Житія Святих - Лютий - Данило Туптало

свого, дівчина сказала йому: "Батьку, ти хочеш сам спастися, а мене згубити. Чи не знаєш Господа, який каже у Євангелії: "Пастир добрий душу свою покладе за овець?" Коли рятуєш чиюсь душу, так ніби твориш її". Коли це чув Євгеній, зрадів вельми через слова її, плакала-бо вона і ридала, таке кажучи. І сказав до неї батько її: "Донько люба, що робити з тобою, не відаю. Ти-бо дівчина, я ж хочу піти в монастир чоловічий, і як можеш у ньому зі мною жити? Диявол-бо через жінок війну на рабів Божих піднімає". Дівчина ж, те чувши, сказала: "Пане отче, не так піду в монастир чоловічий, як же ти говориш, але, обстригши волосся голови своєї і одягнувшись у чоловічий одяг, увійду з тобою в чернецтво, що ніхто не буде знати, що дівчиною я є". Блаженний же Євгеній, чуючи слова, які вона сказала, більше зрадів духом і, роздавши всі маєтки свої жебракам та убогим, сиротам же і вдовицям, постриг доньку свою, і в чоловічий одяг одягнув її, нарікши її ім'ям замість Марії Марин. І сказав до неї: "Поглянь, дитино, як маєш зберегтися й утаїти природу свою. Знай-бо, що жінки в монастир не входять, ти ж будеш серед мужів, як серед вогню, жити, бережи-бо себе нетлінною Христові, щоб, коли сповнимо ми те, що обіцяли, сподобилися достойними бути Царства Небесного". Це мовивши й помолившися до Бога, Євгеній взяв доньку свою в образі хлопця і в киновію увійшов. Коли перебували ж вони посеред ченців, робила поступ дівчина в чеснотах день при дні у послусі, і смиренні, і в більшого подвигу науці. І так прожила в монастирі декілька років, ченці вважали її за хлопця-євнуха, оскільки волосся на вусах і бороді не з'являлося і голос був тонкий. Инші ж думали, що від великого подвигу і посту має голос тонкий, бо день не їла, на наступний же трохи приймала їжі. Через якийсь час преподобний Євгеній у чернечому чині переставився до Бога. І залишилася осиротіла дівчина, блаженна Марія, гаданий хлопець Марин, і віддалася на більший подвиг, умертвлюючи тіло своє трудами великими і повстримністю. І такої благодаті Божої досягла, що і владу над бісами прийняла. Кого-бо приводили зі страждаючих від духів нечистих, на них покладаючи руки свої і молячись, проганяла бісів з них і здоровими їх робила.

Було в монастирі тому чотирнадцять братів, всілякими чеснотами і премудрістю духовною прикрашених, з них же кожного місяця чотири ченці задля потреб монастирських відправлялися на поля: мав-бо монастир той поля свої, що далеко містилися. Був же між монастирем і полями монастирськими на середині шляху притулок для подорожніх, де брати, на поля ідучи і звідти повертаючися, відпочивали, бо дорога була далека. Ще ж і господар-гостинник там був, який велику братам виявляв любов, окрему їм кімнату і спочинок даючи. Ненависник добра диявол, бачивши настільки доброчинне юної дівчини в чоловічому образі життя, велику її любов до Бога, і велику її в чернечих подвигах ревність, і непереможну в терпінні мужність, повстав на неї каверзами своїми, хотівши їй в доброму тому її до Небес прямуванні перепону вчинити, засмутити її і збезчестити, і влаштував хитрим своїм підступом річ таку. Одного дня ігумен монастиря того, прикликавши юного ченця Марина, сказав до нього: "Брате Марине, знаю тебе життям у всьому досконалим, а найбільше в послусі, не відмовляйся піти на службу монастирську. Брати-бо мають жаль на тебе, що не виходиш з монастиря на поля трудитися там для монастиря, піди-но, дитино, щоб більшу винагороду прийняти від преблагого Бога, бо й Господь наш не соромився послужити своїм учням". Чуючи це від ігумена, Марин кинувся до ніг йому, кажучи: "Благослови, чесний отче, і я піду, куди велиш". І вийшовши з иншими трьома ченцями на службу монастирську, спочив Марин по дорозі в притулку тому і переночував там. Була ж у господаря донька одна, дівчина, що літ доросла, її ж воїн один, відпочиваючи у притулку вночі, розтлив, і зачала в лоні. Звелів їй воїн, кажучи: "Якщо про це довідаються і спитають тебе батьки, звідки в тебе це, скажи їм: "Гарний той юний чернець спав зі мною, і зачала я від нього". Після цього минуло трохи часу, довідалася дівчина, що вагітна, бо ріс живіт її, і питалися її, від кого зачала. Говорила: "Юний той з киновії гарний чернець, який називається Марин, спав зі мною і зробив мене вагітною". Гостинник же, батько її, засмутився вельми і, вставши, швидко прийшов до монастиря, кричучи з гнівом: "Де той лукавий і брехливий християнин, якого ви називаєте ченцем?" Вийшов до нього апокрисіярій монастирський, кажучи: "Добре прийшов, брате, чому такий сумний і чому так гнівно взиваєш? Перестань трохи гніватися, прошу тебе". Відповів йому гостинник, кажучи: "Хай загине той час, коли я пізнав ченців, горе мені, що мені сталося! І що робити, не відаю". Довідавшися ж про те, ігумен прикликав його до себе і каже: "Чого хочеш, брате? Чому сумний?" Відповів гостинник: "Чи чогось хочу? Хочу не бачити більше ні одного ченця ані не говорити з ним". Коли спитав його ігумен, з якої причини він говорить це, відповів гостинник, кажучи: "Доньку маю одну, на неї поклав був надію, що упокоїть мою старість. І ось що зробив Марин, його ж ви називаєте християнином благочестивим і добрим ченцем, — вагітною зробив доньку мою". Це чувши, ігумен вельми здивувався і сказав йому: "Що поможу тобі, коли нема тут Марина, ще не повернувся зі служби. Коли ж прийде, нічого иншого не вчиню, хіба з монастиря вижену його". Після цього прийшов Марин з иншими трьома братами, і, прикликавши його, ігумен сказав: "Брате, чи таке є життя твоє і подвиг, що, спочиваючи в притулку, розтлив доньку господаря і зробив її вагітною? Батько ж її, сюди прийшовши, усіх нас ганьбив дошкульно через тебе". Марин же, це чувши, впав ниць на землю, кажучи до ігумена: "Прости мене, грішного, отче, прости. Господа ради, бо згрішив я як чоловік". Тоді ігумен розгнівався дуже, вигнав Марина з монастиря із безчестям.

Коли ж вийшов невинний Марин із монастиря, перебував перед ворітьми без покрову, холод і спеку терплячи. Ті, що входили і виходили, питали його: "Чому так сидиш, авво, страждаючи без покрову?" Він же відповідав їм: "Згрішив я, і через те мене з монастиря вигнали". Коли ж настав час гостинниковій доньці народжувати, народила хлопчика, і, взявши його, гостинник прийшов до монастиря і