Державна справа. Справа №9 - Олександр Юрійович Есаулов
— Ми просимо, — продовжив Льоха, — допомогти нам звільнити Яниного батька. Для цього потрібно спокійно, без галасу, роздати всім торгашам оці папірці. Кожному розповісти й пояснити, що передусім вони допомагають собі, а вже потім — нам. І повторюю: без ніласу! Щоб злочинці нічого не запідозрили. Інакше нічого не вийде.
— Операцію «Базарний капкан» починаємо завтра о восьмій ранку. Нічого, нічого! — Миха махнув рукою, випереджаючи незадоволені голоси. — Доспите, коли ми цих нікчем зловимо. І взагалі… друзі, робимо добру справу! Людину і неволі визволяємо! Тож потерпіть. Для оперативності пропоную поділитися всім на трійки.
— Яно, перепиши всіх… Ось папір… і номери телефонів не забудь.
Яна заходилася складати список, додаючи до кожного прізвища номер телефону. Тут же призначили старших у кожній трійці, записали в телефони номери одне одного, домовилися про сигнали тривоги й місце збору. На всю цю організаційну роботу згаяли майже годину, зате, коли провели так би мовити репетицію, вийшло все чудово. Протягом лише однієї хвилини всі п’ятнадцятеро отримали потрібну інформацію. На тому й розійшлися.
Миха сів за козлячий столик і важко зітхнув. Поруч з ним примостилася Яна, навпроти сіли Льоха й Настя.
— Шкода, Таськи немає. Вона б тут зайвою не була! Ге, Льохо? — усміхнулася Настя.
— Ну, так… Ну… Вона б цих віслюків… Які там у неї віслюки?..
— Дерибаданські… — засміявся Льоха. — Зате приїде з відпочинку сповнена сил! Тоді нехай стережуться всі фальшивомонетники світу! Всім гаплик буде!
Туг уже засміялися всі гуртом, згадавши, як Тася з цеглою в руці накинулася на збирачів металобрухту[4].
***
У маленькій камері було похмуро й задушливо, незважаючи навіть на те, що цьогорічний серпень не був спекотний. У ній сиділо шість чоловік. Коли лягали на нари, то лежали, немов сардини в консервній бляшанці. Навіть повернутись так, щоб не зачепити сусіда, не вдавалося. Один дядько, товстий, давно не голений і не стрижений, хропів так, що й вуха затикай — ніяк не допоможе. Та найбільше Петра Івановича Костенка гризло те, що він нічого не міг удіяти. Не міг зізнатися, що отримав цю кляту премію, бо дуже підведе рідний «Нафтозбут» і його керівництво. Тому й на допиті він уперто затявся й повторював одне й те саме: «Нічого не знаю! Ніякої премії не отримував! Звідки взялася фальшива купюра — не знаю».
Петро Іванович із сумом подивився на заґратоване вікно.
— Господи! Ну, коли це все скінчиться? — Він обвів поглядом тісну кімнатку, а потім зробив для себе найнесподіваніший висновок: — А все ж письменники й кіношники брешуть у своїх детективах! Посидів би хто-небудь з них кілька днів у цій камері, вони б зовсім про інше писали й знімали свої фільми! Премія… премія… Ось і преміювали відпочинком… На курорті світового значення…
Розділ 6
Гігінтично гігантський гігант
До суду залишалося лише чотири дні. Багато це чи мало? Дивлячись для чого… Для розслідування такої складної справи, напевно, мало. Катастрофічно мало!
Ранок почався з того, що Миха, Льоха, Настя і Яна за п’ять хвилин до восьмої були біля козлячого столика. Тут же із під’їзду кулею вилетів Миколка Гасисвітло і загорлав на весь двір:
— Піастри! Піастри!
Настя з несподіванки здригнулася, а Льоха ошелешено подивився на однокласника:
— Алло, гараж! Ти чого горлопаниш, наче тоні пальця дверима приплющили?
— Ну, народ! Гаси світло! Сільвер заговорив!
— Який ще Сільвер? — здивувалася Яна. — І чому він раніше мовчав?
— Папужку так звуть, — пояснив Миха.
— Аякже… папужка… — удавано образився Гасисвітло. — Не папужка, а папужисько! Нівроку я домагався, щоб він сказав хоч що- небудь! Усе марно! А тут вранці раптом як закричить: «Піастри! Піастри!» Я так і остовпів!
Усі зареготали:
— Звідки ж він це слово почув? І що воно означає? — поцікавилася Настя.
— Піастри… піастри… Це ж з «Острова скарбів», здається, — згадав Миха, — гроші якісь.
— Саме так! — підтвердив Гасисвітло. — Учора фільм дивилися, от він і запам’ятав. Там теж папуга кричав: «Піастри! Піастри!» І цей вранці… Це ж треба!
— Окейно.! А тепер до справи. Отже, починаємо операцію «Базарні піастри». Йдемо ловити фінансових піратів! — скомандував Миха.
Гасисвітло скорчив гримасу й закричав, розтягуючи звук «р»:
— Піастр-р-ри! Піастр-р-ри!
Операція почалася.
Базар був через дорогу навпроти їхнього будинку Вийшовши з двору, група розділилася, і на базар зайшли поодинці. Хто які ряди опрацьовує, домовились напередодні.
Льоха йшов уздовж ряду, підходив до кожного продавця й давав смужку паперу. Спочатку люди відмовлялися брати папірці, думаючи, що це рекламні оголошення, до яких усі звикли і які всім добряче остогиділи. Однак потім торговці зрозуміли, що відбувається щось не зовсім звичне. І невдовзі базар пожвавився. Продавці, поглядаючи на білі папірці, перемовлялися, щось запитуючи один у одного або розповідаючи. Власниця курток, яку фальшивомонетник обдурив на шістсот гривень, гаряче підтримала хлопців. Вона сама пішла по рядах, розповідаючи, що сталося з нею в суботу. І це відіграло свою роль. Базарний люд зрозумів, що ніхто їх не розігрує. Покупці цього дня ніяк не могли зрозуміти, чому продавці так уважно розглядають їхнє волосся, руки, а ті, в кого були гроші по двісті гривень, іноді обурювалися тим, як пильно крамарі вдивляються у їхні купюри, не даючи товар і не відраховуючи решту. Канкан спрацював під кінець базарного дня, близько четвертої. У тій частині базару, де пасічники продавали мед, пролунав окрик:
— Гей! Це що таке?! Ти що мені даєш, га?!!
За секунду там немов завила сирена протиповітряної оборони. Такі часом вмикають, перевіряючи, на підприємствах — гучні, протяжні й противні.
— Та це ж фальшивкаа! Тримай злодія!!!
План, який так ретельно готували вчора ввечері Миха та Льоха, спрацював на відмінно. За кілька хвилин прилавок, на якому стояли банки з медом, оточили учасники операції «Базарні піастри». Фальшива купюра була в немолодої, пристойно вдягненої і вкрай обуреної пані.
Торговельними рядами відразу поширилися найфантастичніші чутки:
— Геть знахабніли! Цілу валізу несправжніх грошей на базар принесли!
— Ти ось продаєш картоплю по кілограму… Ну, по відру… А вони фальшиві гроші! На вагу! Ось як ти картоплю! Кілограм — сто гривень!
— Уявляєте! Гіпнотизер ходив і замість грошей чистий папірець давав…
Зусібіч оточивши жінку, юні детективи відвели її до козлячого столика. Спочатку вона не хотіла
