Вибрані твори. Том II - Бернард Шоу
Дон Жуан. Годі бо вам! Усе це дуже старе. Ваша хиба, мій друже дияволе, та, що ви завжди були простаком. Ви цінуйте людину так, як вона сама себе оцінює. Ніщо так не підлестило їй, як ваша думка про неї. Вона любить вважати себе за зухвалу й злу. Але вона не те і не те, а лише жалюгідний боягуз. Назвіть її тираном, убивцею, розбійником, буйником, — і вона вас ревно кохатиме й вихвалятиметься тим, що в її жилах тече кров прадавніх вікінгів. Назвіть цю людину брехуном і злодієм, — і вона вас лише позиватиме до суду за наклеп. Але спробуйте назвати її боягузом,— і вона збожеволіє з лютости; вона навіть погодиться ризикнути своїм життям, щоб довести, що ця правдісінька правда є брехнею. Людина наводить усілякі пояснення своєї поведінки, крім одного, знаходить усілякі виправдання своїм злочинам, крім одного, усілякі арґументи на користь своєї безпечности, крім одного: і це одне й єдино вірне є її полохливість. І проте всю її цивілізацію засновано на її полохливості й на її жалюгідній сумирності, що їх вона називає доброю пристойністю. Мул, осел — і ті не все стерплять. А людина дозволяє так принижувати себе, що це викликає огиду навіть у самих поневольників, і вони самі змушені шукати реформ.
Диявол. Достеменно так. І в таких істотах ви знаходите те, що ви називаєте життєвою силою?!
Дон Жуан. Так, знаходжу! Ми тепер якраз і наблизилися до найдивовижнішого.
Статуя. До чого саме?
Дон Жуан. До того, що ви можете кожного з цих боягузів обернути на сміливця,— вкладіть лише йому в голову якусь ідею.
Статуя. Дурниця! Як старий вояка, я визнаю існування полохливости, вона універсальна, як морська хвороба, і так само несерйозна. Але це дурниця, нісенітниця, що, мовляв, можна її перемогти, уклавши в голову людині ідею. У бою, щоб примусити битись, треба лише трохи розпалити кров і дати зрозуміти, що програти битву небезпечніше, ніж її виграти.
Дон Жуан. Ось через що ці битви, мабуть, такі, що нічого не вирішують. Але люди ніколи не подолають свого остраху, доки не здумають, що вони б’ються заради якоїсь високої мети, — змагаються, як вони це звуть, за ідею. Чому хрестоносець був хоробріший за пірата? Тому, що бився не за себе, а за розп’яття. Що то була за сила, що зустріла його хоробрість такою самою непохитною хоробрістю? Це була сила людей, що боролися не за себе, а за іслам. Вона одняла в нас Іспанію, хоча ми боролися за свої хати, своє родинне вогнище. Але коли ми й собі почали змагатися за велику ідею — за католицьку церкву, ми відкинули ворога назад у Африку.
Диявол (іронічно). Як! Ви, сеньоре Жуане,— католик? Святенник! 3 чим вас і вітаю!
Статуя (серйозно). Облиште! Як солдат, я не можу чути, коли говорять проти церкви.
Дон Жуан. Не бійтеся, командоре, ця ідея католицької церкви переживе іслам, переживе християнство, переживе навіть і те чванькувате зборище невдалих школярських ґладіаторів, яке ви називаєте армією.
Статуя. Жуане, ви примусите мене зажадати від вас пояснень за такі слова.
Дон Жуан. Даремно: я не вмію битися на дуелі. Усяка ідея, що за неї людина ладна вмерти, є католицька ідея. Коли іспанець, кінець кінцем, усвідомить, що він нічим не кращий від сарацина, і що його пророки не вищі за Магомета, він повстане — ще більш католик, ніж коли-небудь — і вмре за всесвітню свободу й рівність на барикадах, які спорудить на брудній вулиці, в закутку, де він голодом голодував.
Статуя. Дурниця!
Дон Жуан. Те, що ви називаєте дурницею, є єдине, за що люди мають сміливість умирати. Пізніш і свобода виявиться не досить католицькою ідеєю. Тоді люди будуть умирати за поліпшування людськости, і цьому з радістю жертвуватимуть усяку свободу.
Диявол. Ат! Людям ніколи не бракувало приводів виправдувати свої убивства!
Дон Жуан. Ну, хоч би й так? Важить не смерть, а страх смерти. Не вбивство й смерть принижують нас, а підлота життя і плата за ту підлоту. Краще десять мертвих, ніж один живий раб або його поневільник. І ще прийде час, коли люди повстануть, батько підніметься на сина й брат на брата, і будуть убивати один одного заради великої католицької ідеї — знищити рабство.
Диявол. Так, коли свобода й рівність, що про них ви ляпаєте язиком, зроблять вільних білих християн на ринку праці дешевшими, ніж чорношкірі поганські раби, яких продають з аукціону.
Дон Жуан. Не бійтеся цього! Дійде черга й до білих рабів. Але зараз я зовсім не бороню якісь ілюзорні форми, що їх набирають великі ідеї. Я наводжу вам приклади того факту, що ця істота-людина, яка в своїх особистих справах є до самих кісток боягузом, — за ідею бореться, як герой. Вона може бути нікчемна як громадянин, але як фанатик — вона небезпечна. Людину можна тримати в рабстві лише доти, доки вона занадто слабка духом, щоб слухатися доводів розуму. Кажу вам, панове, дайте тільки людині діло, яке вона тепер називає Божим ділом, а пізніш називатиме на всякі інші ймення, і вона забуде за себе й за наслідки цього діла, що стосуватимуться тільки її особисто.
Анна. Так, вона звільниться від усякої відповідальности й накине її на свою дружину.
Статуя. Чудесно сказано, дочко! Не дозволяй йому збивати себе з пуття.
Диявол. Ах, сеньйоре командоре, тепер, коли ми почали про жінок, він говоритиме без кінця й краю. Проте, зізнаюся, для мене це особливо цікава тема.
Дон Жуан. Для жінки, сеньйоро, всі обов’язки й вся відповідальність чоловікова починаються й кінчаються завданням здобувати хліб для її дітей. Для неї чоловік — лише знаряддя витворити дітей і виховати їх.
Анна. Це ви так розумієте душу жінки? Я називаю це цинізмом і огидливим матеріалізмом.
Дон Жуан. Вибачте мені, Анно, адже
