Дамір - Iрина Давидова

На мені було довге плаття до підлоги, шикарного смарагдового кольору, який надавав лиску й розкоші. На світлі воно мало не світилося, коли з кожним рухом спідниця струменіла й привертала до себе увагу. Решта елементів була дуже скромною: декольте закрите, спина проглядалася тільки  за чорним мереживом, тільки руки були неприкриті тканиною, і то зараз заховані в теплій шубці. Але звичайно ж було одне «але». Довгий розріз з правого боку спідниці, з-під якого вгорі виднівся невеликий куточок мережива.

Зрозумівши, що я довго стою на місці, відкрила парасольку й правою ногою ступила вниз зі сходинки, оголюючи стегно в панчосі тілесного кольору. На ногах красувалися чорні туфлі на високих підборах, що збільшувало не лише ріст, а й візуально робило ноги довшими. Все виглядало дуже гармонійно й пристрасно, і це підтвердив сам Дамір, побачивши оголене стегно, він вилаявся й поспішив до мене. Опинившись під парасолькою, він міцно притиснув мене до свого тіла й диким поглядом подивився в очі. Я не знала, що він хотів там побачити, але чітко розуміла, йому сподобалося все, що на мені надіто. Упакувалася я знатно.

— Переді мною Богиня, — хрипко прошепотів він, і схилившись, жадібно поцілував мене в губи.

— Дамірушка, у мене плаття намокне, — ледь знайшовши в собі сили, вимовила я, коли чоловік відсторонився, щоб віддихатися.

— Як ласкаво ти мене назвала, мала, — тепло усміхнувшись, сказав він і подав мені руку.

Я взялася за поділ сукні, щоб не намочити при ходьбі, й пішла за Даміром до машини. Він допоміг мені сісти в крісло, і обійшовши авто, зайняв місце водія.

— Сьогодні так холодно на вулиці, — поскаржилася я, кутаючись в шубку.

— Замерзла?

— Трохи змерзла, я все ж не зовсім по сезону одягнена.

Чоловік кивнув і натиснув кнопку на панелі, а я відчула, як по салону почало розливатися тепло. Він включив обігрів, за що я вдячно посміхнулася.

— Куди ми їдемо? — я навіть не помітила, коли ми встигли виїхати з двору, а тому була й не в курсі, куди саме Байєр зібрався мене відвезти.

— У ресторан. Ти не проти?

— Фух, хоч не в оперу. Навпаки, я за. Ще не їла.

— Яку кухню любиш? — запитав Дамір, зупиняючись на світлофорі.

— Я людина проста, тому їм практично все. Не віддаю переваги жодній кухні.

— М'ясо любиш?

— Так, дуже. Як же без нього?

— Та хто тебе знає, раптом ти вегетаріанка. І людей ненавидиш, які їдять м'ясо тварин, — сміючись, припустив він, на що я відповіла, посміхнувшись:

— До людей ставлюся добре й тварин люблю. Але жити на одній траві не збираюся.

— От і добре, — він поліз у внутрішню кишеню пальто, і виловив звідти синьо-чорну маленьку коробочку, яку відразу ж простягнув мені, — маленький сюрприз.

Я насупилася через його пояснення, тому що розуміла: всередині явно не біжутерія. Прийнявши коробочку, відкрила її й мало не ахнула від краси, що знаходилася на чорному оксамиті. Зовсім маленька, максимум три сантиметри довжиною, пір'їнка з білого золота, усипана на кожній перинці дрібними діамантами, а вгорі по центру закріплений смарагд у вигляді крапельки. Боже! Яка краса!

— Це ж дуже дорого! — повідомила я, розуміючи, що Даміра ціна не цікавить.

 Чоловік лише зиркнув на мене і, заїхавши на подвір'я ресторану, припаркував автомобіль.

— Ти вгадала з вибором сукні, — сказав він, натякаючи на смарагд, і взявши з моїх рук брошку, допоміг мені пристебнути її до сукні.

— Шалена краса, — прошепотіла я, торкаючись пальцями, не в змозі відірвати погляд.

— Це дрібниця, але я радий, що тобі подобається.

— Дуже дякую, — прошепотіла я і, нахилившись, вдячно поцілувала його губи.

Він посміхнувся мені, й вийшовши з авто, обійшов його та допоміг вийти мені. Ми приїхали в готельний комплекс, який належав Байєру. Розглянувши зовні красу цієї будівлі, Дамір поклав мою руку собі на лікоть, і ми увійшли в фойє, немов сімейна пара. Дівчина забрала у нас верхній одяг, ми чемно привіталися з адміністратором на рецепції й крізь величезну арку пройшли у зал ресторану.

Нас зустріла гарна, негучна музика, привітні усмішки офіціантів і затишна атмосфера ресторану. Все було дуже гармонійно й заворожуюче, чому я відчула себе в своїй тарілці. Зазвичай мені не подобалося знаходитися в місцях, де на мене всі дивляться, але тут я відчувала, що виглядаю гармонійно. Чи то наряд зіграв роль, чи то ресторан бездоганний.

Присівши за столик з плетеними кріслами, і замовивши вечерю, ми почали проводити час під смачне червоне французьке вино. Я відчувала себе королевою, і лише пригубивши трохи вина, зрозуміла, що винуватцем цього є сам Дамір. Яке ставлення чоловіка, така з ним поруч і жінка. І я відчувала себе настільки, наскільки підносив мене мій супутник.

Весь цей час я розглядала інтер'єр ресторану, маленькими ковтками попиваючи вино, а Дамір водночас невідривно розглядав мене. І я розуміла його. Адже під сукнею у мене не було ліфчика, і саме груди привертали його увагу.