Назар Стодоля - Тарас Григорович Шевченко
Хома. Добривечір і вам. (Дает знак свату. Тот кланяется. Хома шепчет ему на ухо и потом продолжает.) Добривечір, люде добрі! Просимо сідати; будьте гостями. А відкіля се вас Бог несе? Чи здалека, чи зблизька? Може, ви охотники які? Може, рибалки або, може, вольнії козаки?
Сват (тихо покашливает). І рибалки, і вольнії козаки. Ми люде німецькії, ідемо з землі турецької. Раз дома у нашій землі випала пороша. Я й кажу товаришу: «Що нам дивиться на погоду? Ходім лишень шукати звіриного сліду». От і пішли. Ходили-ходили, нічого не знайшли. Аж гульк — назустріч нам іде князь, підніма угору плечі і говорить нам такії речі: «Ей ви, охотники, ловці-молодці! Будьте ласкаві, покажіте дружбу. Трапилась мені куниця — красна дівиця; не їм, не п’ю і не сплю від того часу, а все думаю, як би її достати. Поможіть мені її піймати; тоді, чого душа ваша забажа, усе просіте, усе дам: хоч десять городів, або тридев’ять кладів, або чого хочете». Ну, нам того й треба. Пішли ми по слідам, по всім городам, по усіх усюдах, і у Німеччину, і у Туреччину; всі царства й государства пройшли, а все куниці не знайшли. От ми і кажемо князю: «Що за диво та звірюка? Хіба де кращої нема? Ходім другої шукати». Так де тобі! Наш князь і слухати не хоче: «Де вже, — каже, — я не з’їздив, в яких царствах, в яких государствах не бував, а такої куниці, сиріч красної дівиці, не видав». Пішли ми вп’ять по сліду і якраз у се село зайшли; як його дражнють, не знаємо. Тут вп’ять випала пороша. Ми, ловці-молодці, ну слідить, ну ходить; сьогодні вранці встали і таки на слід напали. Певно, що звір наш пішов у двір ваш, а з двору в хату та й сів у кімнату; тут і мусимо піймати; тут застряла наша куниця, — в вашій хаті красная дівиця. Оце ж нашому слову кінець, а ви дайте ділу вінець. Пробі, оддайте нашому князю куницю, вашу красну дівицю. Кажіть же ділом, чи оддасте, чи нехай ще підросте?
Хома (притворно с сердцем). Що за напасть така! Відкіля се ви біду таку накликаєте? Галю! Чи чуєш? Галю! порай же, будь ласкава, що мені робити з оцими ловцями-молодцями.
Галя выходит на середину светлицы, останавливается и, стыдливо потупив глаза, перебирает пальцами передник.
Хома. Бачите ви, ловці-молодці, чого ви натворили? Мене старого з дочкою пристидили!.. Гай-гай! Так ось же що ми зробімо: хліб святий приймаємо, доброго слова не цураємся, а за те, щоб ви нас не лякали, буцім ми передержуємо куницю, або красну дівицю, вас пов’яжемо. Прийшов і наш черед до ладу слово прикладать. Ну, годі ж тобі, дочко, посупившись стояти; чи нема в тебе чим сих ловців-молодців пов’язати? Чуєш-бо, Галю? А може, рушників нема? Може, нічого не придбала? Не вміла прясти, не вміла шити — в’яжи ж, чим знаєш, — хоч мотузком, коли ще й він є.
Галя уходит в свою светлицу и немедленно возвращается, неся на серебряном блюде два вышитые полотенца, и кладет на хлеб, принесенный сватами; потом подходит к отцу и низко кланяется и целует руку; потом берет блюдо с полотенцами и подносит сватам — сперва одному, потом другому. Сваты, взявши полотенца, кланяются Хоме.
Сват. Спасибі ж батькові, що свою дитину рано будив і усякому добру учив. Спасибі й тобі, дівко, що рано вставала, тонку пряжу пряла, придане придбала.
Галя берет полотенца и перевязывает через плечо одному и другому, потом отходит и робко поглядывает на двери.
Хома (к Гале). Догадався, догадався! Ти хочеш і князя зв’язати. Нехай завтра обоє його зв’яжемо. Бач, мабуть, злякався, що не показався. Стривай, попадешся, не втечеш!
Сват. Він і сам прилетить, як зачує, що так похваляєтесь.
Хома. Ну, поки вже долетить, нам нічого ждати. Просимо сідати. Що там є, поїмо; що дадуть, поп’ємо та побалакаєм дещо. А тим часом ти, Галю, не гуляй, в корці меду наливай та гостям піднеси хліба-солі, проси з привітом і з ласкою.
Сваты чинно садятся за стол. Галя принимает от отца чарку и флягу и подносит старшему свату. Сват не принимает.
Сват. Ми вам такої халепи натворили, що боїмося, щоб ви нас не потруїли… Призволяйтесь самі. (Кланяется.)
Галя, посматривая на отца робко и стыдливо, подносит к губам и подает свату.
Сват (подняв чару). Тепера так! Пошли ж, Боже, нашим молодим щастя, і багатства, і доброго здоров’я, щоб і внуків женити, і правнуків дождати…
Свата прерывает хор колядников под окнами. Все слушают со вниманием. Хома с досадою покручивает усы; Галя весело посматривает на окно. Сват в продолжение колядки повторяет:
Гарно колядують наші козаки!
КОЛЯДКА
Бачить же Бог, бачить Творець,
Що мир погибає,
Архангола Гавриїла
В Назарет посилає.
Благовістив в Назареті —
Стала слава у вертепі.
О, прекрасний Вихлієме!
Отверзи врата Едема.
Хома (к Гале, с сердцем). Я ж тобі наказував, щоб нікого не пускали! Задумалась, забула!
Входит Назар с молодыми козаками.
Назар. Дай, Боже, вечір добрий! Помагай-бі вам на все добре!
Все козаки повторяют то же. Назар, не снимая шапку, в ужасе останавливается; посматривает то на гостей, то на Галю. Все молчат.
Хома (смешавшись). Спасибі, спасибі… Милості просимо. Просимо сідати.
Молчание продолжается.
Галя, улыбаясь, украдкой поглядывает на Назара.
Назар. Сядемо, сядемо,