Дамір - Iрина Давидова

— Ти справжнє диво, в моїй футболці. Особливо, зважаючи на те, як оголюється твоє плече, — я із задоволенням спостерігав за малою, як вона, немов метелик пурхала по моїй кухні.

— Ти просто занадто великий, тому я потонула в ній.

— Ні, Лі, я — чоловік, а ти — крихітка, й мені це шалено подобається.

Лія зголосилася приготувати сніданок і, натягнувши мою футболку, півгодини крутилася біля плити. Поки вона смажила оладки, я вичавив для неї сік з апельсинів і, присівши на стілець милувався її маленькою фігуркою в моєму одязі, а точніше, практично без нього. Вона була такою тендітною й витонченою, що мені хотілося послати все нахрін, схопити малу й знову затягнути в ліжко. Не міг я насолодитися її прекрасним тілом, її солодкими стогонами й жаркими поцілунками. У мене було багато жінок і набагато досвідченіших, ніж вона, але, щоб займатися любов'ю й відчувати умиротворення в душі — це вперше. Я, дійсно, насолоджувався не просто її тілом, а й тим, що саме Лі, а не яка-небудь інша, була поруч зі мною. Мені подобалася ця дівчина своїм характером, поведінкою, почуттям гумору, і в останню чергу я скажу, що вона подобалася мені зовні. Зазвичай, я завжди звертаю увагу тільки на обгортку, але з Лією все відбувається інакше. Так, вона шалено красива, але я відчуваю щось більше, ніж просто симпатію до її особистості. Маленька дівчина змогла мене зацікавити набагато більше, ніж доросла і досвідчена жінка.

— Даміре, доглянеш за оладками, там світанок такий гарний, мені дуже хочеться подивитися, — немов дитина, що нашкодила, промовила вона і мило прикусила губу.

— Звичайно, біжи, — відповів я, і дочекавшись, поки Лі сховається, одразу вимкнув плиту й пішов слідом за нею.

Я не збирався відсиджуватися в кухні, поки вона буде радіти, як дитина, звичайному сходу сонця. І так, я не помилився, вона, немов дитя стояла біля панорамного вікна, торкаючись долоньками скла, і з відкритим ротом заворожено дивилася на перші промені сонця, що сходило. Ранкове світло осявало красиве, молоде обличчя, даруючи йому незвичайний вид і підкреслюючи молодість шкіри. Мала в цей момент була немов ангел, що зійшов з небес — світла, повітряна й чиста. А я, як ідіот стояв і витріщався на її захоплення й саму дівчину, і не міг повірити, що мої думки можуть бути настільки солодкими. Чи то вік давав про себе знати, чи то почуття, які так несподівано спалахнули до Лії.

— Ти тут, — прошепотіла вона, на мить кинувши на мене погляд і знову повернувшись до споглядання сходу.

Я мовчки підійшов до неї і, обнявши зі спини, склав руки під її грудьми, носом втикнувшись у маківку.

— Ти думаєш, є речі важливіші, ніж милуватися тобою?

— Даміре, — видихнула Лі, коли я опустив одну руку на її живіт і з жадібністю притиснув піддатливе тіло до себе.

— Давай поїдемо, — прошепотів, схилившись до вуха, — я залишу все на заступника, і ми поїдемо на пару тижнів туди, де тепло.

У відповідь вона тихо захихотіла, розвернулася в моїх обіймах, і я помітив в карих очах невимовне щастя й ніжність. Що ще в собі таїла ця дівчинка?

— Дамірушка, ну, який «поїдемо»? У мене навіть закордонного паспорта немає, — сховавши носика у мене на грудях, відповіла вона.

— Ти ж розумієш, що це не проблема?

— Для тебе не проблема, а для мене проблема.

— Не зрозумів, — трохи відсторонившись, знову заглянув в її очі, намагаючись зрозуміти жартує вона.

— У мене немає зараз можливості робити паспорт. До того ж, на носі дипломна.

— Дипломну здаси, а щодо паспорта не переживай.

— Даміре...

— Ліє, заспокойся.

— Я не твоя утриманка. Те, що ми спимо, не означає...

— Те, що ми спимо — це означає наші почуття, — перебив її на півслові, чуючи в голосі протест. — Ти моя жінка і я хочу тебе радувати, хочу дарувати подарунки. І це буде, Ліє!

— Я сама в змозі себе забезпечувати.

— Свою зарплату можеш витрачати на салони й шопінги, правда сумніваюся, що тобі вистачить. А решта полиш на мене. Я чоловік, годувальник. Все!

— Мене не відпустять з роботи, — знову спробувала знайти причину відмови, але я й тут її спинив.

— Щодо цього ти можеш не переживати, я домовлюся.

— Що? Ні, Даміре! Вони відразу все зрозуміють.

— А ти збиралася приховувати наші відносини?

— Я... хм...

— Ліє, ти мене соромишся?

— Що за маячня? Просто я не хочу, щоб вони шепотілися за спиною.

— Ти все-таки думаєш, що я з тобою граю.

— Даміре, я не можу...

— Довірся мені, — попросив я, уважно дивлячись в її очі, — ти маєш вірити мені, мала. Ти повинна. А хто буде шепотітися, я їм швидко роти позатуляю