Житія Святих - Лютий - Данило Туптало

прикрасилася на звабу святого, рубища ж поклала в піру, і чекала, поки Мартиніян до неї вийде. Коли ж настав ранок, вийшов святий із внутрішньої своєї келії, хотів відпустити жінку, щоб ішла собі, і, побачивши її прикрашеною, не впізнав її і наляканий був, мовчав довго, тоді мовив до неї: "Хто ти така? І звідки прийшла? І що то на тобі за бісівський образ?" Вона ж, відповідаючи, сказала йому: "Це я, пане мій". Сказав до неї святий: "А чому змінила одяг свій, адже вчора була бідною, нині ж — горда". Вона ж сказала: "Я, пане мій, із Кесарії, града палестинського. Чула ж про молодість твою, і красу тілесну, і про таку вроду лиця твого, і запалилося серце моє вельми бажанням тебе, і прийшла я побачити тебе і насититися красою твоєю, бо ж не намарно такий підняла шлях, але зумисно для тебе. Що ж передчасна ваша повстримність? І для чого тіла ваші поневолюєте суворим постом? Які книги говорять не їсти, не пити ані законної жінки не брати? Чи не каже Павло-апостол, що чесне одруження і ложе нескверне? Хто ж із пророків не одружувався з жінкою і спадкоємцем Царства Небесного не виявився? Єнох Великий і дивний чи не був жонатий, взятий був на Небо і не бачив смерти аж до цього дня? Подібно й Авраам чудовний, чи не мав трьох жінок і другом Божим назвався, і самого Бога у трьох особах сподобився в покоях своїх прийняти? Чи Ісаак не з'єднався з жінкою і образом Христовим не був? Знову Яків: чи не мав двох жінок і двох наложниць, і з ангелом зміг змагатися, і Бога лицем до Лиця бачив? Мойсей же великий, верховний пророк і служитель Божий, чи не мав двох жінок, і з Богом розмовляв, і рід єврейський з гіркого рабства єгипетського звільнив, і Царства Небесного сподобився? Також і Давид та инші пророки, і святі мужі, які впряглися в законне одруження, і дітей народили, у Небесному Царстві оселяються". Це кажучи й розслабляючи блаженного, за руки його взяла, збентежила добру думку його і почала волокти його в провалля погибелі. Відповів їй Мартиніян: "Якщо тебе візьму за жінку, то куди поведу тебе і чим тебе годуватиму, нічого ж не маю? Я-бо, як же бачиш убоге моє життя, нічого не надбавши, прожив усі дні життя свого аж дотепер". Відповіла жінка: "Пане мій, ти лише погодися зі мною і будь зі мною, щоб я насолодилася вродою юности твоєї, а потрібним для життя нашого не турбуйся, маю-бо дім, і маєток, і золото, і срібло, і рабів, і рабинь, над усім тим паном тебе поставлю". Коли це сказала жінка, чи радше сам диявол, що споконвік людиновбивця, промовляв устами її, зманюючи святого, почав Мартиніян розпалюватися похіттю тілесною і погоджуватися з нею — і вже далі про гріх була бесіда, щоб вчинити його. Тоді сказав до неї: "Жінко, почекай трохи, бо люди мають звичай приходити до мене за благословенням, піду-но подивлюсь на дорогу, щоб хтось не прийшов і не побачив нас за заняттям цим. Якщо-бо перед Богом не можемо утаїти гріха нашого, то принаймні перед людьми втаїмо його, щоб нас не ображали і не зневажали." І, це мовивши, вийшов з келії, і, ставши на камені високому, що там був, дивився на дорогу уважно. Людинолюбний же Бог, Який нікому загибелі не хоче, не зневажив і його трудів, що з юности були, і не принизив молитов його, але поміг йому і переклав серце його з помислу злого на добрий. Коли сходив Мартиніян із каменя, знайшов сухі гілки і, взявши їх, вніс у келію, поклав посередині і запалив вогонь, і коли великий вогонь був, визув сандалі свої і вскочив у полум'я, став посередині вогню — і почало все тіло його обпалюватися, обпікся вже вельми, і ноги зболіли, вийшов з вогню і, наче сперечаючися зі собою, сказав: "Що Мартиніяне? Чи добре прийняв тебе вогонь цей тимчасовий і ця люта мука? Якщо ж можеш це терпіти, то й до жінки цієї підійди, вона-бо, а більше через неї диявол вічний для тебе вогонь виклопоче. Проте не є вона винна, але намовив її на тебе ворог давній, хотівши перепону створити благій волі твоїй. Подумай про муку ту, убогий Мартиніяне, прийми в розум вогонь вічний: цей-бо вогонь, видимий, тимчасовий, водою можна погасити, і коли горить, світло є в ньому, а той вічний вогонь не має світлости, і всі ріки та моря, які є під небом, його не загасять. Якщо можеш той незгасимий вогонь терпіти, то підійди до жінки і сповни свою похіть". Це ж собі говорячи, приводив на гадку вічну муку. Тоді, коли трохи стих йому біль, знову скочив у вогонь і, ставши посередині, горів вогнем сильно допоки не можна було більше стерпіти, і, вийшовши з вогню, впав на землю та, зітхнувши з усього серця, промовив зі сльозами до Бога: "Господи, Боже мій, милостивий будь мені, грішному, і пробач розуму мого заполонення і волю до гріха. Ти, що випробовуєш серця та утроби, зваж серце моє, бо полюбив Тебе з юности своєї і задля Тебе тіло своє віддав на вогонь цей. Прости мені, Владико мій, Господи, єдиний добрий і милостивий, благословенний Ти навіки". Це говорячи, лежав на землі — не міг стояти через сильні опіки вогненні, тоді почав співати: "Який добрий Бог Ізраїлевий до праведних серцем, мені мало не оступилася нога, мало не посковзнулися стопи мої". Жінка ж, бачивши те, що було, і, глянувши на блаженного, який задля спасення свого вогневі віддав тіло, прийшла і сама до пам'яті про своє зло і, наче зі сну, з відчаю свого збудилася і, скинувши одяг свій і всі прикраси, вкинула їх у вогонь і, знову рубища на себе прийнявши, впала в ноги блаженного Мартиніяна й почала зі сльозами кричати і говорити: "Прости мені, рабе Божий, окаянній і грішній. Ти-бо знаєш, пане, як багато підступів і зваб диявольських — він і мене зманив і намовив на тебе. Але помолися за мене, преподобний, щоб задля твоїх молитов врятована була всегрішна душа моя. І це знай точно, отче, що відтепер не повернуся в град мій, ані не увійду в дім свій, не побачу нікого з роду мого, ані на погані діла свої не повернуся, але буду піклуватися про спасення окаянної душі моєї. Знай і це, пане, яким