Вибрані твори. Том I - Бернард Шоу

Вiвi (розмiреним спiвучим голосом, колихаючи його, як немовлятко). За руки побравшись, пiд тiнню дерев, навiємо чари солодкого сну.

Френк. Розумна дiвчинка з її дурним хлопчиком.

Вiвi. Милий хлопчик з його недоброю дiвчинкою.

Френк. Як тихо, як мирно, не хочеться й згадувати, що в хлопчика такий безглуздий батько, а в дiвчинки така непевна…

Вiвi (затуляє йому рота, пригортаючи до себе). Мовчи! Дiвчинка хоче забути про свою матiр. (Хвилину мовчать обоє, колишучи одне одного. Раптом Вiвi, опам’ятавшись, скрикує). Якi ми з вами дурненькi! Ну, вставайте-бо! А волосся ваше як розмаялось! (Пригладжує йому волосся). Цiкаво, чи то всi дорослi люди отак граються по-дитячому, коли їх нiхто не бачить. Коли я була мала, я цього нiколи не робила.

Френк. Я теж. Це вперше зроду я граюся з вами. (Хоче поцiлувати їй руку, але, опам’ятавшись, оглядається. Несподiвано помiчає Крофтса, що виринає з-за кущiв). Хай йому!

Вiвi. Що таке, любий?

Френк (шепоче). Тихше! Це та гадина, Крофтс. (Вiдсувається вiд неї, удаючи байдужiсть).

Вiвi. Не сварiться з ним, Френку. Я дуже хочу бути ґречна до нього, бо це буде приємно мамi. (Френк невдоволено кривиться).

Крофтс. Можна з вами про щось побалакати, панно Вiвi?

Вiвi. Авжеж можна.

Крофтс (до Френка). Вибачте, Ґарднере. Вони на вас чекають у церквi. Може ви б туди пiшли?

Френк. Для вас з охотою зроблю все, Крофтсе, тiльки не пiду до церкви. Коли вам буде щось потрiбно, Вiв, подзвонiть у той дзвiнок, що при воротях, тодi надiйде покоївка. (Іде в будинок, з чемним i спокiйним виглядом).

Крофтс (лукаво дивиться йому вслiд i з пiдкресленою фамiльярнiстю звертається до Вiвi). Приємний парубок, панно Вiвi. Шкода тiльки, що вiн не має грошей, правда?

Вiвi. Ви гадаєте?

Крофтс. Ще б пак! Нi статку, нi зарiбку. Кому такий потрiбний?

Вiвi. Я розумiю, що це його вада, сер Джордж.

Крофтс (трохи збентеживсь, що вона зрозумiла його думку). Нi, не те. Але ж ми живемо в свiтi; а грошi — завсiди грошi. (Вiвi не вiдповiдає). Чудова погода, га?

Вiвi (ледве ховаючи посмiх з його незграбної спроби зав’язати розмову). Надзвичайно.

Крофтс (з грубою веселiстю, наче задоволений з її смiливости). Ось що я вам хотiв сказати. (З робленою щирiстю). Слухайте, панно Вiвi. Я знаю дуже добре, що з мене кепський кавалер.

Вiвi. Невже, сер Джордж?

Крофтс. Еге. Та я й не хочу за нього бути, скажу вам по правдi. Але коли я кажу слово, то це слово правдиве; коли щось почуваю, то почуваю щиро; i коли я чогось бажаю, то не лiчу грошей. Така моя вдача!

Вiвi. Це дуже похвально.

Крофтс. О, я не хочу марно хвалитись. У мене є вади; нiхто цього не знає краще, нiж я сам. Я розумiю, що менi багато чого бракує; мої лiта дали менi це розумiння, бо я вже не молодий i добре теє знаю. Але мої переконання простi й, здається, чеснi. Щирiсть мiж чоловiками, вiрнiсть мiж чоловiком i жiнкою, нiяких там релiгiйних лицемiрств, а натомiсть здорова вiра в те, що все в свiтi йде на краще.

