Вибрані твори. Том II - Бернард Шоу

Таннер. Що робити? Розірвіть ланцюги, що вас зв’язують! Ідіть тим шляхом, на який вам вказує ваше сумління, а не тим, яким наказує вам ваша матір. Очистіть і загартуйте свій дух! Навчіться захоплюватись швидкою їздою автом, замість бачити в ній лише привід до гидких хитрощів, їдьмо разом до Алжиру й Біскри зі швідкїстю 60 миль за годину! Якщо хочете, — їдьмо до рогу Доброї Надії. Оце й було б проявом Декларації незалежности, до того ж, ви могли б про це написати й цілу книжку. Це б доконало вашу матір й зробило б із вас жінку.

Енн (роздумуючи). На мою думку, в цьому не було б нічого такого... негожого, Джеку. Ви мій опікун, ви заступаєте місце мого батька за його власним бажанням. Ніхто не міг би і слова сказати проти нашої спільної подорожі. Це було б чудово! Тисячу разів дякую вам, Джеку. Я поїду!

Таннер (сповнений жахом). Поїдете?

Енн. Звичайно.

Таннер. Але... (він замовкає, невимовно вражений, потім говорить якось мляво). Ні, бачите, Енн, якщо в цьому нема нічого «такого», то й нема чого це робити.

Енн. І що ви за дивна людина, їй-бо. Ви ж не хочете скомпрометувати мене, ні?

Таннер. Ні, не хочу. В цьому й полягає весь сенс моєї пропозиції.

Енн. Ви верзете страшенну нісенітницю, і самі це знаєте. Ніколи ви не схочете зашкодити мені.

Таннер. Гаразд, якщо ви не хочете бути скомпрометованою — не їдьте.

Енн (просто й серйозно). Ні, звичайно, я поїду, Джеку, якщо ви хочете. Ви — мій опікун, і, на мою думку, нам слід було б бачитися частіше, щоб ближче познайомитися. (З подякою). Це так добре, так мило, що ви запропонували мені цю подорож, особливо після того, що я сказала про Роду. Ви насправді добра людина, набагато добріша й ліпша, ніж ви й самі думаєте. Коли ми поїдемо?

Таннер. Але... (їхня бесіда уривається, бо наближається міс Вайтфілд. Вона йде з дому. За нею йде американець, а позаду Ремсден і Октавій).

Гектор Мелоун — американець зі сходу. Але він аж ніяк не соромиться своєї національности. Тому верхи англійського громадянства ставляться до нього прихильно, як до юнака, що досить мужньо й одверто зізнається в своєму походженні. Вони почувають, що не слід завдавати йому страждань за те, в чому він не винний, і стараються бути з ним особливо чемними. Його лицарське поводження з жінками, його величні ідеали, незвичайні й безкорисні, справляють на англійців не зовсім приємне враження; вони вважають його нахил до гумору за досить потішний, коли це перестало бентежити їх, як напочатку, а проте дають йому зрозуміти, що не слід розказувати оті анекдоти, а також що його ораторський хист є приналежність нижчої стадії культури, ніж та, до якої він тепер пристав. У цьому сам Гектор не дуже упевнений, він ще й досі вважає, що британці схильні бачити в своїх дурощах заслугу, а в усяких своїх хибах — доказ доброго виховання. Англійське життя здається йому позбавленим повчальної риторики, яку він зве моральним тоном; у поводженні англійців він не знаходить поваги до жінки, англійська мова здається йому грубою, а побут — важким; на його думку, в англійських розвагах замало ігор, забавок, бешкетів, — усього, що так підживляє життя. Тому він зовсім і не прагне набувати цих хиб, бо витратив багато зусиль на те, щоб культурно виховати себе ще до того, як переправитися черев Атлантичний океан, йому здається, що англійці або зовсім байдужі до цієї культурности його душі, як і до всякої культури взагалі, або, краще сказати, чемно-зневажливі, бо насправді ця Гекторова культурність є не що інше, як перенасичення нашою літературою, яку вивезли з Англії років з тридягь тому, а тепер він імпортував цей баґаж назад і ладен при кожній нагоді розпаковувати його, тільки-но мова зайде про англійську літературу, науку, мистецтво. Збентеження, викликане цими його екскурсами, ще більш переконує його в тому, що він допомагає освічувати Англію. Коли в його присутності безжурно балакають про Анатоля Франса й Ніцше, він приголомшує їх Меттью Арнольдом і навіть Маколеєм. І бувши, по суті, глибоко релігійною людиною, він під час розмови на релігійні теми спочатку низкою непоштивих жартів примушує необережного бесідника відійти від загальновживаної теології, а потім збиває його з пантелику запитанням, чи не було прагнення до ідеалу кінцевою метою всемогутнього Господа, коли той творив чесного чоловіка й чисту жінку. Свіжість, якою віє від його особи, приваблює, але застарілість його культури приголомшує: отож, важко вирішити, чи варто з ним близько знайомитися: товариство його, безперечно, приємне й живлюще, проте нічого нового од нього не почуєш, та ще й він зневажає політику й старанно уникає розмов про промисловість і торгівлю, на чому ,мабуть, розуміється краще своїх англійських друзів-капіталістів. На вигляд Гектор гарно побудований юнак років двадцяти чотирьох, з короткою акуратно підстриженою борідкою, ясними, гарної форми очима, з приємним виразним обличчям. Бездоганно, за останньою модою, вдягнутий. Він іде з міс Вайтфілд і дорогою з дому старається розважати її, накидаючи на її слабкий розум надсильний тягар; англієць, бувши на його місці, кинув би її напризволяще, бо вирішив би, що так і годиться нудитись з нею й не звертати на неї жодної уваги; і сама бідна пані воліла б, щоб їй дали спокій або балакали з нею про те, що може зацікавити її. Ремсден підходить до автомобіля й розглядає його. Октавій підходить до Гектора.

Енн (радісно до матері). О, матусю, коли б ви тільки знали! Джек візьме мене із собою у Ніццу; він їде автом. Це ж розкіш! Я — найщасливіша в цілому Лондоні людина!

Таннер (розпачливо). Міс Вайтфілд заперечуватиме проти цього. Я певний, що заперечуватиме! Як ви гадаєте, Ремсдене?

Ремсден. Хотів би сподіватися, що так.

Анн. Адже ви не заперечуєте, мамо? Еге ж, ні?

Міс Вайтфілд. Я — заперечувати? Та чому? Я гадаю, що це, Енн, буде тобі тільки корисно. (Ідучи до Таннера). Я хотіла попросити вас узяти коли-небудь і Роду із собою; вона забагато вже сидить удома; але це, звичайно, коли ви повернетеся.

Таннер. О, яка безодня хитрощів і віроломства!

Енн (хутко, щоб відвернути увагу від цього вигуку). О, я й забула! Ви ще не познайомилися з м-ром Мелоуном. Містер Таннер, мій опікун; м-р Гектор Мелоун.

Гектор. Дуже радий познайомитися з вами, м-ре Таннер. Я б запропонував, якщо дозволите, збільшити компанію для