Дамір - Iрина Давидова

Руслана.

Із самого ранку мій день не задався. Не дарма я так ненавиділа понеділки, хоча начебто звичайний день, але ні – вічно у мене щось відбувається. Так і сьогодні, варто було мені вийти на майданчик і ступити кілька кроків, як каблук хруснув і відвалився, добре що я трималася за перила й не впала. Могла б до того ж і шию зламати, хоча Бог його знає, як було б краще. Адже одним каблуком не обійшлося: прийшовши в універ, я зрозуміла, що не підготувалася до заліку, але добре, що однокурсниця допомогла мені, і я сяк-так змогла здати. Але за це себе дуже картала. Себе і Женю. До обіду, виходячи з аудиторії, одна дівчина абсолютно випадково зачепила сумкою мої капронові колготи, які одразу пішли кількома стрілками. Вона щиро вибачилася, і я розуміла, що зробила вона це ненавмисно, тільки додому добиратися треба було в подраних колготах. І щоб врешті мене добити доля підкинула ще одне випробування на день — я забула ключі від квартири. Що може бути гірше? І все б нічого, але Лія додому повернеться пізно ввечері, а заважати їй, я вже точно сьогодні не збиралася.

Господи, ну треба ж було мені оце надіти саме ці туфлі, ці колготи і забути ці кляті ключі? Ступаючи набережною, я сама собі нагадувала повію, тільки крім порваних колгот і короткої спідниці, душа була роздерта на шматки. Погода сира й вогка, точне уособлення моєї душі. Навіть дощик почав накрапати, закликаючи й мене розридатися, чого зараз шалено не вистачало, але власне й нічого не заважало цьому. А ще дуже хотілося чашечку гарячого чаю, з моїм улюбленим полуничним варенням.

Чомусь зараз згадався теплий плед у Лії на дивані, і я відчула, як по щоках заструменіли гарячі сльози. Сьогодні все проти мене, навіть погода... А ще той, якого я так відчайдушно любила п'ять років, яким жила, дихала й заради якого раз у разу згорала. І тепер чітко розуміла, що любов надовго залишиться в моєму серці, але всередині я згоріла дотла. Мені болить. Мені страшенно болить, але я повинна триматися, заради себе, заради близьких, заради Лії.

Але, Господи, як же боляче! Адже тепер все буде інакше! Не буде спільних планів, обіймів, поцілунків, не буде навіть докорів, хоча цього мені хотілося найменше. Ніколи не забуду його божевільний погляд і слова про сусіда. Напевно, це в мені залишиться назавжди. Тепер розумію, чому він відкладав весілля, не тому що хотів мені кращого, а просто сам не був готовий. І варто задуматися: а чи любив він мене взагалі? Або це була всього лише звичайна симпатія й пристрасть? Як же багато питань, на які, на жаль, тепер у мене немає відповідей. Та й навряд чи вони потрібні. Тільки якщо буде бажання зробити собі ще болючіше.

Як же мені хотілося тихого сімейного щастя, без хворих ревнощів і скандалів. Хотілося малюка, який був би схожий на Женю... Господи!

Я схлипнула й опустилася на мокру від дощу лавку, біля під'їзду Лії, руками сперлася на деревинки, і боляче закусила губу, намагаючись не закричати від відчаю. За що? За що він так зі мною? Я завжди чекала його вдома, завжди підтримувала й любила, а він... Тихо схлипнувши, відчула новий потік сліз, який певним чином приносив задоволення, створюючи контраст з холодним дощем. Тіло все змерзло й тремтіло, мені б сховатися від уже проливного дощу, але ноги відмовлялися йти, і я продовжувала сидіти на місці.

Не знаю, скільки минуло часу, коли абсолютно несподівано я відчула на плечі чийсь дотик і різко обернувшись, побачила перед собою високого чоловіка. Його темно-русявим волоссям швидко стікала вода, падаючи на шкіряну куртку й спускаючись вниз, до самих піл. Брови були насуплені, погляд скануючий і одночасно насторожений, а губи стиснуті в одну тонку лінію. Таке відчуття, що він був незадоволений тим, що я сиділа на цій лавці.

Через секунду я помітила, як на його красивому обличчі заграли жовна, а рука, яка продовжувала лежати на моєму плечі, здавила його трохи сильніше.

— Пішли грітися, — різко, але одночасно з ноткою турботи вимовив він, і сам допоміг мені піднятися.

Варто було мені встати на повний зріст, як я зрозуміла, ледве дістаю йому маківкою до підборіддя, і в комплекції явно програю. Голосно шморгнувши носом, я нарешті змогла розгледіти його зелені очі, які так явно вражали мене своєю глибиною. Що він тут робить? Чому знову опинився поруч так вчасно? Навіщо допомагає? Знову. Всі ці питання блукали в моїй голові, поки я дивилася в дивовижні зелені вири, на мить зовсім забувши про холодний осінній дощ. Його сильні руки міцно тримали мене за лікті, при цьому близько притиснувши до свого тіла. Мої легені обволокло приємним запахом його парфумів, і я вмить відчула коротке, але таке привабливе полегшення — спокій. І так хотілося, щоб це тривало вічно, але свідомість підкинула картину реальності, і я одразу відкрила повіки, які несвідомо прикрила від насолоди.

— Я сплю? — для чогось зовсім тихо запитала, й відчула, як світ перевернувся, й красивий і сміливий чоловік вже ніс мене на руках в протилежний від під'їзду бік.

— Зараз зігрію тебе, і будеш спати, — почула я відповідь і вже опинилася в теплі салону автомобіля.

Він посадив мене на переднє сидіння, сам обійшов авто й сів за кермо, повернувши голову і пильно дивлячись на мене.

— Я забрудню Вам крісло, — зауважила я, розуміючи, що весь мій одяг промокнув наскрізь.

— Мене це хвилює найменше, — випалив він і швидко зірвав машину з місця, вирулюючи на центральну дорогу.