Невинна для мажора - Ольга Суниця

Наступного дня прокидаюсь пізніше, ніж думала. Спати не могла, вже трохи звикла, що вночі працюю. А ще вечірній інцидент ніяк не покидав голови. Постійно думками поверталась до Стаса, його палких поцілунків і гарячого тіла. Якби я не зупинила його, ми б переспали. А що далі? Не відомо. Він мені не хлопець, навіть не хороший знайомий. Наші відносини взагалі дивні, напружені і повинні залишатись чисто діловими. Мені не треба вестися на його зваблення, інакше я залишу цю роботу раніше ніж планувала.

Він повернувся майже під ранок. Я чула, як гупнули його двері. Він наче навмисне їх так голосно зачинив, щоб я знала, він поруч, через стінку. І це спрацювало. Після того, я так і не змогла нормально спати. Все думала про його присутність. Уявляла його в ліжку, роздягненого. Жах, тепер він остаточно засів в моїй голові.

Невиспана і дратівлива спускаюсь поснідати. Сьогодні маю грандіозні плани, цілий день присвятити пошуку хорошої роботи.

Коли допиваю міцну гарячу каву у їдальню заходить Ігор і здивовано дивиться на мене.

-         Не очікував тебе тут побачити в такий час, - промовляє і підходить до кавоварки, вмикає її. - Зазвичай я снідаю сам. Всі ще сплять крім батька, котрий зривається з першими півнями.

-         У мене сьогодні вихідний і я вирішила зайнятись пошуками роботи, - стомлено відповідаю.

Сил взагалі нема і кава не допомогла. Ще й рука сіпає, потрібно буде змінити пов'язку.

-         Робота офіціанткою, що вже набридла? Так швидко? - хмикає він під шум кавової машини.

Від коли я пішла працювати до Стаса, ми з Ігорем ще не перетинались. Коли він вдома я на роботі, і навпаки він в університеті — я вдома. Легка романтична атмосфера, яка між нами зароджувалась, різко обірвалась. Тепер я думаю, може треба було послухати його і не погоджуватись на цю роботу. І можливо тоді б у нас щось почалось. Ця думка розбивається об вчорашні події. Такої пристрасті між нами б ніколи не було. Ігор не такий, як Стас. Ігор більше схожий на Андрія, неквапливий і турботливий романтик. Можливо для сімейного життя, ця риса ідеальна, але тоді я б ніколи не відчула тієї пристрасті, що вчора. А так хочеться пережити справжні збуджуючі кров моменти. Хоч і не надовго.

-         Я ж говорила, що паралельно буду шукати щось інше, - знизую плечима. - Бар Стаса лише для старту.

Ім'я його брата коле язик. Напевно він зараз шалено лютий на мене. Не дивно, кинути його у такий гарячий момент. Дівчата говорять, що хлопці того не люблять.

Ігор відсуває стілець і сідає поруч зі мною.

-         І куди ти плануєш сьогодні йти? - цікавиться з посмішкою на обличчі, а потім він проводить по мені поглядом і хмуриться. - А це що таке?

Він обережно торкається пораненої руки. Помічаю в сірих очах хвилювання.

-         Нічого страшного, - знизую плечима, - просто порізалась. Келих розбила.

Про нахабного клієнта не згадую, а то уявляю його реакцію.

-         Я говорив тобі, що ця робота жахлива. Ти лише тиждень працюєш, а вже поранена. А що далі?

-         Ігоре, ти перебільшуєш. Це звичайна подряпина, - намагаюсь його заспокоїти.

-         Ти впевнена? - його обличчя чорніє від обурення. Він залишає свою каву і бере мою руку у свої долоні. - Чому ж на ній стільки бинтів? Хто тобі її перев'язував? Ти була у лікаря?

Ого, скільки запитань. Включив турботливого татуся.

-         Там все гаразд, напевно, - несміло промовляю. - Стас вчора продезінфікував і перемотав чистими бинтами.

При згадці брата він хмуриться ще сильніше. Ох, не знає він, що було після того.

-         Ти серйозно? Стас? Відколи він медик? Настю, з таким не жартують. Занести інфекцію можна запросто.

Він піднімається з місця і тягне мене за собою. Змушена покоритись, інакше відірве руку, так вчепився.

-         Куди ми? - запитую, коли виходимо з їдальні.

-         До лікаря, нехай подивиться твою руку, - серйозно говорить Ігор.

-         Навіщо тобі ці клопоти? Зі мною все буде гаразд, - намагаюсь його зупинити, але він тягне мене до вхідних дверей. Одягає свою куртку, подає мою. - Ти в університет спізнишся.

-         Здоров'я важливіше, а ти наша гостя і я не допущу, щоб через мого брата і його недолугу роботу ти захворіла.

Його тон і вираз обличчя не приймають заперечень, тому нічого не залишається, як покоритись. Можливо він правий, рука і справді почала боліти гірше, ніж учора. Надворі холодно, тисне сильний мороз, але коли опиняємось в машині, Ігор вмикає на повну пічку. По дорозі він дзвонить лікарю і домовляється про прийом. Мені не зручно створювати йому клопіт, але так вперся, що не перепреш.

У приватній лікарні нас вже чекають. Молода симпатична медсестра зустрічає нас з посмішкою і проводить до кабінету. Лікар довго не церемониться, відразу переходить до діла. Розмотує бинт, уважно оглядає рану. Вона набрякла і зробилась неприродньо червона. Дивлюсь на свою долоню і самій стає неприємно від побаченого.

-         Рана не глибока, але є запалення, - задумано промовляє лікар. - Зараз я все почищу і продезінфікую. Думаю, все буде добре.

Він дивиться на мене і дружелюбно посміхається. Середнього віку і приємної зовнішності. І від нього пахне не медикаментами, а дорогими хорошими парфумами. Поруч з ним приємно знаходитись і я розслабляюсь, віддаюсь його професійним рукам.

Вся процедура триває не довго, але болісно. Час від часу я шиплю і прикриваю очі, а Ігор  знаходиться поруч, підтримує мене, стискаючи пальцями мою здорову руку.

Коли все закінчується, а рана оброблена і забинтована, я зітхаю з полегшенням.

-         Ти порізалась об скло? - запитує лікар. - Я дістав малесенький уламок. Через це рана могла гноїтись. Добре, що ви звернулись до мене, не затягнули.

Від Ігоря отримую докірливий погляд.

-         А ти не хотіла їхати, казала, все гаразд, - не втримується від коментаря.

-         День, два і ти б сама відчула проблему, - зиркає на мене лікар.