Житія Святих - Лютий - Данило Туптало

напала". І так, втікаючи і гонячи себе, закінчував дні свої. У втечі тій не носив ані посоха, ані піри, ні хліба, ані двох одягів, ані міді при поясі, і нічого на тілесну потребу*. Але де входив у град чи в село, питав там доброго мужа і гостював у нього, приймаючи їжу. А де заставала його ніч, — чи в пустелі, чи на полі, — там перебував, спочиваючи трохи. За два ж роки, втікаючи й гонячи себе, пройшов градів сто шістдесят чотири, врешті прийшов в Атени, і відкрито було від Бога єпископові Атенському все про блаженного Мартиніяна. Довідався ж преподобний час кончини своєї, увійшов у церкву хворий і, лігши на землі, сказав тим, хто там був: "Прикличте мені швидко єпископа". Вони ж спочатку вважали його юродивим — коли ж просив далі, послухали. І пішли сповістили єпископові, кажучи: "Чоловік якийсь лежить у церкві, не відаємо, чи юродивий, чи хто. І каже: "Прикличте мені єпископа". Єпископ же сказав їм: "Ви — юродиві, він-бо кращий від мене". І, вставши, з поспіхом пішов до церкви. Блаженний же, бачивши єпископа, встати йому назустріч не міг, але простягнув до нього свої руки на землі, належну честь віддаючи Божому архиєреєві. Єпископ же більшу йому чинив почесть, кажучи: "Давно мені Бог обіцяв показати раба Свого, неоманливий же Він, нині сповнив мені обіцяне. Ти ж, коли замешкаєш у Небесному Царстві, пом'яни і мою душу, прошу тебе". Блаженний же, відповідаючи, сказав йому: "Благослови, отче, і моли Бога за мене, щоб я знайшов дерзновення, коли стану перед праведним Його судом". Це мовивши, підніс очі свої до неба і сказав: "Господи, Ісусе Христе, в руки Твої передаю дух свій". І, знаменуючи себе хресним знаменням, сказав до єпископа: "Передаси мене Богові, отче". І почало лице його усміхатися, і так, веселячись, свята душа його з многостражденним тілом розлучилася і в руки Божі увійшла. І спочив у Господі Мартиніян преподобний, добре плин життя закінчивши і віру зберігши, до приготованого для нього вінця відійшов у Царство Небесне. Святе ж його тіло поховав єпископ у церкві з почестями великими. Хто не дивуватиметься доблесному цьому подвижнику і хто не прославить його терпіння непереможного і благодерзновенного життя? Як до кінця подвизався задля спасення душі своєї і мучеництво собі влаштував. Не було-бо тоді гоніння на християн — сам собі муки знайшов, і добровільно з дияволом боровся, і подолав його нахабство, сам собі був гонителем, і суддею, і катом, страждання собі влаштовуючи добровільні. Воістину треба назвати його мучеником і доблесним страждальцем, що на вогонь не зважає і вогнем тимчасовим подолав вогонь вічний. Диявол підняв на нього жінку, він же молитвою своєю рабою Божою її зробив. Але годиться нам і про отроковицю ту, що залишилася на камені в морі, розповісти: як життя своє сповнила і яку кончину отримала. Молитва-бо за неї блаженного Мартиніяна була не без успіху.

Залишившися на камені, та дівчина приймала хліб і воду, як же заповідав їй Мартиніян блаженний. Кораблеплавець же той, що блаженному приносив хліб і воду через два місяці, коли звичайно човном наближався до каменя, побачив замість ченця дівчину, яка сиділа, і думав, що то привид, злякався і почав від каменя плисти. Вона ж покликала, кажучи: "Не бійся, брате, жінка я насправді і християнка, наближся, пане, до мене, щоб я розповіла тобі щось". А тому, що він не вірив їй і боявся, заклинала його, кажучи: "Свідок мені Цар Христос, що християнкою я є, не бійся мене, але прийди близько і розповім тобі те, що було". Тоді чоловік той пристав до каменя човном, сказав до неї: "Де є чорноризець, що тут був, як і куди звідсіль пішов? Тебе ж хто сюди привіз і вивів на камінь цей?" Дівчина ж перехрестилася, почала розповідати те, що було. Він же, слухавши, дивувався вельми і сказав до неї: "Ходи, хай тебе зведу звідси, і підеш у град свій". Вона ж, відповідаючи, сказала йому: "Ні, брате, прошу тебе, не зводь мене звідси, але вчини зі мною чоловіколюбно і, пішовши в село, принеси мені одяг чоловічий волосяний, і хліб, і воду, як же блаженному отцеві приносив, і відплату рівну приймеш від Владики Христа. Різниці-бо в Нього між чоловіками і жінками нема, як же каже апостол, що і "всі рівні в Христі". Не гидуй мною, грішною, що хоче спастися. Коли б не хотів Бог спасти мене, не закинув би на камінь цей. Але й ти не відкидай мене через те, що жінкою я є, згадай, як створив Бог Адама і Єву і на останок днів явився світові, народившися від Пречистої Діви Богородиці. Будь-бо й до мене добрим, як же був до отця преподобного, і йди додому, принеси мені, як же сказала тобі, одяг чоловічий, і хліб, і воду, і вовну принеси, щоб працювала я руками, і жінку свою приведи сюди, і вона вбере мене в чоловічий одяг, і, що робити, звелить мені. Господь же мій хай буде з тобою у всі дні життя твого і дасть тобі в цьому віці і в прийдешньому благодать, і милосердя, і гріхів прощення". Кораблеплавець же сказав до неї: "Я зроблю все, як заповідаєш мені, лише ти кріпися, і Бог виконає бажання твоє". Це мовивши, зрушив човен, і повернувся до свого дому, і через два дні, взявши жінку свою і все, що дівчина та звеліла йому, прийшов до неї. Покинувши човен, жінка вийшла на камінь до дівчини, і, привітавшися, обидві поклонилися низько до землі. Тоді жінка з мужем своїм принесла до неї все з корабля, дівчина ж просила чоловіка відійти трохи, поки вбереться в чоловічий одяг. Коли він відійшов, скинула діва жіночий одяг, разом відкладаючи і неміч жіночу, й одяглася в чоловічий одяг і мудрість, і мужньою підперезалася силою, і помолилася, говорячи: "Господи Боже, Ти, що слухав всіх від віку святих Своїх, послухай і мене, грішну, і здійсни на цьому місці і в цьому чоловічому образі перебування моє добре та вільне від спокус, збережи душу мою, утверди серце моє і міцним зроби тіло моє, і настав душу мою до добровгодження Твого, а тим, що мені послужать, дай винагороду достойну, бо благословенний Ти навіки. Амінь". Після того сказала до жінки: "Прошу тебе, пані, коли будете приносити мені хліб та воду, приносьте мені й вовну, щоб не задурно їла хліб ваш, а мій