💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Марія
19 січня 2025 14:02
Класна книга зарубіжної літератури
Чоловіки під охороною - Мерль Робер
Оксана
15 січня 2025 11:15
Не очікувала!.. книга чудова
Червона Офелія - Лариса Підгірна
21 грудня 2024 21:41
Приємно, що автор згадав про народ, в якого, як і в нас була складна історія і який досі бореться за рідну мову. Велике дякую всім окситанцям, що
Варвар у саду - Збігнєв Херберт
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Дитячі книги » Олень на тому березі - Василь Васильович Чухліб

Олень на тому березі - Василь Васильович Чухліб

Читаємо онлайн Олень на тому березі - Василь Васильович Чухліб
взялися за свою нелегку ношу й потягнули її далі. Жолудь вибрався на пеньок і махав їм услід бриликом. ЧОМГА І ВЕСНА

На лісовому Синь-озері жила качка Чомга. Озеро було затишне й мальовниче. З усіх боків його обступали віковічні сосни та ялини, прибережжя густо заросло очеретом та рогозом, на срібноводді плавали табуни різної риби. Хіба є де краще місце від Синь-озера? Та восени качки — крякви, чирки, норці, що мешкали тут, — подалися на південь, у теплі краї. А Чомга лишилася, вона не могла розстатися з рідним Синь-озером. І ледве вижила.

Зима випала з тріскучими морозами та завірюхами, все озеро скувало кригою, лише невеличка ополонка диміла парою на глибокій воді. Чомга день і ніч снувала по ній туди-сюди, щоб зігрітися, час від часу пірнала, аби вловити якусь поживу. Та це вдавалося нечасто — на зиму риба залягла на глибині.

Іноді на сірому небозводі з'являлося сонце, тоді Чомга виходила на берег і вмощувалася на великому камені Валуні. Камінь лежав тут, либонь, віками, був старий-престарий, вгруз у землю, обріс мохом. Здавалося, що нікому він не потрібен, — такий сумовитий і холодний. Та коли світило сонце, камінь теплішав, і Чомга хоч трохи зігрівалася біля нього.

— Чи коли скінчаться ці холоди? Бач, інші качки розумніші, полетіли кудись, а ти тут замерзнеш, — чи це причулося Чомзі, а чи й справді шепотів камінь. — Хай мені вже доля така, отуто лежати, а в тебе ж — крила є.

— Уже скоро прилине весна, — бадьорилася Чомга. — І тоді я літатиму над Синь-озером.

А сонце ховалося за хмари, і Валун ще більше хмурнів, а з озера віяло холоднечею…

Вона почула весну найперша. Іще сосни і ялини не прокинулися від зимової сплячки, очерет і рогіз ще не думали зеленіти, і риба ще не піднімалася із озерної глибини, а Чомга раптом збадьорилася, почала чистити пір'я, прихорошувати темно-синю шапочку на голові. Все вище піднімалося сонце, крига відступала й відступала від ополонки. І Чомзі вже було де розгулятися. Вона то лопотіла по воді крилами, здіймаючи сріблясті хмарки бризок, то пірнала й несподівано з'являлася на поверхні, та враз завмирала на дзеркальному плесі.

Знеможена, припливала Чомга до Валуна.

— Чом це ти так радієш? — дивувався Валун.

— Бо ж весна прийшла! — сяяла своїми сніжно-білими грудьми Чомга.

— А яка різниця — зима, весна чи літо? — байдуже гудів Валун. — Тільки й того, що тоді — холодно, а тоді — жарко.

А Чомга знову кидалася на чистоводдя, й сонячні водограї здіймалися над нею.

Отак купалася, хлюпотіла вона одного ясного дня, коли неподалік, під очеретами, випірнула інша Чомга. То був качур. Він кружеляв і кружеляв довкола Чомги, а потім, звівшись над водою на повен зріст, почав танцювати. Пірнав і знову виписував веселі кола, а тоді стрімко поплив їй назустріч, тримаючи в дзьобі жмутик водоростей, немов перший весняний букет.

А невдовзі Чомга почала мостити на воді невеличкий плотик із сухого очерету та рогозу. На ньому забіліло четверо продовгуватих яєчок. Одного ранку виглянуло з-за сосон щойно умите сонце й освітило на плотику Чомгу і четверо каченят.

Тепер цілий табунець хлюпався в озері, каченята доганяли матір і всідалися їй на спину, а то забиралися їй під крила, і вона пірнала разом з ними. Сосни і ялини були в захваті, як із води раптом випорскувала білошия Чомга і чотири жовті кульки — каченята.

А сивий Валун сумовито лежав на березі, спостерігав за усім тим і з жалем думав, що, мабуть, вже забулася про нього Чомга, навіщо їй тепер старий камінь.

Та якось уранці Чомга припливла до Валуна зі своїм грайливим табунцем. Качка й каченята вибралися на камінь і гріли його своїм теплом.

— Ну, тепер ти побачив, що прийшла весна? — запитала Чомга.

— Весна-красна, а за нею — літо золоте! — закахкали каченята.

І чи здалося Чомзі, чи насправді — сивий Валун молодо усміхнувся в свою зелену мохову бороду.

НЕСЛУХНЯНИЙ ГАРБУЗИК

Ох і неслухнянець же він! Вранці умиватися ніяк не хоче, і тоді тато притримує впертюха шорсткими ручиськами, а мама кропить синочка росяницею з голубої лієчки. Ополудні, коли вся родина дрімає, прикрившись од спекоти зеленими парасольками, він починає качатися з боку на бік, шарудіти. Врешті висовується з-під захистку і незмигливо дивиться в небо.

— І що ти там побачив? Та сонце ж голівку тобі напече, — бубонить мама.

— І не напече, — відказує малюк. — А подивіться-но, яке воно красиве, Сонце! Немов величезний золотий Гарбуз!

— Отаке придумав! На ось хоч капелюшок надінь, — лагіднішає мама Гарбузиха.

А то пов'юнкує непосидючий Гарбузик у мандри по городу — поміж картоплею, буряками, кукурудзою. Спробуй його знайти.

Ось і знову: прокинулись Гарбузи, а від Гарбузика тільки і місце тепленьке.

— Де це наш неслухнянець? Чи не викинув знову якого коника? — стурбувався тато Гарбуз.

— Може, він з Огірочком грається… — мовила Гарбузиха. Але ні Огірочок, ні Динька дружка свого не бачили. Гарбузиха пошелестіла городом, аж тут Огірочок услід:

— А он він! Ондечки! Угору подивіться!

Глянули — і за свої гарбузячі голови вхопилися. Гарбузик виліз аж на повітку. Ще й гойдається…

— Ой, упаде, ой, лишенько! — сплеснула долоньками Гарбузиха.

— Ось я йому!.. Нехай тільки додому прийде! — насурмонився Гарбуз.

— І чого ви бідкаєтесь? Погойдається та й на землю спуститься. А що ж йому — під вашими боками цілі дні вилежуватись? — заспокоював їх сусід, високий чубатий Соняшник.

Але ж Гарбузика треба було рятувати. А як? Може б, оця клопітлива Бджола запомогла? Вона колись медвянистий пилок з гарбузових квітів брала.

— Хоч Гарбузик і малий, але сама я не порятую його, — продзижчала Бджола. І майнула

Відгуки про книгу Олень на тому березі - Василь Васильович Чухліб (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: