Пробуджена Енея - Галина Сергіївна Лозко
Відродження Рідної Віри в Білорусі, як і в Україні, Росії та Польщі, натикається на перешкоди з боку новітніх “реформаторів”, що прагнуть звести нанівець кропітку працю десятків дослідників Рідної Віри. У Білорусі, на думку самих рідновірів, таким псевдоязичництвом займається Г. Адамовіч, що створив інтернаціональну структуру з назвою “Орден”, який на початку діяльності займався збором інформації серед студентів-заочників і створенням на цій основі “родових вед”. До “Ордену” приймалися лише “лица славянской национальности”, але пізніше він розплився до “общечеловеческих ценностей”. Білоруські язичники сподіваються, що згодом ці негативні явища будуть подолані. Отже, Рідновірський рух у Білоруському Поліссі, де сам народ зберіг яскраві етнорелігійні звичаї, уже робить перші кроки.
Рідна Віра в Болгарії
Відродження Рідної Віри в Болгарії має свої досить специфічні особливості, пов’язані зі складною історичною долею та непростим етногенезом цього народу. Заглиблення в проблеми етногенезу стало вже типовим для рідновірів багатьох європейських країн. Часто етніки відкидають нав’язані науковими установами штампи і схеми розвитку своїх народів, намальовані глобальними або імперськими центрами: це очевидно на прикладі Білорусі, частково в Україні, так склалося і в Болгарії. Цілком зрозуміле прагнення рідновірів визначити, яку віру і яких саме предків вони будуть відроджувати. В той час, коли певні болгарські кола почали нехтувати слов’янською складовою в етногенезі, болгарські язичники навпаки – вважають себе “Болг-Аріями”, спорідненими зі слов’янами, не сприймаючи тюркські етнічні складники за свої.
Як свідчить ряд історичних фактів, етнокультура болгар формувалась на основі кількох етносів: слов’янських і тюркських (як вважалося досі) племен, причому місцеві фракійські і слов’янські елементи мали багато спільного, бо належали до землеробського типу культури, в той час, як протоболгари (чи так звані “тюрки”) – кочового. Це було причиною дуже різноманітних світоглядних і релігійних уявлень цих племен. Однак, різні язичницькі системи мирно співіснували довгий час на цій території, причому обидва народи були на диво одностайними в абсолютному неприйняті християнства – слов’яно-болгари, просуваючись на Балкани знищували на своєму шляху всі візантійські християнські єпархії [365. 31].
У 1980–1981 р. археологами знайдено перше на Балканах язичницьке святилище біля Михайловграда (на території фортеці Монтана). Воно мало форму прямокутного майданчика площею 3, 5 х 5, 1 м, підвищеного на 45–50 см. Тут також знайдено культову кераміку, шар вугілля на жертовнику. Обмазка жертовника час від часу обновлювалась, що свідчить про довготривале функціонування цієї святині протягом VІІІ–ІХ ст. Ширина жертовника 8 м, його вигляд (наявність жолобка для відведення води) свідчить про застосування води і вогню в цьому культі. Язичницькі церемонії здійснювались при похованні померлих, перед виступом війська на війну, що супроводжувалось спеціальними ворожіннями і заклинаннями.
У зв’язку зі складними етногенетичними процесами, що відбувалися на Балканах, місцеве язичництво набуло поліетнічних рис, поєднавши в собі сакральні традиції багатьох народів. Так, балканські слов’яни обожнювали сили природи під різними іменами Богів, особливо Перуна, про що свідчить велика кількість назв на території сучасної Болгарії: височина Перун, села Перунград, Перуштіца, гора Пирин, назва квітки перуніка, що розквітає в час травневих гроз, та ін. На культ Велеса вказує також назва міста в Македонії – Велес (нині Титов Велес). У балканських міфах Велес пов’язаний із сузір’ям Плеяд (так само, як в українців), які в болгар називаються “Власіці” (похідне від Велеса). Сварог згадується в написі ХІІІ ст., знайденому поблизу Велико Тирново. Ця цінна знахідка підтверджує існування культу Сварога в слов’ян. Досі таким джерелом була тільки відома хроніка Малали (переклад Х ст.), де ім’я грецького Гефеста перекладено слов’янським Сварог [72. 315–316]. Є також згадки про культ Дажбога [72. 96].
Із протоболгарських культів на Балканах довший час зберігалось обожнення добрих і злих сил природи, духів, Предків, шанування священних тварин (собаки, коня, оленя), яких приносили в жертву Богам. Протоболгари мали статуї Богів, капища у вигляді двох будівель прямокутної форми, одне з яких було збудоване всередині другого. Вищим Богом тюрків-протоболгар, як досі вважалося в офіційній науці, був Тенгрі (“Небо” – тотожний слов’янському Сварогу). Ім’я цього верховного Бога болгар було відоме з напису в святилищі Мадара у північно-східній Болгарії: “Хан Ювігі Омуртаг от Бога володар… зробив жертвопринесення Богу Тангра” [307].
Священиками болгар були шамани [72. 389–390]. Хан вважався верховним жерцем, він же брав участь у дискусіях про віру з представниками інших релігій. Святилища протоболгар розкопані в м. Пліска, Преслава, Мадарі (тут мабуть був головний храм). У Болгарії впродовж VІ–ІХ ст. співіснували дві язичницькі конфесії, між якими з часів Аспаруха і до самого прийняття християнства не було жодних конфліктів. Така віротерпимість була невід’ємною частиною державної системи. Археологи відзначають двохобрядові некрополі: спалювання слов’ян і поховання в землі болгар. В болгарських народних ігрищах досі зберігаються риси шаманізму.
Позначилась тенденція до вживання прийнятних для обох релігій слів на державному рівні. Наприклад, вислів про божественне походження князівської влади звучав “от Бога князь”, замість конкретного вживання імені Тенгрі чи Сварог, Перун – це мало задовольнити і слов’ян, і болгар. Однак, свої релігійні церемонії обидва етноси здійснювали окремо, хоча іноді й одночасно.
Наприклад, як свідчить опис церемонії пожертви Богові Тенгрі ханом Крумом в 813 р., під стінами Константинополя болгарами здійснювався такий обряд: хан, увійшовши у море, зачерпнув воду і окропив нею своїх воїнів, в цей час воїни-слов’яни здійснювали подібний обряд для Перуна.
Християнство ж сприймалося ханами і князями як знаряддя їхнього політичного ворога – Візантії. Відомі значні переслідування християн ханом Крумом (803–814), ханом Омуртагом (814–831), ханом Маламиром (831–836). Вирішальним при дворі хана був не етнічний, а релігійний чинник: язичники різних етносів мали перевагу перед будь-якими християнами, навіть якщо ті були болгарами.
Тільки один раз хан Крум зробив спробу примусити слов’ян здійснити болгарський обряд на честь своєї великої перемоги над Візантією в 811 р. – випити з чаші-черепа вбитого імператора Никифора І. Однак, він і наступні царі все більше усвідомлювали, що спроби зробити болгарську релігію провідною в державі марні – бо існували явні ознаки поглиблення слов’янізації болгар. Більшість кочівників осіла й почала господарювати на землі, прийняла слов’янську мову, спосіб мислення й значну частину вірувань місцевих слов’ян. Болгарське язичництво дедалі звужувало своє функціонування, перетворюючись у релігію правлячої еліти. Однак, і серед царських родин, і серед придворних все більше почали вживатися слов’янські імена: Славна, Драгомир, Володимир, Воїн,
