Дамір - Iрина Давидова

— Ти неймовірний чоловік.

— Що таке?

— Це дуже смачно.

— Звичайний бульйон.

— Але, зварений тобою, він особливий. Я так не вмію.

— Хочеш, в Італії всі два тижні буду для тебе готувати.

— Ми серйозно, їдемо? Але ж паспорт...

— Паспорт робиться швидко. Завтра мені мають вже його привезти. Ще кілька ложок, — сказав я, знову набираючи прозору рідину в тарілці.

— Але..., а купальник? Або літні речі? — проковтнувши бульйон, запитала Лі і, кивнувши, вказала на тарілку. — Я ж не брала з дому з собою. До того ж, не розраховувала, що практично взимку поїду в теплі краї.

— Все купимо там, не переживай. Ось так, — вона проковтнула залишки вечері, і я, відставивши тарілку, допоміг їй лягти назад.

— Не йди, добре?

— Тільки посуд віднесу і повернуся.

Я був радий, що забрав Лію до себе, бачив, як вона не хотіла залишатися одна й потребувала моєї підтримки. Швидко віднісши в мийку тарілку, я вимкнув у кухні світло і знову повернувся до дівчини. Зняв з себе одяг, і зручно розмістився поряд з Лі, яка тільки ближче притулилася до мене. Вимкнувши нічник, накрив нас ковдрою, і просунувши під неї руку, підняв футболку, торкнувся ніжного животика малої і почав повільно погладжувати, бажаючи принести спокій її шлунку. Приблизно через п'ятнадцять хвилин почув розмірене дихання, яке повідомило мені про те, що Лія спить. Торкнувшись губами її чола, я трохи посунувся, влаштовуючись зручніше, і продовжив так само гладити живіт, даруючи їй тепло. Готовий гладити всю ніч, головне, щоб Лі швидше видужала.

***

— Що це, Даміре? — запитала я, помітивши на комоді папку з якимись документами.

— Ти навіщо встала? — він одразу розвернув мене до себе і, обійнявши за талію, притиснув до свого тіла.

— У туалет захотіла, а ти на мене хіба тільки памперс не натягнув.

— Лі, не корч із себе розумаку. У тебе такий стан, що краще зайвий раз не підніматися.

— Даміре, ти дивний. Ось літаком летіти, так можна, а попісяти сходити — ні.

— Щодо літака я проконсультувався з лікарем.

— Ага, а щодо попісяти?

— А в туалет він сказав носити тебе на руках.

— Ой, та ну тебе, — посміхнулася я вперше за два дні, й одразу була підхоплена міцними руками, — ти чого?

Він буквально завмер на моїх губах і навіть не ворушився, продовжуючи стояти біля тумбочки. Від його пронизливого погляду, серце зробило кульбіт, і я сама дивилася в його очі, намагаючись прочитати в них його думки. Дивлячись на цього чоловіка, всередині все переверталося. Я соромилася його. Соромилася погляду, присутності, деяких слів. Так, ми займалися з ним любов'ю, бачили один одного голими, але мені здається, його погляд, він значно глибше, інтимніше. І, на додачу до всього, Дамір дуже красивий чоловік, тому мені було соромно дивитися в його очі. Здавалося, що він набагато красивіше, ніж я, і дивно, що ця людина вибрала саме мене.

Піднявши руку до потилиці, я пальцями пробралася в його волосся, і почала ласкаво погладжувати по голові. Він видихнув, але очі від моїх губ не відірвав, а тільки нижче схилився і тихо прошепотів, викликавши черговий табун мурашок:

— Зі мною якась херня відбувається.

Його слова викликали інтерес, адже я не до кінця розуміла, що він має на увазі, і може навіть запитала б у нього про це, якби організм не підказав, навіщо я піднялася з ліжка.

— Дамірушка, а як же пісяти? — тонким голосом запитала у нього, і чоловік одразу ж отямився, обличчя його стало серйозним, а очі, нарешті, відірвали погляд від моїх губ.

— В тобі романтик взагалі є, мала? — запитав він, і рушив у бік туалету.

— Мені вже краще, і можу показати його.

— Ні, побережи сили для Італії.

— Я думала, ми купатися будемо, і на екскурсії ходити.

— Коли ти побачиш, як там круто, накинешся на мене і будеш всі два тижні тра*ати.

— Два тижні? — ошелешено округлила очі, не вірячи, що зможу насолодитися теплими променями сонця посеред осені.

— Пробач, я не зміг вибратися на довше. Сама розумієш, бізнес.

— Ти жартуєш? Я і так не очікувала, що цілих два тижні, — захоплено промовила я, досі не до кінця розуміючи, що завтра ввечері буду в Італії.

— Ти, немов дівчинка, — він зупинився біля дверей ванної й обережно поставив мене на підлогу.

— Стій тут і нікуди не ходи, — піднявши вказівний палець, попросила я і, розвернувшись, зникла у ванній, — а, ні, відійди на пару метрів, — додала, висунувши голову, вирішивши, що він може почути, як я буду робити свої справи.