Мауглі - Редьярд Кіплінг

вовк і дхоль, забувши все на світі, билися, аж поки їх розлучали інші, навалюючись хвилями. Одного разу Мауглі пробіг повз Акелу, з обох боків якого теліпалося по рудому собаці,— а третього старий вовк стискав своїми майже беззубими щелепами. Іншим разом хлопець побачив Фао, коли той саме припав зубами до горла дхоля. Рудий собака борсався, але Фао метляв ним, аж поки кинув однолітнім вовченятам, щоб ті добили його. Але в основному битва являла собою дивовижний хаос у темряві: удари, замішання, виття, гавкання і гарчання, куди не глянеш — скрізь смертний бій.

Ніч минала, і запаморочлива кружанина пожвавішала. Руді собаки знесилилися і вже боялися нападати на дужих вовків, і все ж не посміли втікати. Мауглі відчував, що бій наближається до кінця, і він вдовольнявся лише тим, що ранив, не вбиваючи. Посміливішали й однолітні вовченята. Інколи можна було й перепочити. Часто один виблиск ножа Мауглі змушував дхоля відступити.

— М'ясо обгризено до кісток, — задихався пошматований Сірий Брат, стікаючи кров'ю.

— Але кістку треба розтрощити, — промовив Мауглі. — Ов-ва-ва! От як ми робимо в Джунглях! — і закривавлене лезо, мов вогонь, встромилося в боки рудого собаки, на задніх ногах якого лежало тіло вовка, що увіп'явся в дхоля.

— Моя здобич! — зморщивши ніздрі, пирхнув вовк. — Залиш мені.

— Невже твій шлунок ще пустий, Відступнику? — спитав Мауглі.

Страшенно пошматований Вонтола все-таки зібрався з силами і своїми зубами так скував дхоля, що той не міг повернутися, щоб схопити його.

— Присягаюсь биком, що викупив мене, — вигукнув Мауглі,— гірко посміхнувшись, — це Безхвостий! — І справді, то лежав великий бурий ватажок.

— Не велика мудрість убивати дитинчат і лагінь, — філософствував Мауглі, витираючи з обличчя кров, — коли ти ще не убив батька, і я гадаю, що цей батько уб'є тебе.

Один дхоль кинувся на допомогу своєму ватажкові. Та не встиг він доторкнутися зубами Вонтоли, як ніж Мауглі встромився в його шию. І Сірий Брат доконав рудого собаку.

— Так ми робимо в Джунглях, — промовив Мауглі.

Вонтола не сказав ні слова, тільки щелепи його стискалися все дужче й дужче в міру того, як життя залишало ватажка. Дхоль здригнувся, його голова повисла, і він завмер; Вонтола миттю навалився на його труп.

— Годі! Кривавий Борг сплачений, — сказав Мауглі. — Заводь пісню, Вонтоло.

— Він більше не полюватиме, — промовив Сірий Брат. — Та й Акела давно замовк.

— Ми розгризли кістку! — загримів Фао, син Фаони. — Вони втікають! Бийте, бийте рудих собак! О ловці Вільного Племені!

Один за одним тікали дхолі з темного, закривавленого піску в гущавину Джунглів проти води й за водою — руді собаки бігли в усі кінці, де тільки бачили вільну дорогу.

— Борг! Борг! — кричав Мауглі. — Відплатіть! Руді собаки вбили Самотнього Вовка. Не випускайте жодного дхоля!

З ножем у руках хлопець стрілою метнувся до ріки і ширяв кожного собаку, який наважувався наблизитися до води. Раптом з-під купи дев'яти трупів підвелася голова і передні лапи Акели. Мауглі став навколішки поруч з Самотнім Вовком.

— Я ж казав, що це буде моя остання битва, — прошепотів Акела. — Чудова була ловитва. А як ти, Братику?

— Я живий і убив багатьох.

— Гаразд… Я умираю і хотів… хотів би вмерти біля тебе, Братику.

Мауглі поклав страшенно поранену голову Самотнього Вовка собі на коліна і обняв руками його пошматовану шик".

— Давно минули старі дні Шер-Хана і маленького голого Людського дитинчати, яке валялося в пилюці,— закашлявся Акела.

— Ні, ні! Я вовк. Я однієї крові з Вільним Племенем, — закричав Мауглі. — Не від мене залежить те, що я Людина.

— Ти Людина, Братику, вовченятко моє. Ти справжнісінька Людина, а то Зграя втікала б од рудих собак. Я зобов'язаний тобі життям. А сьогодні ти врятував Зграю, так само як колись я врятував тебе. Не забув? Ми розквиталися. Іди до свого племені. Я знов кажу, зінице очей моїх: полювання закінчено, іди до свого племені.

— Ніколи не піду. Я сам полюватиму в Джунглях. Я ж сказав тобі.

— Мине літо, настануть дощі, а після дощів — весна. Іди, поки тебе не вигнали.

— Хто мене вижене?

— Мауглі вижене Мауглі. Іди до свого племені, до людей.

— Коли Мауглі вижене Мауглі, тоді я піду, — відповідав хлопець.

— Тобі тут нічого робити, — промовив Акела. — Зараз я поговорю з своїм племенем. Ти зможеш звести мене на ноги, Братику? Я теж Ватажок Вільного Племені.

Обережно підвів Мауглі Самотнього Вовка на ноги, обнявши його обома руками. Акела глибоко зітхнув і завів Пісню Смерті, яку, вмираючи, співає кожен Вожак Зграї. Пісня звучала голосніше й голосніше, линула далеко за річку, поки, нарешті, пролунали її останні слова: "Доброго полювання!" Акела на мить звільнився з обіймів хлопця, підплигнув у повітря і мертвий упав горілиць на свою останню і найжахливішу здобич.