же чином намовив мене диявол воювати на тебе, так і я, грішна, озброюся на нього во ім'я Господа нашого Ісуса Христа й осоромлю його. Бунтуючи мене на тебе, підступний збунтував мене на себе самого і, захотівши тебе через мене здолати, сам від мене подоланий буде, допомогою Владики нашого, Який і блудниць у покаяння приймає". Це кажучи, сльози безперестанно з очей проливала. Блаженний же відповів їй: "Господь мій і Бог хай пробачить тобі гріхи, о жінко, іди з миром і як же ти сказала, так і подвигайся за спасення своє, воюй з пристастями покаянням, щоб так змогти осоромити лукавого". Вона ж, відповідаючи, сказала йому: "Прошу тебе, настав мене на спасення, скажи, куди мені йти, щоб спастися?" Він же сказав їй: "До Вифлеєму іди і пошукай святу діву на ім'я Павлина. Вона і церкву святу збудувала. Прийшовши до неї, розкажи їй про все, що сталося, і при ній можеш спастися". Жінка ж, вставши, поклонилася йому і сказала: "Молися, отче, за мене, грішну". Святий же з великим болем тілесним встав із землі, дав їй фініків трохи на дорогу, і вивів її з келії, і показав дорогу, що вела в Єрусалим. І сказав їй: "Іди з миром, жінко, і, рятуючися, врятуй душу свою, трудячись покаянням, пильнуй, щоб не повернулася назад, — ніхто ж бо, поклавши руку свою на рало й озираючись назад, не надається до Царства Небесного". Але запам'ятай сама собі, щоб не насміявся знову з тебе ворог, і, не послаблюючи, перебувай у покаянні: тих-бо, хто кається, Бог приймає". Вона ж, те чувши, більше почала плакати, кажучи: "Покладаюся і я, на Нього уповали народи і не осоромилися, уповаю, що відтепер диявол частки в мені не знайде". Блаженний же Мартиніян, знаменуючи її знаменням хресним, сказав: "Господь, Бог мій, нехай збереже душу твою і допровадить тебе до кінця". І так жінка, поклонившися рабу Божому, пішла, а святий у келію свою повернувся, упав на землю, стогнучи й молячися. Вона ж ішла, плачучи й молячися до Бога, щоб наставив її на спасення. Йшла ж день, настала ніч, і, не мігши перейти ширини пустелі і довжини шляху, залишилася на місці, де й повечеряла. Зранку ж, вставши, знову пішла, ридаючи й молячися. І другий день цілий ішла, досягла Вифлеєму глибокого вечора й увійшла в монастир блаженної діви Павлини. Поклонившися, розповіла їй самій детально все, що було. Павлина ж, чувши це, прославила людинолюбця Бога і прийняла її, радіючи, і цілими днями навчала її, наставляючи на спасення. Вона ж настільки подвизалася в пості, що багато разів блаженна Павлина говорила їй: "Пошкодуй, дитино, плоть свою, щоб не ослабла, але щоб змогла служити тобі для подвигу до кінця". Вона ж іще більше перебувала в постницьких трудах. На кончині ж днів своїх блаженна Зоя, таке було ім'я її, просила в Бога цієї благодаті, щоб сповістив їй, чи прийняте її покаяння. Бог же Чоловіколюбець на сповіщення милості Своєї дав їй дар зцілювати. Одного-бо дня жінка, яка захворіла дуже на очі, прийшла в монастир, щоб зцілення отримати. Павлина ж блаженна, хотівши випробувати покаяння Зої, сказала до неї: "Помолися, дитино, за цю жінку, можливо, твоєю молитвою подасть їй Господь зцілення". І через декілька днів, коли Зоя молилася за хвору, зцілилися її очі. І постриглася зцілена, і була інокинею доброю в монастирі їхньому. А блаженна Зоя дванадцять років сповнила у великому покаянні й упокоїлася з миром у Господі. У всі ж роки навернення свого не пила вина, ані олії не куштувала, ані овочів не їла, хіба лише хліб і воду, і то не до ситости, увечері лише приймала їжу, часом же через два дні, а спала вона на голій землі — таким був подвиг святої і такий кінець її. Але треба повернутися знову до чудесної про преподобного Мартиніяна повісті.
Блаженний Мартиніян через сім місяців, ледь зцілившися від ран, які мав від вогненного опалення, почав думати собі, кажучи: "Якщо не відійду звідси в незнайоме місце, не залишить мене лукавий ворог і не дасть мені спочити. Далі-бо годиться мені в такому жити місці, куди неможливо буде зовсім жінці прийти". Так помисливши, встав і помолився, кажучи: "Владико неба і землі і моря Творче, корисне вчини для смирення мого, не покинь мене й не допусти душі моїй загинути до кінця, але поможи мені, Господи, Боже сил, і будь мені дорогою, і життям, і посохом, і торбою, і хлібом". Це мовивши й цілого себе знаменням хресним загородивши, вийшов із келії своєї і пішов до моря. Бачив же диявол, коли виходив, закричав, говорячи: "Хай міцніють сили мої і хай буде ім'я моє світлим, що зміг я здолати тебе, бо з келії тебе вигнав, і тіло твоє вогнем опалив, і втікачем тебе зробив, і полоненим". І знову казав: "Що, Мартиніяне, чи втікаєш звідси? Але, куди б ти не пішов, туди і я на тебе піду, і так, як звідси тебе вигнав, так тебе вижену звідусіль, де б ти жити не захотів. І не покину тебе, допоки до кінця тебе не переможу і розбещеним не зроблю". Блаженний же, відповідаючи, сказав: "Немічний, окаянний, чи ти думаєш, що мене вигнав із мешкання мого? Чи гадаєш, що, занепавши духом, я пішов? Не буде того, але через те іду, щоб тебе більше розтоптати". І знову мовив: "Якщо не досить тобі першої і другої, тобою накинених на мене пасток спокуси, то ще раз прийди з підступом своїм на мене, бо діяння твої лукаві я зруйнував, допомогою Бога мого, Йому ж і приніс страждання своє. Тому ж і сама та жінка, яку ти намовив був на мене, має тебе нині за дим і болото, і потоптала нечестиві та злопідступні сили твої, і не смієш вже ані до тіні її приступити". Коли святий це говорив, щез диявол від нього. Блаженний же почав співати псалом: "Хай воскресне Бог і розійдуться вороги Його, і хай втікають від Лиця Його всі, хто ненавидить Його". І, це співаючи, ішов дорогою, що до моря вела. Дійшовши ж до пристані, знайшов якогось кораблеплавця богобоязливого і, підійшовши, мовив до нього: "Брате, чи не знаєш якогось острівця малого посеред моря, на якому нікого нема?" Кораблеплавець же мовив: "Чому про це питаєш або чого хочеш?" Блаженний же відповів йому: "Віддалитися хочу від світу суєтного і безмовствувати, але не знаходжу місця, де б мені
