Супер «Б» з «фрикадельками» (збірник) - Всеволод Зіновійович Нестайко

Ото ідуть вони з Мариною, і раптом Надя – бебех на землю!

– О! Знову я тобі впала! От незграба!

Марина сміється, а тоді каже:

– Це ти навмисне! Скажи – навмисне? Тут же й спіткнутися нема об що!

– Таке кажеш! Хто це навмисне падає? От смішнячка!

– Це ти смішнячка, а не я. Дивись – коліно розбила!

– До весілля заживе! – усміхнулася Надя. – Тим паче до мого. Невідомо, чи й взагалі буде.

Навіть на уроках Надя іноді влаштовувала репризи. То удасть, що не помітила, куди сідає, і гепалася на підлогу поряд із партою. То, відповідаючи урок, раптом замовкала на півслові й хапалася за вухо:

– Ой! Ой! Вибачте! Мені, здається, мошка у вухо залетіла! Ой! Ой!..

І починала відчайдушно трусити головою і стрибати на одній нозі під загальний регіт усього класу. А тоді:

– О! Уже вилетіла! Продовжуємо урок!

Вчителі, хоч і бачили, що вона «витворяється», не дуже й лаяли її, бо ставилися до неї з симпатією. Та й класові іноді потрібна розрядка…

Через парту від них сиділи в іншому ряду Вероніка Чорноус та Стелла Гончаренко. То була класна аристократія, яка трималася окремо, ні з ким не контактувала, хіба що іноді з Борею Бородавком. Та й то, коли Борині батьки переживали фінансову скруту і перестали возити Борю до школи на «Мерседесі», то й з ним контакти припинилися. Тато Вероніки був банкіром, а тато Стелли – дипломатом. Вероніка була дуже гарна, справжня красуня – чорноброва, голубоока, з довгими волохатими віями. Стелла не така гарна, але теж вельми приваблива. Від обох пахло неймовірними парфумами. «Прикид», тобто вбрання, – екстракласу. Вероніка казала, що її назвали так на честь мексиканської кінозірки Вероніки Кастро, що грала у серіалі «Багаті теж плачуть». Вона, тобто Вероніка Чорноус, теж збиралася стати кінозіркою або принаймні топ-моделлю. Стелла мала ті ж наміри. Вони обидві вже по кілька разів були закордоном, відпочивали з батьками і на Багамах, і в Греції, і в Іспанії… То про що їм було балакати з тими, хто відпочивав у бабусі в Свиноїдах або у родичів у Бердичеві на річці Гнилоп'яті? Нема про що балакати. От вони й не балакали.

Отак удвох досиділися вони до шостого класу.

А у шостому класі сталася для Вероніки трагедія. Стеллиного тата-дипломата призначили у посольство в якусь арабську державу. І Стелла разом із батьками поїхала туди… Вероніка кілька днів не просихала від сліз – сиділа за партою сама і гірко плакала. Але сльозами горю не поможеш. Треба жити далі. Позаяк тато-банкір ні в які арабські держави їхати не збирався. Йому й тут жилося непогано… Наплакавшись усмак, Вероніка почала оглядати клас – наче вперше його бачила.

І погляд її спинився на Марині.

Якось на перерві Вероніка підійшла до Марини і сказала:

– Ти не допоможеш мені? Задачка у мене щось не виходить. Не доганяю.

– Будь ласка! Давай! – і Марина підсіла за парту до Вероніки. І почала розтлумачувати їй задачку. А коли продзвенів дзвоник на урок, і Марина підвелася, щоб пересісти на своє місце, Вероніка попросила:

– Не пересідай! Будь ласка! Посидь зі мною!

– Але я ж сиджу з Надею. Вона моя подруга! – розгублено сказала Марина.

– Ну й що? Сиділа з нею, а тепер посидиш зі мною. Мені так самотньо, – Вероніка зітхнула. Марина розгублено подивилася на Надю, яка все чула. Надя почервоніла, але усміхнулась і махнула рукою – сиди, мовляв, нічого страшного… І Марина лишилася сидіти з Веронікою. Несподівано Вероніка полізла у свій ранець і витягла дуже гарну американську ручку, електронний записник і велику пачку жувальної гумки:

– Це тобі!.. Бери!.. Не соромся!

– Та ти що?! – зашарілася Марина. – Я не… не заради…

– Не ображай мене! Я від щирого серця!.. Завтра я й Наді принесу.

І справді наступного дня Вероніка принесла й Наді таку саму ручечку, електронний записник і пачку жувальної гумки.

Так почали вони дружити утрьох. Хоча дружба була не дуже рівнозначною. Марина сиділа з Веронікою, і лише на перервах вони спілкувалися втрьох. Надя спершу намагалася продовжувати свої репризи, але Вероніка реагувала зовсім не так, як Марина. Не сміялася, а тільки кривила у зневажливій посмішці губи. Надине комікування було їй явно не до душі. І Надя комікувати перестала.

Якось Марина сказала:

– Надю! Знаєш, Вероніка запрошує покататися на роликах. Тільки в неї дві пари: її і Стеллині. Ми з тобою по черзі будемо. Добре?

– Ну давай… Спробуємо… – знизала плечима Надя.

Після уроків Вероніка завжди обідала у бабусі, яка жила поряд зі школою. І уроки там робила. І була аж до вечора, поки батьки не звільнялися і не забирали її машиною додому. Ролики теж були у бабусі.

Марина була спритною і одразу навчилася кататися на тих роликах, мабуть, тому, що вміла кататися на ковзанах. А от у Наді щось виходило поганенько (вона й на ковзанах їздити не вміла)… І Надя без усякого комікування раз у раз гепалася на асфальт. З цього вже Вероніка весело сміялася, аж захлиналася. Марина співчутливо зітхала. І, геть позбивавши об асфальт коліна й лікті, Надя кататися на роликах припинила. Спершу вона дивилася, як спритно катаються, взявшись за руки, Марина і Вероніка. А тоді сказала:– Ну ви собі катайтеся, а я піду додому – зализувати рани…

– Ну чого ти?! Чого ти?! – загукала Марина. – Почекай! Я ще трошки покатаюся, а тоді підемо додому разом.

Надя бачила, як Марині хочеться кататися, яку неї сяють очі від захвату… І Надя майже годину чекала, поки Марина не накатається. А тоді вони, як завжди, пішли додому разом, бо й жили по-сусідству.

– Ти не сердься! Ти пробач! – зітхала Марина. – Але у мене ж своїх роликів нема. А кататися так класно!

– Та чого ти вибачаєшся? Якби я вміла, я б…

Але наступного дня Надя після уроків одразу пішла додому, а Марина знову каталася з Веронікою.

А потім Вероніка запросила їх додому пограти на комп'ютері. І Надя знову відчула себе третьою зайвою. Марина одразу збагнула, що до чого, а Надя чи то розгубилася, чи то через свою нездатність до точних наук весь час збивалася, робила не те, що треба, і врешті покинула свої комп'ютерні вправи…

А тоді Надя захворіла. І хворіла цілий тиждень. Марина їй дзвонила щодня, питала про здоров'я, але розмовляла недовго, двічі забігала провідати, але теж