Вітер у моїх руках - Христина Лі Герман

    — Я наполегливо рекомендую припинити нашу холодну війну, Кетрін. Я тобі не ворог, і усього лише намагаюся переконати, що Кім-Гальяно і його зграя — небезпечні аморальні елементи. Ти ж знайома з Розмарі Бішоп?

    Злість узяла верх, і я процідила, хоча і продовжувала грати дурепу:

    — Звичайно. Ми ж жили разом.

    — Тоді ти повинна була помітити, що дівчина приймає заборонені речовини. І це тільки один аспект з життя майбутньої медсестри.

    — Мені це не цікаво! — і я не збрехала. 

    Що може бути цікавіше краєвиду з вікна машини, коли ти налякана її водієм до смерті?

    — А повинно бути. Бо її бойфренд той ще тип.

    — Джейсе, чого ти домагаєшся? — я обернулася і запитала прямо.

    Втомившись від метушні, від його заскоків і мерзенності, я сама перейшла в атаку.

    — Що тобі треба?

    Чоловік продовжував вести машину і відповів тільки, коли ми промайнули повз надземні шляхи метро.

    — Сніданок, і твоя компанія за ним.

    — Чудово. Давай поснідаємо і закриємо це питання!

    Кивнувши, я молилася, щоб мені вдалося більше ніколи не перетинатися з цим чоловіком. Ніколи!

    Мовчання продовжилося аж до парковки біля "Маку". Я першою залишила салон, проте не встигла і кроку ступити. З дверей бургерної висипали хлопці і Кімберлі. Дівчина спершу посміхнулася, але помітивши Джейса за моєю спиною, закам'яніла і схопилася за руку Вальтера.

    — Я думаю, нам краще поснідати в невеликому ресторані за рогом. Поїхали, — Джейс спробував потягти мене назад до машини, але я вирвалася.

    — Мене абсолютно влаштовує це місце!

    — А мене ні! І нам краще...

    — І мене не влаштовує! — почувши за спиною холодний баритон Рікардо, я покрилася липким потом. — Абсолютно не влаштовує, що ви розпускаєте руки, професоре Медсон!

    Я обернулася у бік Ріка, а заглянувши хлопцю за спину, злякалася тільки більше.

    — Кеті, йди до Кімберлі! — Рік звернувся до мене напівпошепки, але я не могла і кроку ступити. — Кеті! Йди звідси, поки Самурай не вилетів на вулицю!

    Перелякано зустрівши чіпкий погляд мексиканця, я бачила, що він не жартує. Тим паче, що Лео дійсно вийшов. Він рвонув в наш бік, але його стримав Вальтер. Німець з такою силою стиснув плече Лео, ніби той готувався накинутися на Медсона. А так і було! Леонард зі звіриним поглядом і усмішкою на обличчі оглядав Джейса. Він навіть на мене жодного разу не поглянув. Усю його увагу займав Медсон, який не вгамовувався!

    — Тобі одного занесення в особисту справу мало було, так, мексиканцю? Може ти бажаєш отримати квиток з депортацією на історичну батьківщину?

    — Професоре Медсон! — я підвищила голос і обдарувала Джейса таким поглядом, ніби на вошу дивилася.

    — Кеті, йди, будь ласка! — Рік заговорив настільки стривожено, що я знітилася.

    Хлопець благав забратися звідси, а я не розуміла, чому він такий переляканий. 

    Не міг же Леонард з'їхати з глузду настільки, щоб зав'язати бійку через таку безглузду ситуацію? Ми ніхто один одному! У чому причина такого лицарства?

   Не бажаючи гадати, чому поведінка Лео полігамного самця, змінилася настільки, я обернулася й зовсім в абсолютно інший бік.

    Не хотіла дивитися ні на Кімберлі, ні на хлопців, і тим паче на Лео. Що вже говорити про Джейса! Я готова була негайно звернутися в ректорат з проханням захистити мене від кураторства цього типа! Він неадекватний! Чому ніхто не помітив наскільки він ненормальний? Він одержимий! Фактично сталкер!

    Чим більше я накручувала себе, тим паршивіше ставало. Не заспокоїла навіть картина порожньої поки що аудиторії. Кинувши сумку на стіл, я стала біля вікон, а слідом й зовсім втекла у вбиральню. У такому стані я не могла не те, що лекції вести, я дихати виявилася не в силах. З одного боку давив страх, з іншого — незрозуміле почуття трепету в грудях.

    Наївну дурепу ніхто і жодного разу так не поривався захистити. Ніхто мене не ревнував.

    Не знаю, чому назвала це саме так, але інше і не приходило в голову. Леонард почервонів від люті, німець його ледь стримав, а в очах у хлопця утворилися блискучі провали. Він дивився на Джейса і шматував на шматки, ніби ножем. Я боялася навіть уявити, що могло статися.

    І як бути? Яким би вульгарним дурнем Лео не був, він не заслуговував на відрахування через мене.

    Вигадавши казна-що, я повернулася в аудиторію і спробувала викинути зайве з голови. Холодна вода освіжила думки, стало легше дихати. Почавши лекцію, я дистанціювалася від дурниць і робила свою роботу. Проте знала, що хлопці і Кім тут. Відчувала на собі їх погляди, але не реагувала ніяк.

    Поки хтось сам не вирішив привернути до себе увагу.

    Його погляд я вловлювала на периферії постійно. Леонард не спускав з мене очей. Я рухалася, а він повертав голову услід. Я проходила уздовж кафедри, а він проводжав кожен мій рух чіпким поглядом.

    Усе це тривало, поки я не вивела на екран презентацію і фільм про створення першого протеза. Зайнявши місце біля стіни, оглянула аудиторію, навмисно проігнорувавши верхні ряди. Там сиділи хлопці і Кімберлі. Але яким же стало моє здивування, коли з протилежного боку я помітила Роуз і її двох подружок. Дівчина похмуро стежила за Леонардом. Від її вигляду стало ніяково. Він виявився занадто дивним. Бліде обличчя і червоні очі говорили, що Розмарі не бажала миритися з тим, що Леонард її кинув. Вона дивилася на нього з якимсь хворим обожнюванням, змішаним з ненавистю.

    Розмарі не залишилася до кінця лекції. Коли вона різко відірвала погляд від Леонарда, я відразу ж відвела свій. Радувало, що Роуз перестала помічати мене і зовсім.

    Залишилося заспокоїти Джейса.

    Відчувши вібрацію стільникового, я негайно потяглася до кишені джинсів. Пам'ятаючи про те, що в шпиталі могло статися все, що завгодно, і будь-якої хвилини, чекала повідомлення від Кріса.