Вiвi (з їдкою iронiєю). «Не ми, а вища сила, що всiм керує на добро»; так?

Крофтс (не завваживши iронiї). Авжеж вища сила. Це так. Я бачу, ви мене зрозумiли. (Сiдає поруч iз нею, немовби знайшовши спорiднену душу). Може, ви гадаєте, що я прогайнував усi свої грошi; то знайте, що це не так, — я тепер багатший, нiж тодi, коли вперше став господарем свого майна. Моє знання свiту стало менi в пригодi: я зумiв вкладати свої грошi в такi операцiї, про якi iншi й не здогадувалися. Так чи так, а з грiшми в мене все гаразд, будьте певнi.

Вiвi. Це дуже мило з вашого боку, що ви менi це все розповiдаєте.

Крофтс. Не вдавайте, панно Вiвi, що ви нiби не розумiєте, до чого я веду мову. Менi потрiбна ледi Крофтс. Що? Дивуєтесь, що це так просто кажу, без викрутасiв?

Вiвi. Навпаки, я дуже вдячна, що ви говорите одверто, по-дiловому. Я дуже цiную вашу пропозицiю — грошi, багатство, «ледi Крофтс» тощо. Але, з вашого дозволу, я скажу: нi. Цього не буде. (Встає й вiдходить до сонячного годинника, не бажаючи бути коло нього).

Крофтс (зовсiм не збентежений, користається з того, що коло нього на лавi звiльнилося мiсце, щоб вигiднiше розсiстися: здається, вiн уважає, що вiдмова — неминучий етап у кожному сватаннi). Я маю час почекати. Я тiльки хотiв вас попередити, щоб ви це мали на увазi, що молодий Ґарднер вас буде пiдмовляти. Нехай питання зостанеться вiдкрите.

Вiвi (гостро). Моє слово останнє. Я не вiдступлюся вiд нього. (Владно дивиться на Крофтса. Той посмiхається, нахиляєтеся вперед, опершись лiктями на колiна, щоб штирхонути цiпком якусь бiдолашну комаху в травi; потiм лукаво позирає на неї. Вона нетерпляче вiдвертається).

Крофтс. Я багато старiший вiд вас, — аж на двадцять п’ять рокiв — на чверть вiку. Я не житиму вiчно; i певна рiч, я подбаю, щоб ви не бiдували пiсля моєї смерти.

Вiвi. Навiть i ця спокуса мене не вабить, сер Джордж. Краще вам примиритися з моєю вiдповiддю. Нема жодної надiї, щоб я її змiнила.

Крофтс (збиває цiпком квiтку, встає й починає походжати взад i вперед). Ну, нехай по-вашому. Я мiг би вам сказати дещо таке, що ви одразу змiнили б свою думку; але я цього не хочу, бо волiю по-чесному здобути вашу згоду. Я був щирий друг вашiй мамi; поспитайте її саму, чи цьому правда, коли б не моя помiч i порада, вона нiколи не спромоглася б здобути тi кошти, що пiшли на вашу освiту; а про грошi, що я їй позичав, я вже й не кажу. Мало хто став їй у такiй пригодi, як я. Я вклав в її дiло не менш, як сорок тисяч фунтiв.

Вiвi (розплющує здивовано очi). То це ви хочете сказати, що ви були моїй матерi за компаньйона?

Крофтс. Авжеж. Ото й подумайте собi, вiд яких клопотiв, вiд скiлькох пояснень ви врятуєте вашу маму, коли все дiло залишиться, так би мовити, в однiй родинi. Поспитайте її, чи було б їй приємно давати пояснення щодо своїх справ зовсiм чужiй людинi.

Вiвi. Не бачу тут нiяких труднощiв, бо, як я це розумiю, дiло вже припинено й грошi покладено до банку.

Крофтс (раптом зупиняється, здивований). Припинено! Припинити