Пробуджена Енея - Галина Сергіївна Лозко

становище, починають з вивчення етимології цього слова” [291. 47].

Американська дефініція етносу подана також У. Петерсоном в його статті “Концепція етнічності”, вміщеній у “Гарвардській енциклопедії американських етнічних груп”. Він зазначає, що термін “етнічний” походить від грецького слова “етнос”, котре означає “нація” або “раса” і завжди використовувався для визначення “сторонніх” осіб або груп [291. 47].

У новітній науковій і довідковій літературі є чимало спроб вихолощення сутності цього терміну. Згідно “Вебстерівського світового словника”, етнічне – це: “а) те, що стосується спільних фізичних та духовних рис, які мають члени групи, що є наслідком їх спільної спадковості та культурної традиції; б) те, що має або походить від расових, лінгвістичних чи культурних зв’язків зі специфічною групою (ірландською, італійською, німецькою або іншими етнічними групами)” [589. 499].

“Словник американської спадщини англійської мови” дає таке визначення: “етнічне – це 1) те, що стосується соціальної групи в середині культурної та соціальної системи, яка домагається або має спеціальний статус на підставі складних, часто варіативних рис включно з релігійними, мовними, спадковими або фізичними особливостями; 2) в більш широкому розумінні особливість релігійної, расової, національної або культурної групи” [291. 47].

Деякі специфічно заангажовані автори піддають критиці класичні і язичницькі визначення етносу, оскільки вони суперечать їхнім власним глобалістським концепціям. Наприклад, на догоду спонсорам “Програми з глобальної безпеки” В. А. Шнірельман засуджує сучасних язичницьких авторів, “більшість яких за старою радянською традицією ототожнюють етнічну групу з нацією. Тим самим, язичництво для них тотожне націоналізму або, точніше, етнонаціоналізму” [323. 10].

Як бачимо з наведених прикладів, ідеологічні маніпуляції з терміном “етнос” дійсно призвели до посилення плутанини щодо використання похідних від нього термінів “етнічне”, “етнічність”, “етнічна група”, “етнічна ідентичність”, “етнічна культура”, “етнічна релігія”, і навіть недоладно новоствореного “етнонаціоналізму”.

У вітчизняному етнодержавознавстві поняття етнос має два основних значення: 1) донаціональна етнічна спільнота; 2) будь-яка етнічна спільнота, включаючи й націю [291. 124].

Вважаю за потрібне ствердити, що в цій праці, як і в інших своїх книгах, я свідомо відмовляюсь від американських тенденцій в обґрунтуванні понять етносу, нації та національної релігії, і розглядатиму етнос і націю згідно української інтелектуальної традиції – як синоніми, що різняться масштабом (рід і вид), тобто є категоріями різного таксономічного рівня. Така систематика дає змогу визначити, виокремити і теоретично обґрунтувати видові класифікаційні одиниці (таксони) рід, плем’я, народ, нація як субпідрядні до ширшого поняття етнос, яке в цій системі є загальним родовим для всіх названих вище видових спільнот.

Етнос – природне явище. Він формується тисячоліттями і має глибоке коріння кровної й мовної спорідненості та спільності історичної пам’яті, а також зв’язку з конкретною землею – рідним краєм.

В українській націології також чітко окреслено і поняття нації. Нація – це історична етносоціальна спільність людей зі сформованою самосвідомістю своєї ідентичності, об’єднана однією унормованою етнічною культурою і національним ідеалом [291. 567–568]. Нація може утворитися за кілька століть за наявності власного державного устрою.

Саме етносоціальність як визначальна риса нації відрізняє класичний європейський підхід від новітнього американського розуміння проблеми національного, нав’язуваного всім науковим і державним інституціям. Оскільки Україна щодо складу населення досі залишається достатньо гомогенною державою (близько 70% українців), що на мою думку, є позитивним явищем, вона матиме інший якісний рівень порівняно з етноконгломеративними державними утвореннями типу США. Цей факт і зумовлює своєрідну специфіку в підходах не тільки до самої термінології, але й наповнення її етнічно традиційною, а не новітньою семантикою.

