Вітер у моїх руках - Христина Лі Герман

    — Ти не повинна жити тут, як самітниця. Мені соромно. Складається враження, що ми тебе вигнали.

    Звичайно, без нарікань Кім не обійшлося. Вона хоч і допомагала мені з речами, але не втрачала можливості бубоніти.

    — Не неси маячню, Кім! — відмахнувшись, я витерла піт з лоба, і озирнулася.

    Речей у мене звичайно ж не так багато. Проте за півтора місяці неабияк накопичилося паперів. Вальтер якраз заносив п'яту коробку з книгами і теками.

    — Спасибі, Вальте! — я посміхнулася і вказала йому на кухонний стіл. — Залиш це там.

    — Завше будь-ласка, фрау Кетрін! — хлопець підморгнув і кивнув Кім на вихід. — Нам пора, котенятко.

    Кімберлі ще раз оглянула простір скептичним поглядом, але все-таки змирилася.

    Проводжаючи парочку, я стала на ганку будинку і склала руки на грудях.

    — Чудово, Катерино! Тепер ніяких голих торсів у вітальні і спортивок біля плити. 

    Тільки чому ось це, якраз зовсім не радувало.