Вітер у моїх руках - Христина Лі Герман

    Подібне місце не можна назвати зручним для роздумів про життя. Воно взагалі не налаштовує на нормальні здорові думки. Іронія в тому, що варто було тільки потрапити сюди і опинитися замкненою, як одразу з'явилися думки про життя. В першу чергу про його швидкоплинність, а ще про власну дурість. Двері я зачинила, але електронний замок не я активувала.

    Значить, мені все ж вирішили влаштувати посвяту. Місяць потому. Геніально!

    Міряючи кроками досить широкий простір, я намагалася не надавати особливого значення тому, наскільки змерзла. З не меншим завзяттям, я намагалася не звертати уваги на те, що оточувало. І звичайно ж, в останню чергу, хотілося ділити одне приміщення з Лео.

    Хлопець не зронив ні слова з моменту, як відповів, що його стільниковий здох. Як вчасно! Це означало, що виходу немає, і сидіти нам тут неясно скільки! Втім, Леонарда це схоже зовсім не турбувало. Він влаштував собі мало не спальне місце прямо навпроти столу. Знявши халат, Лео сів на підлогу і оперся спиною на холодильні камери

    Холоднокровний пофігізм.

    Я не могла ставитися до ситуації так само спокійно. Як взагалі можна сприйняти спокійно ув'язнення в одному з холодильників моргу?! Тому і ходила з одного боку в інший, намагаючись заспокоїтися.

    Марно! Мабуть це стало помітно, і врешті-решт, Леонард не витримав.

    — Заспокойся і сядь поряд зі мною.

    Наші погляди зустрілися, але я проігнорувала жест доброї волі. Не вистачало знову потрапити під вплив його... умінь. Досить! У будь-якому випадку, нас повинні були скоро знайти. Система безпеки працює, як годинник. Але мабуть, не у тому випадку, коли електронний ключ увімкнули зовні!

    Прокляття!

    — Кет?

    Я здригнулася і знову обернулася до Лео. Він посунувся і поплескав рукою поряд з місцем, яке звільнив. 

    — Я чіпатиму тебе. Сядь поруч, щоб зігрітися. У тебе губи скоро посиніють.

    Я дійсно змерзла. Вирішивши, що це розумний аргумент, зробила перший крок. Напевно, така поведінка виглядала з боку, як ідіотизм, проте я й правда вже не знала, чого чекати від такого хлопця, як Леонард.

    З побоюванням подивившись на тіло накрите простирадлом, я повільно опустилася на підлогу і акуратно сіла поряд з хлопцем.

    — Ми тут не менше півгодини. Хтось же повинен нас схопитися? — розташувавшись зручніше, підтягнула коліна до грудей і обійняла ноги руками.

    — Наша зміна закінчилася. Усі подумають, що ми пішли додому. Рікардо швидше за все вже спить і бачить голу Кардашян. Так що, прокинеться не скоро, — зі смішком відповів хлопець.

    Я закрила очі і гучно видихнула. Відчувши тепло праворуч, вирішила заспокоїтися, але очей не розплющила. Не хотіла псувати момент, коли ставало зовсім тихо і спокійно усередині. Ось так, сидячи і відчуваючи, як зігрівалася, я відчула спокій. Дивне і дике почуття, коли в думках зовсім порожньо. 

    Проте воно виявилося теплим, коли навкруги холод.

    Наші з Лео руки ледь торкалися, але мені дійсно стало тепліше. Через декілька хвилин дивної терапії, я затамувала подих і повільно розплющила очі, тому що почула тихий, але глибокий чоловічий напівшепіт.

     Я уперше чула його голос таким.

    — Одного разу, я мало не помер. І міг так само лежати на подібному столі, — Леонард посміхнувся, а я здригнулася усім тілом.

    — Якщо ти вирішив піти іншим шляхом, і розповісти мені трагічну історію, яка привела тебе сюди, то краще побережи сили. У мене інші висновки, Леонарде. І зроблені вони давно. Це не подіє.

    На жаль, так і було. Як би я не жадала відчути яскраві емоції, реальність з театру не втікала ніколи. Я добре усвідомлювала те, як роблю вибір, і чому надаю перевагу.

    Але знову ж таки. Євгеній теж був обраний мною. Не за допомогою жеребкування ж? Трясця!

    Що ж я робила не так? 

    Не знала, і ніяк не могла розібратися. Тим більше в такий момент.

    Я в морзі! Тут не вирішують подібні проблеми! Але мабуть, Леонард, як і завжди, вважав інакше.

    — Навіщо так жорстоко? — його питання збентежило.

    — Жорстоко? У чому ж моя жорстокість? — я навіть, по-дурному, і в шоку реготнула.

    Леонард витягнув ноги і склав руки на грудях. Він мовчав, а я з подивом чекала відповіді. Хіба я збрехала, коли так чіпко його підколола?

    — Ти чекав іншого? Ти дійсно думав, що я серйозно віднесуся до слів людини, яка просто... Нагадай, як ти сказав? Точно! Який просто трахається без зобов'язань?

    В серцях закінчивши, я залишилася задоволена собою. Проте, як і завжди ненадовго. Леонард всміхнувся, а обернувшись до мене прошепотів: 

    — Ти ні-чо-го не знаєш про мене, мон шері. Не знаєш, але намагаєшся засудити.

    — Знаю! — з викликом заперечила й продовжила: — Ти безсоромний, розбещений...

    — Зухвалий і нахабний хам, — він перебив мене, а заглянувши в очі, змусив знову заціпеніти. — Мені теж запам'ятався наш перший поцілунок.

    — Так ти ще і романтик? — спеціально сказавши їдко, підвела брову.

    — Був колись.

    — Що ж змусило тебе перестати ним бути?

    — Ти ж прочитала, про що написана та стаття, яку тобі Марі показала під час обіду?

    Леонард різко змінив тему розмови. Змінив так, що я не знайшлася з виразною відповіддю.

    — Ти стежив за мною чи що?

    А як інакше?

    — А мені не можна? — знову збентежив відповіддю Лео. — Мені не можна дивитися на жінку, яка вперше за багато місяців підняла в мені те, що я присягнувся поховати назавжди?

    Приїхали! Я уважно оглянула його обличчя. Пильно. Шукала підтвердження тому, що він не брехав. Тепер це вже робила я, а не він.

    — Це занадто гучні слова, — і я не злукавила, коли сказала так.

    Для мене це досі були дуже гучні слова.

    — Ще й пафосні. Я розумію, про що ти, мон шері. Мій пафос привів мене сюди, а твій... очевидно, теж не пощадив тебе. Я ж правий?