Вибрані твори. Том II - Бернард Шоу

Ремсден. Але запевняю вас, я ніколи не казав, що... у всякому разі, це таке дивоглядне перекручування змісту того, що я сказав — що...

Міс Ремсден. Тобі нема чого й перепрошувати, Ребуку. Вона сама в цьому винна. Це вона повинна перепрошувати всіх нас, бо призвела всіх нас до помилки.

Віолетта. До вас я не можу ставитись занадто суворо, міс Ремсден. Є деякі обставини, що зменшують провину. Ви не можете зрозуміти моїх почуттів, але від людей досвідченіших я могла б сподіватися кращого смаку. Проте я добре розумію, що всі ви опинилися в безпорадному становищі, і найкраще, що я можу зробити, це негайно піти. Прощайте! (Вона виходить, усі приголомшені).

Міс Ремсден. Так, мушу признатись!..

Ремсден (жалібно). Я не думаю, що вона поставилась до нас цілком справедливо.

Таннер. Вам, Ремсдене, як і всім нам, залишається лише скапітулювати перед обручкою. Чаша ганебних наших вчинків — повна.

Дія друга

На проїзній дорозі, в парку дачі під Ричмондом, стоїть попсований автомобіль. Він зупинився біля купи дерев, від яких шлях завертає до будинку, що його можна бачити крізь листя. Таннер, що стоїть на дорозі ліворуч від автомобіля, міг би без перешкоди бачити західну частину будинку, якби не був занадто зацікавлений у парі ніг у блакитних штанях, що стирчать з-під автомобіля. Він пильно стежить за ними, схилившись наперед і упершись руками в коліна. Шкіряна куртка й кепі говорять, що він один з тих пасажирів, що висіли з автобіля.

Ноги. Ага! Ось воно де!

Таннер Тепер усе гаразд?

Ноги. Тепер усе гаразд.

Таннер схиляється, бере ноги за щиколоти й витягує їхнього власника, наче тачку, той ступає руками з молоточком у зубах. Це юнак у гарному блакитному вбранні, чисто виголений, з темними очима, коренастими пальцями, з коротким, добре пригладженим чорним волоссям і трохи неправильними, недовірливо вигнутими бровами. Коли він маніпулює біля машини, його рухи уривисті й прудкі, але разом із тим меткі й обачні. З Таннером і Таннеровими друзями він поводиться аж ніяк не підлесливо, а скоріше холодно й стримано, чим тримає їх на певному віддаленні, проте, не даючи їм жодних підстав бути незадоволеними з нього. Але він увесь час не спускає їх з очей, і в його манері дивитись на них є щось панічне, як людини, що добре обізналася з усіма темними сторонами життя. Говорить він повільно, з відтінком сарказму; у своїй розмові він ані крихітки не удає англійського джентльмена, і його старанна зовнішність є ознакою його самоповаги до свого класу, а не до класу, якому він служить. Він сідає до автомобіля, щоб спробувати машину, і знов одягає кепі й пальто Таннер знімає свою шкіряну куртку й кидає її в авто. Шофер (чи то автомобіліст, чи моторист, чи як там ще в Англії на сьогодні вирішать його назвати) запитливо роздивляється довкола, прибираючи молотка.

Шофер. Що ж, тепер з вас досить, га?

Таннер. Я б радше пройшовся пішки, трохи б розім’яв ноги й заспокоїв нерви. (Дивиться на годинника). Сподіваюсь, ви знаєте, що ми проїхали з Гайд-Парк-Корнера до Ричмонда за 21 хвилину?

Шофер. Я б зробив це за 15, якби шлях був увесь час добрий.

Таннер. Навіщо, власне, ви це робите? Заради любови до спорту чи тому, що вас забавляє лякати своїх бідолашних пасажирів?

Шофер. Ну, а ви чого боїтеся?

Таннер. Поліції і скрутити собі шию.

Шофер. Так, але якщо ви даєте перевагу спокійній їзді, вам краще брати тоді омнібуса. Це й дешевше. Ви платите мені, щоб я приощадив вам час і дав швидкість тисячофунтової машини. (Він спокійно сідає).

Таннер. Я — раб і цієї машини, і ваш. Мені навіть у сні привиджується цей клятущий автомобіль.

Шофер. Це скоро минеться. Якщо ви маєте зайти до хати, дозвольте запитати, як довго ви там залишитеся? Бо коли ви маєте на думці балакати з паніями цілий ранок, я завезу машину під повітку й влаштуюся комфертабельніше, якщо ні, — я чекатиму тут, поки ви не повернетесь.

Таннер. Краще заждіть тут. Ми довго не будемо. Вони чекають на одного молодого американця, містера Мелоуна, який везе м-ра Робінсона своєю новою американською паровою машиною.

Шофер (миттю вистрибуючи з автомобіля). Американська парова машина! Як?! Мчать із Лондона?!

Таннер. Вони, може, вже тут.

Шофер. Коли б я це знав! (Докірливо). Чом ви мені про це не сказали, м-ре Таннер?

Таннер. Бо мене попередили, що цей автомобіль може зробити 84 милі на годину, а я знаю, на що ви здатні, коли по тій самій дорозі їде суперникова машина. У всякому разі, заспокойтеся: ми перебудемо цілий день до вашого смаку. Американець візьме м-ра Робінсона, його сестру і міс Вайтфілд, а ми візьмемо міс Роду.

Шофер (заспокоюється; його думки зайняті чимось іншим). Це, здається, сестра міс Вайтфілд?

Таннер. Так.

Шофер. А сама міс Вайтфілд поїде другим азтомобілем? Не з вами?

Таннер. А якого біса їй їхати зі мною? Адже м-р Робінсон їхатиме другим авто. (Шофер недовірливо зиркає на Таннера, потім повертається до авта, насвистуючи популярну пісеньку. Таннер, трохи роздратований, тільки-но збирається вести далі ту саму розмову, як чує Октавієві кроки на жорстві. Октавій іде з дому, вдягнений для їзди автомобілем, але без пальта). Ми, хвалити Бога, програли у заклад: м-р Робінсон уже тут. Ну, Таві, чи матиме ця американська машина успіх?

Октавій. Гадаю, що так. Ми доїхали від Гайд-ПаркКорнера за сімнадцять хвилин. (Шофер, розгніваний, сердито б’є по своїй машині). А ти за скільки доїхав?

Таннер. О, щось із три чверті години.

Шофер (протестуючи). Ну, м-ре Таннер, облиште! Ми легко могли проїхати цю віддаль менш ніж за п’ятнадцять.

Таннер. До речі, дозвольте познайомити вас: м-р Октавій Робінсог, м-р Енрі Стрейкер.

Стрейкер. Дуже радий познайомитись. М-р Таннер відрекомендував мене, як Енрі Стрейкера. Інші кажуть Генрі. Але про мене все одно, будь ласка.

Таннер. Ти думаєш, Таві, що я хочу подратувати його? Ти помиляєшся. Ця людина докладає більш зусиль, щоб одкинути від свого ім’я літеру «Г», ніж колись його батько, щоб набути її. Для нього це ознака його класу. Ніколи ще не доводилося мені зустріти людину, в якій