Книжконюх. Дарвін - Тьєррі Дебру
АВА: Він був іще дитя.
ТЕО: Атож, мій брат Герман також був дитя, одначе, повірте, немало людей воліли б, аби він узагалі не народжувався. Боже, як я втомився! Яка раптова втома... А як ваша робота? Просувається, га?
АВА: Та звісно, але тепер я бачу, чому багато хто до мене впадав у відчай.
ТЕО: Ходімо пообідаємо.
4.
АВА (із зав’язаними очима): Дайте-но мені одну з цих книжок!
ВІКТОР: Котру?
АВА: Байдуже, будь-яку! (Вдихає запах книжки.)
ВІКТОР: Що ви робите?!
АВА: Хочу пересвідчитися.
ВІКТОР: Пересвідчитись? У чім же?
АВА: Схиблений ваш батько чи ні.
ВІКТОР: Звісно що схиблений! Божевільний засранець!
АВА: «У пошуках втраченого часу»?
ВІКТОР: Прошу?
АВА: Що написано на обкладинці?
ВІКТОР: Отакої... «Жустина, або Горе від чеснот». Маркіз де Сад...
АВА: Чорт! (Знімає пов’язку з очей.)
ВІКТОР: А ви що собі думали? Понюхаєте — і вгадаєте назву? Бач, а ви стаєте не менш придуркуватою, ніж він! Але слухайте, ох і гидка ж ця книженція!
АВА: Гаразд, спробуймо ще раз. Візьміть одразу три. Будь-які. А цю відкладіть. А тепер дайте мені їх понюхати. У будь-якому порядку.
ВІКТОР: Якщо ви так хочете. Ось вам перша. Переходимо до другої? Ось так. А тепер третя...
АВА: Чекайте... дайте-но ще раз!
ВІКТОР: Ось, дівчинко моя!
АВА: Ні, це не та! Певно, це та, як ви сказали, гидка книженція!
ВІКТОР: Чорт, як вам це вдалося?!
АВА: Не знаю...
ВІКТОР: Вона ж ніби нічим таким не пахне... Слухайте, я вам навіть трохи заздрю: таточко буде вражений! Ось побачите! До речі, не хочу видатися неввічливим, і все ж — як у вас складаються стосунки з батьком? Із вашим батьком?
АВА: Я його майже не знала. Він загинув — нещасний випадок...
ВІКТОР: Даруйте...
АВА: Та ні, все гаразд, давно минулося.
ВІКТОР: Зрештою, ще невідомо, що краще — батько-небіжчик чи батько, який вас не любить? Ви навіть не уявляєте, яких зусиль я докладав, аби він мною пишався. «Нюхай, та нюхай же! — торочив він. — Невже ти нічого не відчуваєш, що — зовсім нічого?!» А я нічого не відчував! Даруй, татку, та я не маю дару! Нездара я, ось. Мій ніс не відрізняв Біблію від «Аліси у країні див».
АВА: А історія з кішкою Марґо — невже це правда?
ВІКТОР: О, він вам і про це розповів? А втім, це мене не дивує. Я тоді злився на цілий світ. Мучив тварин. Спочатку маленьких. Скільки ж я відірвав ніжок у коників!.. Та після випадку з Марґо зупинився. Коли тато випустив її з-під того ящика, вона підійшла до мене і потерлась об ногу. Дивилася так, ніби це я щойно її врятував! Як же мені було соромно! Однак винним був він — атож, саме він! У нього замість серця книжка. Певно, він вам і про пожежу розповідав?
АВА: Ні.
ВІКТОР: Я задихався, я більше не міг. Це місце здавалось мені нестерпним! Тож я тут усе підпалив. Але він, як завжди, стежив за мною. Майже нічого не згоріло. Навіть і не знаю, чи хотів я цього насправді. А потім — гоп! І позбулись Віктора!
АВА: Чому ви повернулися?
ВІКТОР: Не знаю. Можливо, просто намагаюсь подратувати його у такий спосіб. Але ж я і дурень! А ви, тільки погляньте на себе! Лише три дні тут — і вже така вправна! Вітаю!
АВА: Може, мені пощастило? Спробуймо ще раз?
ВІКТОР: Якщо хочете.
АВА: Візьміть п’ять різних книжок. Цього разу я нічого не торкатимусь. Підноситиме їх до мого носа ви.
ВІКТОР: Почнемо! (Підносить книжки по черзі до носа Ави — на третій вона його зупиняє.)
АВА: Заждіть... ану дайте-но ще раз останню. (Віктор виконує її прохання.) Так, гадаю, це вона. (Розплющує очі.) То що?
ВІКТОР: Що? Просто в яблучко! Ось бачите: це не тільки сліпий талант!
ТЕО: Мої вітання, Аво.
АВА: О, то ви були тут?
ВІКТОР: Я ж казав: він завжди стежить.
ТЕО: Але ми лише на початку шляху. Нанюхати Де Сада доволі легко. Пах тіл, що сплітаються в суміші поту і крові... Скажи мені, що ти нанюхав, — і я скажу тобі, хто ти є.
ВІКТОР: Що ж, мені не місце у цих нудних теревенях. (Виходить.)
АВА: Даруйте за те, що втручаюся не у свою справу, але, як на мене, ви поводитеся з ним надто суворо.
ТЕО: Ви ж не жили з ним. Ви не знаєте, на що він здатен. Він хитрющий. Він хотів викликати у вас співчуття — і йому це вдалося. Бач, ви йому навіть симпатизуєте! Ще трохи — і він переконає вас у тому, що я монстр! Безжальний Тео, жорстокий Тео, тиран і деспот... Зрештою ви втечете — а саме цього йому і треба. Найбільше його бажання — спалити тут все, знищити всі ці книжки! Та я не такий уже й монстр...
АВА (читає уривок із книжки): «Як це завжди буває поміж чеснотою і гріхом, шлях до щастя відкривається мені лише через бруд!..»
ТЕО: Бачте, таємниця книжок полягає у тому, що їх легко опанувати. Запахи — тут, зовсім поруч, вони готові відкритися нам. А ми не знаємо геть нічого про те, що нас оточує. Ми звели світ до найпростіших заспокійливих форм. Цивілізована людина ховається за тим, що вона кличе дійсністю. Та щойно ви зайшли, — я побачив, що у вас є дар. Вас обрали самі книжки.
АВА: Я ж вам уже казала, месьє Юрґенс, — рано чи пізно, але я піду. І справа тут не у Вікторі.
ТЕО: Коли починаєш нюхати книжки, то зупинитися неможливо. Цей запах — справжній наркотик! Лише погляньте на них! Кожна праця — це цілий світ, і кожен із цих світів відчиняє вам свої двері! Чим довше ви вдихаєте їх, тим тоншими стають ваші відчуття. Сьогодні ви вловили погляд Жустини — бідолашної жертви хоті, яку вона несамохіть поширює довкола себе. Та на вас чекають і решта всіх інших! Усі
