Житія Святих - Лютий - Данило Туптало

Місяця лютого в 13-й день

Житіє святого отця нашого Мартиніяна

Поблизу града Кесарії Палестинської гора є, яку місцем Ковчега називають, у ній багато пустельників подвизалося. У ній був блаженний і достохвальний чернець, божественної благодаті сповнений, святий Мартиніян, який з дитинства чернечому добре научився життю, замолоду Бога полюбивши, у великий увійшов подвиг, на ворога озброївся. Вродливий був тілом і молодий, він, літ вісімнадцять від народження свого мавши, покинув град і тих, що жили в ньому, і весь гамір світу, і прийшов у ту гору на безмовне пустельне життя, і перебував у ній двадцять п'ять років, маючи життя ангельське, через те сподобився прийняти від Бога дар зцілення. І багато людей від різних недуг зцілювалося святими його молитвами, і біснуваті, що приходили до нього в гору, звільнялися від катування диявольського, й иншого багато чудесного Бог творив, слухаючи молитви угодника Свого. Удосконалювався же блаженний Мартиніян день за днем у прекрасному своєму подвизі, і по всіх краях розходилася добра слава про святе життя добродійного мужа, і всі, що чули, приходили до нього задля користи. Дияволові ж, ненависнику роду людського, нестерпно було бачити юного ченця із сивиною чеснот: спершу-бо почав йому різних завдавати спокус і різноманітними привидами страшити його. Тоді використав на нього стару зброю, якою Адама вигнав з Раю: хотів і його, наче з Раю, з безмовного пустельного вигнати життя і від добрих намірів відвернути. Одного-бо дня, коли співав блаженний Мартиніян Псалтир, перетворився диявол на великого змія і, підлізши під стіну келії, почав копати старанно землю, наче хотів, підкопавши стіну, завалити келію на святого. Блаженний же, без страху і бентеги закінчивши спів, виглянув у віконце з келії і мовив до того змія: "Справді належить тобі по землі повзати, але нащо марне трудишся, окаянний, мене-бо твої не страшать привиди, бо маю Господа мого Ісуса Христа за помічника собі і переможця твоїх постраховиськ, Він розтоптує твою силу". Диявол же, це чувши, перетворився у вихор мряки і, втікаючи, говорив: "Почекай-почекай, знаю, як здолаю тебе, знайшов-бо на тебе хитрість, якою ж, як полоненого, викраду тебе і позбавлю тебе надії твоєї, і такої завдам тобі спокуси, якої ти витримати не зможеш, і з келії твоєї вижену тебе, і скину тебе, як листок, що вітер несе. Тоді побачу, хто поможе тобі". Це сказавши, диявол щез від нього. Міцний же муж Мартиніян святий настільки був в собі спокійний і безстрашний, наче ніякого не бачив страховиська, але веселився і хвалив Бога, вправляючись у богомисленні і розумінні божественних слів у читанні книжному. Трапилася ж після цього річ така: ішли якісь чоловіки Кесарійським градом і розмовляли між собою про добродійне життя блаженного Мартиніяна, і вельми дивувалися мужності його і терпінню. Жінка одна, блудниця, почувши слова їхні, намовлена дияволом, приступила до них, кажучи: "Хто той, кому ви дивуєтеся? І яка міць його? І яке його життя? Його ж, якщо схочу, наче листок з дерева, струшу. Що ж він робить, похвали достойне? Чи те, що замкнувся, наче якийсь звір у пустелі, не мігши стерпіти в граді плотських похотей і спокус? Яке то чудо, що перебуває безпристрасний, адже не бачить жінки ніколи. Знаєте ж усі, що, як вогню нема — не горить сіно, але коли б сіно при вогні було покладене і не займалося, було б це великим і подиву достойним. Так і про нього говорити годиться. Якщо я піду до нього, і побачить мене, і від настанови своєї не зрушиться, не спокуситься мною, не буде захоплена його думка красою і вродою моєю, тоді буде надзвичайним не лише серед людей, але й у Самого Бога й ангелів Його". Це сказавши і з чоловіками тими щодо того об заклад побившися, пішла у дім свій і, скинувши блудницькі прикраси свої, одяглася у поганий подертий одяг і рубище старе на голову свою поклала, і підперезалася шнурком, і, взявши пиру, поклала в неї всі прикраси свої гарні, одяг дорогоцінний, сережки і персні золоті, і намисто, й инше все, що зваблює очі та розум, й увечері вийшла з града, і прийшла вночі на гору ту пустельну, де жив преподобний. Вітер же буйний і дощ великий тої ночі був. Коли ж наблизилася жінка та до келії Мартиніянової, почала розчуленим голосом, стогнучи, просити святого, говорячи: "Помилуй мене, рабе Божий, і не покинь мене, окаянну, на поїдання звірам, заблудила-бо я по дорозі й потрапила в пустинь цю, і не знаю, куди йти. Не зневаж мене в такій біді і не погидуй мною, грішницею, бо і я Боже творіння. Прошу твою святість — не відкидай мене, заблукалу, чесний і святий отче". Та й і більше говорила вона з плачем і стогоном. Блаженний Мартиніян відчинив віконце своє і, виглянувши, побачив її в такому старому одязі, дощем змочену, подумав і мовив до себе: "Горе мені, окаянному грішнику, ось нині випробування стоїть переді мною, що або від заповіді Бога, Який милосердним бути велить, або від чернечої своєї настанови й обітниці відпаду. Якщо-бо жінку цю, що в біді, у келію не введу, звірі з'їдять її або від холоду великого помре — тоді оскверню душу свою, буду-бо як убивця. Якщо ж введу її, боюся, аби спокушеним не бути, — й оскверню з душею і тіло своє, і стану нечистим блудником перед Господом моїм, не відаю, що маю робити". І простягнув руки свої до неба, мовлячи: "На тебе, Господи, покладаюся, щоб не осоромився я навіки ані щоб не посміялися наді мною вороги мої, ані не допусти, щоб спокусив мене і заволодів мною підступний і влізливий диявол, але, якщо воля Твоя, збережи мене в годину цю. Міцною Твоєю рукою від ворожої пастки захисти мене, благословенний Ти навіки". Так помолившися, відчинив двері та увів її, і розпалив вогонь — звелів їй грітися, і приніс фініків — дав їй їсти, росло-бо два фініки неподалік, і сказав до неї: "Жінко, їж і будь тут, гріючися, зранку ж іди з миром звідси". І, залишивши її в зовнішній келії, сам увійшов у внутрішню і замкнув двері. Заспівавши ж псалми о третій годині ночі й помолившися, спочив на землі, за звичаєм. І тої ночі збентежив його сатана вельми похіттю тілесною. Жінка ж та, опівночі вставши, вийняла всі свої прикраси з піри і