Житія Святих - Лютий - Данило Туптало

бачив нікого і дивувався почутому голосу, і з тої години був у роздумах великих, міркуючи і не розуміючи, який кінець такому видінню має бути. Полюбивши ж Бога змалку, залишив батьків своїх і одруження і, для одного Владики Христа працювати бажавши, прийшов у монастир святого Богоявлення, що у граді Москві, і постригся в чернечий чин від ігумена Стефана, брата чудотворця Сергія, і наречене йому було в постризі ім'я Олексій — наречене спершу зверху, коли в сонному видінні чув голос, який до нього промовляв, замість птахів ловлення людей йому обіцяючи. Мав же тоді, коли постригся, років від народження свого двадцять. І перебував у монашому чині до сорока років, постом, і нічним стоянням, і безперестанними молитвами працюючи для Бога, так що багато дивувалося такому його подвигові. Шанували і славили його всі за добродійне життя його. І сам великий князь московський Семен Іванович і митрополит Теогност любили його вельми. Тоді за превеликі свої чесноти поставлений був єпископом великого града Володимира. По переставленні ж митрополита Теогноста великий князь Іван Іванович після Семена, брата свого, князювання прийняв, соборним судом вибравши Олексія святого, послав його до Царгороду на освячення до святішого патріярха Філотея. І поставлений був митрополитом Києва і всієї Руси. Олексій святий, коли повернувся з Царгорода в Руську землю і прийняв те велике Церкви правління, почав більше чинити подвигів, труди до трудів докладаючи, і був для всіх світилом і прикладом для стада, словом, життям, любов'ю, вірою і чистотою. У той час царював у Скитії злочестивий цар Вердевир, який, перебивши братію свою дванадцять осіб, лютий і немилостивий дуже, хотів воювати з християнами, і всі його боялися. Святий же Олексій на прохання великого князя Івана пішов в орду до Вердевира і, вгамувавши гнів його словами добрими та лагідними, випросив у нього мир для християн і знову на престол свій до Москви повернувся, туди-бо Київської митрополії престол переніс святий Петро, митрополит Київський, через часті війни і напади варварів на Київ. Після цього звів церкву в ім'я Господа нашого Ісуса Христа, нерукотворного Його образу, і монастир влаштував, і в ньому спільнотне життя склав, старійшинство доручив Андроникові, учневі святого Сергія Чудотворця. И инших багато церков звів в инших градах та містах. І розходилася про нього слава велика, не лише серед правовірних, а й серед невірних агарян, де ж Христа не знали. Цар же агарянський, нечестивий Амурат, маючи царицю, котра три роки як осліпла, чувши про святого Олексія, скільки творить Бог задля молитов його, послав до великого князя Димитрія Івановича, просячи, щоб послав до нього чоловіка Божого Олексія, щоб помолився до Бога за царицю його і подав їй прозріння. "І якщо, — казав, — зцілиться цариця моя його молитвами, ти зі мною мир будеш мати, якщо ж не пішлеш його до мене, то землю твою мечем і вогнем полоню". Коли таке від царя того послання в стольний град Москву дійшло, тяжко зажурився святий Олексій, кажучи, що "діло то вище від моєї сили", проте, просьбами великого князя Димитрія, погодився піти в агарянську землю, але спершу помолився зі всім причтом у великій соборній Пречистої Богородиці церкві. Коли ж здійснював свої молитви великий цей архиєрей Божий, свіча при гробі святого чудотворця Петра сама від себе запалилася у всіх на очах. З цього Олексій святий прийняв вістку допомоги Божої, що дорога щаслива йому буде. Взяв же частину якусь воску зі свічки, що сама запалилася, і, свічу малу з воску того зробивши, вирушив у дорогу з освяченим клиром, без вагань, на милість Господню поклавши свою надію. Швидше, ніж дійшов святий до агарянського града, бачила цариця в сонному видінні святителя Божого Олексія, який в архиєрейському одязі приходив зі священиками всіма. І, збудившися зі сну, звеліла зразу готувати дорогоцінні шати для архиєрея і священиків, такі ж, що його у видінні сонному бачила. Святого, що наближався, зустрів цар агарянський з великими почестями і в палати свої ввів. Святитель же Божий Олексій, молитовні співи почавши, звелів запалити свічу, зроблену з воску, взятого зі свічки тої, яка сама від себе при гробі Петра запалилася. І після молитви достатньої осліплу царицю покропив святою водою — і зразу в ту годину прозріла цариця ясно. Цар же з вельможами своїми і всіма, що там були, дивувалися вельми тому чудові преславному й похвали посилали Богові. Вшанувавши Олексія святого і тих, що з ним були, почестями та дарами багатьма, цар відпустив їх з миром. Коли ж повернувся звідтіля Олексій святий, підняв церкву кам'яну в центрі града Москви в ім'я святого архистратига Михаїла, чесного і славного чуда його, яке в Хонах колись було, і монастир влаштував, який і донині називається Чудів, і заповідав у тій церкві покласти себе після переставлення свого. Багато й инших добрих і чудесних, пам'яті достойних діл зробив на славу Божу і стадо словесних Христових овець добре випас, наблизився до блаженної кончини своєї в старості повній. Довідавшися ж про свій до Бога відхід, Божественну відправив Службу і Святих причастився Таїнств. Тоді мир князеві та людям й останнє цілування всім давши, до Господа відійшов у рік шість тисяч вісімсот вісімдесят шостий у 12-й день лютого. Перебував у святительстві двадцять чотири роки, усіх же років життя його було вісімдесят п'ять. І похований був чесно в церкві святого архистратига Михаїла, яку збудував, у приділі Благовіщення Пречистої Діви Богородиці. Минуло досить років, виявлені були святі й вельми цілющі його мощі цілими, і ризи його на ньому нетлінні, наче вчора одягнені. Після того перенесений був Олексій святий до церкви, створеної в ім'я його, у ній же й донині даються від святих його мощів, як із джерела, багато зцілень і допомога всім, хто з вірою прибігає, дається молитвами його святими, благодаттю Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж Слава навіки. Амінь.

У той самий день житіє преподобної матері нашої Марії, в чоловічому образі переіменованої Марином, і батька її - Євгенія преподобного

Був один муж у Витинії на ім'я Євгеній. Він мав жінку вельми чесну й богобоязливу. Вона народила йому доньку одну, і нарекли її ім'ям Марія. Коли померла жінка його, виховував Євгеній доньку свою у страсі Божому, і коли підросла дівчина, сказав до неї батько її: "Донько люба, ось усі маєтки свої віддаю в руки твої, я-бо йду в монастир рятувати і душу свою". Чувши ж те від батька