Тож маємо сенс звернутися до етимології. Первісне традиційне значення слова етнос походить від грецького ***** (etnos) – громада, плем’я, народ; прикметник ******* (etnikos), що означає плем’янний, народний, язичницький, походить також і від грецького **** (etos) – звичай, що в свою чергу пов’язане з релігійними обрядами (цей зв’язок поясню далі).

Отже, за Етимологічним словником української мови, можемо узагальнити, що слово етнос – первісно означало “групу своїх людей”, пов’язаних спільністю походження і звичаєвості [165. ІІ. 173]. Оскільки ознаки цієї спільності зберігаються й на стадії нації, то маємо підстави зараховувати до етносів як донаціональні, так і національні спільноти.

Етнос – явище природне, тому актуальною сьогодні є й проблема взаємовідносин етносу й природи (космосу), якій досі не надавалося належного наукового обґрунтування. Біосфера Землі складається з біомаси всіх живих істот та продуктів їхньої життєдіяльності. Етноси, як біологічне, географічне та історико-культурне явище, складають етносферу Землі, яка в свою чергу є частиною її біосфери. Якщо “Всесвіт – це сукупність взаємодіючих енергетичних систем, які розвиваються за єдиними законами”, то й етносфера підлягає тим же космічним законам взаємообміну енергії. В. І. Вернадський стверджував, що сила етносу – в енергії живої речовини біосфери [91. 108].

Л. М. Гумільов доводить, що в основі етнічного поділу лежить різниця поведінки осіб, які складають етноси. Кожна особистість створює навколо себе енергетичне поле, яке спрямовує її емоції, психологію й поведінку до певної вібрації біострумів [139. 31]. При взаємодії осіб зі спорідненими біострумами, що можливе в колективі близько споріднених людей, встановлюється єдиний ритм (частота коливань) усієї громади, створюється сильне енергетичне поле даного колективу.

Кожен етнос становить собою систему генетичних зв’язків, а отже – має більший чи менший ступінь певних етнічних енергій. Чим сильніша енергія етносу, тим краще живе й процвітає кожен його представник і народ в цілому. Чим слабша його енергетика, тим менш дієздатним стає народ, втрачаючи свою самобутність через поглинення його етнічної енергії іншими етносами.

Але природа, це не тільки енергія, це в першу чергу сама земля (етнічна територія), її надра, ріки, ліси, поля, а також астрономічні параметри відносно зодіакального кола. Зберегти природу рідного краю може тільки місцеве населення (автохтони) за наявності хоча б елементарної екологічної культури й патріотичних почуттів. Чужинці, колонізатори, окупанти, як правило, знищують природні багатства колонізованих ними народів. Непоправної шкоди завдають природі війни, стихійні лиха та ін., часто спричинені іноетнічними елементами (окупантами, орендарями, чужинцями) в тому чи іншому краї.

У зв’язку з цим нині й виникла нова галузь загальної екології – етнічна екологія, яка вивчає відносини суспільств, націй і природи. Ця галузь користується для досліджень матеріалами етнографії, демографії, антропології, фізичної географії та ін. Зокрема відзначається той факт, що нині в світі поступово затухає еволюція людського організму (процеси природного відбору за фізичними властивостями), бо медицина дає змогу виживати кволим, далеко не кращим представникам людства. Еволюція людини спрямовується більшою мірою в сферу інтелекту, психіки, свідомості, часто за рахунок фізичних параметрів. Однак, етнічна екологія ще мало уваги приділяє вивченню феномену етнічної релігії та її ролі в збереженні природи країни.

В українській націології прийнято вважати, що “Етнос – сталий колектив людей, який склався в результаті природного розвитку на