Моє зведене прокляття - Анастасія Соловйова

— Угу.

— Чудово.

Він встає, хапає мене за руку — і наступної секунди я вже обвиваю його стегна ногами. Верещу від несподіванки, сильніше за Алекса чіпляюся.

— Що ти робиш? — хрипко питаю.

— Намагаюся розслабити тебе. І відволікти від гучних думок.

— Немає в мене жодних думок! — стукаю його кулачком по плечу.

— Ага, звичайно, розкажи комусь, — хмикає Алекс. І тягне мене нагору, але цього разу ми опиняємось у його кімнаті. Не в моїй.

Тіло охоплює дрібне тремтіння. Я п'ять років мріяла побувати у його кімнаті. Але не пробратися потай, наче шпигунка, а бути запрошеною в обитель Алекса.

Ще одна мрія, яка на моїх очах стає реальністю.