Люба моя Лісистрато - Андоніс Георгіу
(спокійно, тихим голосом, швидкомовкою) увечері в моїй вітальні повно дітлахів, вони — хирляві, худючі як смерть, із розпухлими від голоду животами, так чемно і слухняно туляться на дивані, сидять на стільцях, руками сперлися на коліна, дивляться на мене своїми великими розплющеними переляканими очима, а я не знаю, що їм сказати, що кажуть у таких ситуаціях?
(пауза; потім знову читає з тією самою інтонацією) а ввечері наступного дня я спотикаюся об трупи, що лежать у моєму коридорі, фрагменти тіл, із широко розплющеними очима, з перекошеним ротом, убиті у війнах старих і нових, між ними — жінки, які розшукують серед забитих своїх рідних, голосять, проклинають усіма мовами світу
(пауза; потім знову читає з тією самою інтонацією) а є вечори, коли я і хотів би, та не можу піти зі своєї вітальні на кухню... мене вбиває жахливий вибух! вибухівка, закладена в автівку? вибух забутої міни з останньої війни? якийсь снаряд? і серед руїни, обсипаний порохом, серед тих, хто верещить від болю, кличе на допомогу, серед відірваних кінцівок я сам кричу: «Що робити? Що мені робити?».
(пауза, беззвучно) адже я не забуваю...
(вибухає, репетує) ні, не вмію, я не вмію забувати, але якби ж то я міг забути, delete, усі свої дріб’язкові справи, delete, щоденні зневаги та приниження, delete, усмішки там, де хочеться плюнути, delete, коли тобі дають відкоша, коли кидають напризволяще, delete, усі ті «до побачення» й «не варто», delete, принизливі «співчутливі» посмішки тих, хто довкола, delete, засмучені погляди рідних... (пауза) і їх, якщо існує можливість, забути — delete (показує паперове шмаття)
вони проникають у мене, приходять у мої сни
я нічого не забуваю, о, якби це сталося, delete, і ми всі забули все і почали з чистого аркуша, якби я одного дня міг прокинутися й нічого не пам’ятати! Який би це був поворот, яка приємна зміна! Нічого! яка це несподіванка — нічого не пам’ятати! Це справді було б приголомшливо...
не пам’ятати ні цього, ні того, ні... ні... (раптом спиняється)
я бачив сон...
(світло тьмяніє, западає практично імла, він продовжує говорити, у цю мить молодик трансформується в клоуна)
...Я бачив сон... була темрява, лунали дитячі голоси, сміх, вигуки, смішки, вечірка до дня народження, десь високо зблискують вогні (десь високо над сценою зблискують вогні), але навкруги — пітьма, раптом дзеленчить вхідний дзвінок, жіночий голос (копіює голоси), «хтось відчинить двері?», «сходи ти, сонечко», «я?» (копіює дівчачий голос), чую голос дівчинки, «так, до тебе прийшли, у тебе ж день народження», знову голос дівчинки, «добре..», «так, іду», стиха, «це для неї сюрприз», знову лунають голоси, сміх, знову дзвоник, «та йдемо вже», «заходь, хутко», чутно, як відчиняються двері... світло різко падає на обличчя клоуна (на сцені освітлюється обличчя клоуна, чутно, як він говорить, його мова наче записана на диктофон, лунає напружено, наче він бачить нічне жахіття), кучеряве різнокольорове волосся, величезні пофарбовані очі, червоний ніс, червоні губи, його фігура не випромінює радість, вона лякає мене, він — сам посередині сцени, вдягнений, певно, в усе чорне, видно лише його обличчя, освітлене в пітьмі, говорить емоційно, супроводжуючи слова такими ж енергійними рухами, атмосфера дуже лячна, іноді я відчуваю себе маленькою дівчинкою, але я — клоун, каже, тобто кажу, я — клоун... от хто я такий, і я кажу... (голос замовкає з першими словами клоуна, атмосфера стає нестерпною...)
КЛОУН: «SURPRISE!!! (говорить із французькою вимовою) ...Я! Ваш сюрприз. Ваш клоун... Підходьте... Не соромтеся! Ходіть сюди. Які ж ви милі... Красунчики, радість для очей. Які усміхнені... (верещить) SUUURPRIIISE! Давайте пограємо, поспіваємо (пританцьовує), щоб наше коло дедалі більшало б, зростало і весь наш світ щоб я в обіймах задушив[12] (сміється)... смійтеся, хочете посміятися? (вигукує) ТАААК!
Чому бридкий гей спить цілий день? Бо його ніхто, крім сну, не бере. ГА-ГА-ГА-ГА (сміється) Зустрічаються двоє циганів, які не бачилися багато років, і один смердить так, що... ГА-ГА-ГА-ГА. Чи відрізняється один чорношкірий від аспірину? Ану?.. ТАК! ГА-ГА-ГА-ГА. Куди потрапляє біла дитинка, коли помирає? У Рай. І що з нею стається? Вона перетворюється на янголятко. А куди потрапляє чорна дитинка, коли помирає? Теж у Рай. А з нею що стається?.. Вона стає... КАЖАНОМ! Ким є албанець, якому відірвало руку? Людиною, гідною довіри... (скоромовкою, плутаючи слова) Були собі — один підар, три шльондри, один каліка, один чорномазий, двоє циганів, скількись там албанців і понтійців[13], і прийшли один сліпець, один коротун, один глухий, а із ними стара баба, огидна, жирна, з горбом на спині, один даун, а з ними ще двоє гоміків і одна хвойда... (пауза) угу... коли бордель зачинився, каже шльондра... Ого-го! Оце сьогодні я напрацювалася! Геть заїблася! (вибухає від сміху) Чуєте! Заїблася! Хіба не гарно?! (голосно сміється; різко припиняє)
Нумо, пограємо! Музика! Біжіть! (починає бігти сам) Швидше! Швииидше! (музика зупиняється) Сідайте, сідайте! Ти? Чому ти не сів? Га? (кричить) Оцей виявився найшвидшим? Ух, паскудник, а чого ти його не збив із ніг, чого не дав йому стусана, так ось, і ось так (лунають звуки, схожі на удари), у житті відбувається так, а ти як думав? Сам дозволив йому зайняти перше місце. Недоумок! Виходиш із гри... назавжди! (стріляє в уявну дитину, потім сміється). Ось так! Усі криворукі, усі кволі, усі дуже вразливі мають зникнути, так і наші пращури робили, виживуть лише сильні, достойні, інших — головою вниз зі скелі! Аааааааа!
(бігає по сцені, так наче розподіляє дітей на дві групи, одна навпроти іншої) Так, тепер ті, хто стоїть тут, шикуйтесь у лінію, а ви — там ставайте... Прекрасно! Інші підходьте до мене, беріть зброю, якраз те, що треба... (люто) підходь, бери... а тепер... Готуйся, заряджай, цілься... Вогонь! ВОГОНЬ! ВОГОНЬ! Перші, перш ніж почнуть ті, інші, вогонь! ВО-ГОНЬ!
(убиває дітей, різко западає мертва тиша, оглядається, помічає живу дитину, підходить до неї та вбиває; пауза, немов він побачив між глядачів якусь дівчинку)
Крихітко моя, (нудотно солоденьким голосом) підходь,
