвідчити непорушність чи справедливість даного слова. Порушення такої клятви ніколи і нікому не прощалось. Сама Земля-Мати в такій присязі виступає як справедливий суддя: “Хай розсудить нас Мати-Сира-Земля”.
Присягу з дерном на голові складали ще в ХІХ столітті, судячись за те чи інше земельне угіддя. Так, дослідник слов’янської міфології А. Афанасьєв подає кілька виписок із судових справ: “Олешко, поклавши землю собі на голову відвів тому жниву межу”; “... Пронько Михайлов, поклавши землі на голову, ту спірну землю обійшов, і межу їм наперед учинили” [20. І. 148].
За неправдиву (“ложну”) клятву Богиня Земля насилає покарання – смерть. Очевидець такої клятви землею в Рязанській губернії М. Макаров писав: “Я бачив простолюдина, який оспорюючи належність лугу, з відчаєм вирізав дернину, поклав її собі на голову, і перехристившись, клявся перед супротивниками і свідками, що коли право своє на покіс він стверджує ложно, то нехай сама Мати-рідна Земля прикриє його навіки” [289. 197]. Як видно з опису, до давнього язичницького обряду вже додалось хресне знамення. Згодом обхід земельного наділу з дерном був замінений обходом з іконою Богородиці (аналог Богині Землі!) на голові. Така присяга вже стала називатися “наділ землі по Пречистій”, що зафіксовано в Юридичних актах, 16, 18, 20, 32; Уложеніе, гл. Х., стат. 226–227 [289].
Дійсно, в народі таки довго жило язичницьке уявлення про Богородицю, як Матір-Землю. Федір Достоєвський у романі “Біси” вклав в уста своєї героїні такі думки: “Богородиця – велика мати-сира Земля єсть, і велика в тому радість. І всяка туга земна, і всяка сльоза земна радість нам дає; а як напоїш сльозами під собою землю на пів-аршина вглиб, то в той же час про все возрадуєшся. І ніякої, ніякої, каже, туги твоєї більше не буде, таке, каже, – існує пророцтво”.
У всіх слов’ян існує поняття “земляк” – так називають людей, народжених в одному краї. Вони – діти однієї матері Землі. У скандинавів обряд побратимства подібний до нашого: посвячувані стають на землю колінами, а над головами тримають вирізаний з землею дерен і промовляють клятву на вірність. Через цей обряд стають ніби вигодувані однією матір’ю. Германці також прикликають у свідки своєї присяги Землю-матінку: коли сперечалися за земельне угіддя, брали скибу землі й приносили до феодала. Торкнувшись мечами до цього дерну, починали поєдинок. Богиня Земля судила перемогу тому, хто правдивий у своїх свідченнях. Аналіз великого звичаєвого ареалу, пов’язаного з культом Землі, свідчить, що цей культ був розвинутий серед всіх арійських народів.
Особливо він був притаманний слов’янам-хліборобам. Християнські пастирі постійно намагалися поборювати язичницькі звичаї та обряди, які, не зважаючи на переслідування церкви, виконували їхні прихожани. Так, у ХIV ст. новгородські “стригольники” вчили сповідуватися не попові, а Землі, за що їх називали єретиками. Костянтинопольський патріарх написав до них спеціальну грамоту: “Ще й таку єресь прикладаєте, стригольники, велите до землі каятися людині, а не до попа... і духовний отець від гріха того відмовитися велить... А хто сповідається до землі, то сповіді нема йому: земля бо бездушне творіння, і не чує, і не вміє відповідати” [20.І. 143]. Для народу Земля ніколи не була бездушною. Вона наділена почуттям і волею, величезною очисною силою, так само, як і вода.
Цей обряд описаний багатьма етнографами в багатьох працях. Наведемо один з них. Сповідь Землі була таємною. Викопавши ямку в землі, говорять: “Сповідуюсь тобі, чорна земля і зелена трава, що я... ” Так промовляють тричі, розказавши своє горе, чи хибний вчинок, просять очищення, після чого ямку закопують [453. 508–510]. Те саме роблять на Вогонь у печі: розгрібають жар чи попіл, промовляючи: “Богу сповідуюсь... Якщо я порушу..., то не бачити мені лиця Божого, і в вічному вогні горіти”. Ямку засипають попелом [397. 223–224].
Згадки про обряд спокути землі збереглися і в християнських духовних віршах:
Ой як каявся молодець сирій Землі:
– Ти покай, покай, Матінко-Сира-Земля!
Єсть на душі три тяжкії гріха,
Да три тяжкії гріха, три великії... [453. 510].
Клятва землею, як у давні часи, так і нині, широко застосовується в ініціальних обрядах: посвячення в Рідну Віру, в сан волхва, в козаки, а також при укладанні угод. У кожному випадку є свої особливості. В давні часи цей обряд супроводжувався викликанням Велеса, як свідка присяги, хранителя світового правопорядку [350. 77–90]. Велес – син Землі, має тісний зв’язок з Предками і переносить їм відомості про зміну соціального статусу заприсяжуваної людини. Ще автори XVII ст. писали: “багато такого трапляється, що відводячи землю і несправедливу межу покладаючи, і умирали на межі” [359. 262].
В Оппельському Земельному статуті 1562 р. (Сілезія, Польща) є правило складання присяги: “селяни повинні роздягтися до сорочки, стати на коліна в ямі, виритій на один лікоть завглибшки, тримати на голові дерен, не мати при собі ні ножа, ні зброї, і таким чином промовляти присягу” [20.І. 147].
Сутність цієї присяги полягає в створенні порубіжної ситуації: поклавши скибу землі з дерном на голову, розсуваємо межу між підземним світом Пращурів і земним життям людей. Посвячуваний повинен символічно вмерти в попередньому своєму статусі і знову народитися в новій якості як повноправний член громади. Постриження волосся заприсяжуваного також має сакральний зв’язок із Велесом (пор. Волосом – співзвучність). Велес – Предок людей, народжених Матінкою Землею. Зрізане пасмо волосся посвячуваного змішується з дерном (закопується), символізуючи тимчасову смерть і нове народження (воскресіння). Адже і Велес – умираючий і воскресаючий Бог. Стадія воскресіння в цьому обряді настає після освячення вогнем і вдягання язичницьких символів (оберегів). Отже, Велес як Бог Правдивості, є свідком і сторожем присяги.
Після складання такої клятви посвячуваний стає рівноправним членом громади і має право на вічне перевтілення. Якщо під час складання клятви, людина вмирає, то вона не права. Смерть “під дерном” вважалася найганебнішою. Зрадник присяги назавжди
Відгуки про книгу Пробуджена Енея - Галина Сергіївна Лозко (0)
Схожі книги в українській онлайн бібліотеці readbooks.com.ua: