Твій на місяць - Анастасія Соловйова

Роман заперечно хитає головою. На його обличчі — туга і гнів, він стискає двома пальцями перенісся, прикриває очі, напружує щелепу. Я бачу, як тремтять його довгі вії, як перетворюються на тонку нитку улюблені губи. Другою рукою він стискає спинку стільця так сильно, що біліють кісточки пальців.

— Асю, це неможливо. Забудь. Ми лише кілька разів поцілувалися. Для сексу знайди собі молодого веселого хлопця, з яким ти будеш радіти життю. Я не підходжу на роль твого першого сексуального партнера.

— Але чому?

— Навіщо тобі секс без зобов'язань? — він допитливо дивиться на мене, сідаючи на стілець. Я застигаю біля ліжка. Ми такі далекі один від одного.

— Я хочу. Які ще мають бути причини? Ти перший чоловік, до якого я відчула фізичний потяг.

— Перший, але не останній. Викинь дурість зі своєї голови і лягай спати. Ранок покаже, що вечір не скаже.

— Прислів'ями розкидаєшся, як старий дід.

— Нехай буде так. Мені треба йти, — він хоче піднятися, але я одразу ж скрикую і махаю руками в німому сигналі — ні, залишись!

— Як довго ти відгороджуватимешся від мене? — гірко питаю я, дивлячись на свої тонкі пальці. — Навіщо ти тікаєш, шукаєш безглузді відмазки, прикидаєшся зарозумілим мудаком і тим самим відлякуєш від себе оточуючих? Я знаю, що у нас немає майбутнього — ти не відпустив минулі стосунки, тобі простіше бути показним владним скептиком, що трахається в клубах із доступними дівчатами. Ти не підпускаєш нікого до свого серця, крім, сподіваюся, рідного брата. Але між нами з першої зустрічі виникло порозуміння. Не заперечуй. Ми зчитуємо страхи та сумніви один одного. Ми поділилися тим, про що не знають навіть найближчі люди. Ти вріс у моє серце з корінням, і з цим уже нічого не вдієш, — здавлено зізнаюся я. — Я не можу до тебе достукатися, як би не намагалася. І повір, я чудово усвідомлюю, що за два тижні наші шляхи розійдуться. Але це лірика.

— Асю… — намагається заперечити він.

— Дай мені договорити, будь ласка, — змучено прошу, стискаючи руки. — Якщо брати приклад із тебе і бути цинічною, то я не бачу жодної проблеми в тому, що ми переспимо. Я хочу тебе і знаю, що ти теж хочеш мене. Я нічого не вимагаю, ні на що не сподіваюсь. То якого біса ти відмовляєшся? — наприкінці мій голос непомітно підвищується.

— Я ж про тебе дбаю, дурненька, — видихає Роман.

— Ні, ти корчиш із себе святошу. Будь на моєму місці інша дівчина – ти б її вже трахав у всіх позах.

— У тому й річ: ти не схожа на інших. Переспати та забути — це не для таких, як ти.

— От давай без цього поблажливого ставлення, — роздратовано махаю рукою. — Тільки я знаю, як краще для мене. І я прийняла рішення: хочу, щоб ти став моїм першим чоловіком.

— Ти мене без ножа ріжеш, — глухо каже він.

Я не дивлюсь на Романа. Ніколи не відчувала себе настільки вразливою. Наче шкіру здерли — і я залишилася сидіти на ліжку без прикрас, гола, знекровлена, беззахисна. Здається, одне необережне слово — і від мене не залишиться нічого, окрім оболонки, я розсиплюсь на гострі уламки і розчинюся у світобудові.

Я так глибоко тону у своїх думках, що не чую кроки Романа. Він сідає поряд і ніжно, до неможливості ніжно та ласкаво обіймає мене.

— А я не можу нічого пообіцяти. Просто знай, що ти дуже мені дорога. Ти одразу ж зачепила мене, це правда. Така жвава, щира у кожному русі, у кожній емоції, що відображається на обличчі. Я був у шоці! Ще б пак — ти не перетворилася на безмозку ляльку, ніяк не відреагувала на мою показну владність, а сміливо відстояла свою позицію — ніколи не називати тебе білявкою, — Роман замовкає на хвилину, зариваючись обличчям у моє волосся. — І ця суперечка — я в неї спочатку не вірив. Просто захотів дізнатися тебе краще, заодно розвіятися трохи. Дзвінка твого чекав, на зустріч збирався з усмішкою на обличчі. Парі ти, до речі, виграла.

— Ні ні ні! У нас ще два тижні, — заперечую я. — Візьми свої слова назад!

— Добре, — сміється Роман. — Ти нічого не чула.

— Так краще, — бурмочу, уткнувшись носом у його шию.

— І я шалено тебе хочу. З першого дня зустрічі, — каже він, перериваючись на поцілунки, невагомі, в шию, ключиці, плече. — Вибач, що був грубий, і зрозумій одне — я справді думаю, як буде краще для тебе. Навіть якщо мої прагнення не співпадають з твоїми бажаннями. Ти б знала, як нестерпно було стримуватись, засинаючи з тобою в одному ліжку! Я мало не збожеволів.

Я більше не можу його слухати — повертаю голову і наосліп знаходжу його губи, накриваю їх своїми, гарячково, пристрасно, нестримно. Він відповідає миттєво, заглиблюючи поцілунок, посилюючи обійми. Це нестерпне катування. Таке солодке, болісне і божевільне.

Запускаю руки в його волосся, окреслюю язиком контур його губ, стогну, тому що немає сил стримуватись — та й не хочу я стримуватися. Ми знаходимось у віддаленому будиночку біля річки, ніхто не почує. Світові начхати на нас — і це взаємно.

— Асю, — він різко усувається, рвано дихає, у потемнілих очах — бажання, хвилювання, питання. — Ти впевнена? Не боїшся

— Упевнена, — нервово сміюся, бо тіло тремтить, співає, чекає, а Роману раптом надумалося ставити дурні запитання. — І чого боятися? Болі? Так її швидше за все не буде, якщо я буду шалено збуджена. Того, що не отримаю задоволення? Це взагалі нісенітниця. Незапланованої вагітності? У тумбочці лежить пачка презервативів. Я нічого не боюся, Ромо, вистачить розмов на сьогодні.