Супер «Б» з «фрикадельками» (збірник) - Всеволод Зіновійович Нестайко

– Однозначно! – вражено розтулив рота Вася.

– Це – вона! Вона таки все знає. Але чому тоді вона нікому нічого? – здвигнув плечима Стасик.

– Хтозна?… – почухав потилицю Стьопа. – Може, просто порядна, а може, тепер вона буде нас шантажувати.

– Однозначно! – сказав Вася.

– Що ж робити? – розпачливо мовив Стьопа.

– Для початку треба якось її задобрити, – сказав Стасик.

– Як? – спитав Стьопа.

– Ну… щось їй подарувати, – відповів Стасик.

– Квіти? Це ти їй подаруєш! – буркотнув Стьопа.

– Чого квіти? – усміхнувся лукаво Стасик. – Он у тебе є батончик шоколадний. Подаруй, пригости, поки, не з'їв.

– Гм… Мені не жаль… Але… Ні з того, ні з сього?

– Ну, треба знайти якусь причину, привід. У суботу, 30 вересня, – Віри, Надії, Любові… Далі – День учителя. І ще День людей похилого віку… – почав перебирати Стасик.

– Хіба вона вчителька? Чи людина похилого віку? І не Віра, не Надія, не Любов…

– Ай, Віра-Іра – яка різниця? Можна сказати, що переплутали, – махнув рукою Стасик. – Віра, Іра – дуже ж схожі імена.

– Однозначно! – сказав Вася.

– От ти й будеш їй дарувати! На! – простягнув Стьопа Стасику батончик.

– Як ви такі слабаки, можу і я! – схопив Стасик батончик.

Під час перерви Ірочка з класу не виходила, сиділа за партою, читала підручник. Повторювала.

Стоячи біля відчинених дверей класу, Стьопа і Вася бачили, як Стасик підійшов до Ірочки, поклав на парту шоколадний батончик, щось пробелькотів, а тоді стрімголов вискочив із класу.

– Хлопці, біда! – тільки й видихнув він.

– Що таке? – здивувалися Стьопа й Вася. – Вона нічого не сказала! – зітхнув Стасик.

– Як? І не взяла батончик? – спитав Стьопа.

– Батончик узяла, але «Дякую» не сказала, а написала! Розумієте, написала.

– Чого це раптом? – спитав Стьопа.

– Показала на горло і написала: «Дякую! Але говорити не можу, дуже захрипла».

– Ну і що? В чому ж біда? Тобі так її жаль, що вона захрипла? – усміхнувся Стьопа.

– Ти що, забув умови випробування «Чорна пантера»? Цілий день не говорити, не їсти і ночувати на дереві.

– Думаєш, вона й не їсть?

– Сам подивись! Батончик лежить, а вона на нього й не дивиться.

– Справді… Якби тобі подарували, ти б одразу – гам-гам!

– А ти б ні!

– Ви думаєте, вона сьогодні й на дереві ночуватиме? – з тривогою подивився Стьопа на хлопців.

– Однозначно, як каже Вася!.. Вона хоче втерти нам носа! – сказав Стасик.

Запала гнітюча мовчанка. Нарешті Стьопа зітхнув:

– Справді… Ви ж пам'ятаєте, у замітці було написано, що випробування «Чорна пантера» витримують лише третина учасників і переважно дівчатка!

– Тому вона, мабуть, поки що нікому й не розказала, – сказав Стасик.

– А от коли переночує на дереві, тоді всім і розкаже, що ми хотіли і не змогли, а вона, тихенька непомітна сіра мишка, на яку ніхто не звертав уваги, змогла. Вона, Ірочка Ігнатюк, йолі-палі, «чорна пантера»! А ми – «фрикадельки»!

– Однозначно! – сказав Вася.

– Нащо ми, дурні, їй батончик дарували?! – скреготнув зубами Стьопа. – Краще б самі з'їли!

– Може, забрати? – спитав Стасик.

– Ну, це вже…

– Жартую! – поспішив сказати Стасик.

– Але… Невже ми допустимо, щоб вона стала «чорною пантерою»?! – з відчаєм вигукнув Стьопа. – А що ми можемо зробити? – спитав Стасик.

– Треба якось зняти її з дистанції.

– Як?!

– Давайте думати! – мовив Стьопа.

– Може, залякати?… Так, як ти нас залякував – квартирними злодіями, збільшенням злочинності…

– Я не думаю, що вона ночуватиме зовсім сама, – висловив припущення Стьопа. – Думаю, старший брат, отой баскетболіст двометровий, студент факультету фізвиховання, її страхуватиме.

– Однозначно! – погодився Вася.

– Ну тоді я не знаю, – розвів руками Стасик. – А може, ми даремно хвилюємося?… Може, вона справді просто захрипла?… Треба за нею постежити.

До кінця уроків хлопці не зводили з Ірочки очей. Вона не вимовила жодного слова. І в буфет не ходила, не снідала. А Стьопиного батончика віддала своєму сусідові по парті Шурику Нечипоренку. І дивлячись, як смачно наминає Шурик його шоколадний батончик, Стьопа мало не плакав.

– У-у-у, крокодил!.. Дивіться, як цей дуремар гризе мій батончик! Якби знаття, я б із вами поділився, ми б самі з'їли!

– Я ж казав, що треба було одібрати! Такти ж аристократ, Євгеній Онєгін, не дозволив! – дорікнув Стьопі Стасик.

– Однозначно! – сказав Вася.

Ірочка Ігнатюк лукаво позирала на хлопців і тихенько хихикала в долоньку. Шурик, нічого не підозрюючи (він же не бачив, як Стасик дарував Ірочці батончик), облизувався, як кіт.

– Не переживай, Стьопо! – заспокоїв його Стасик. – Звичайно, жаль батончика, але тепер сумнівів уже нема – голодує, мовчить, ночуватиме сьогодні на дереві.

– Отож приходьте сьогодні ночувати до мене на балкон у спальних мішках знову, – сказав Стьопа. – Ми повинні самі усе бачити. А може, щось і зробимо…

– Що? – спитав Стасик.

– Буде видно! – таємничо усміхнувся Стьопа.

І знову хлопцям довелося відпрошуватися у батьків, щоб дозволили ночувати на Стьопиному балконі. Нагадую, що Стьопині батьки були завзятими туристами і завжди заохочували хлопців до всіляких «спартанських справ». А жив Стьопа, як ви пам'ятаєте, у бельетажі старого будинку і балкон їхній був метрів за півтора над землею. Хлопці іноді ночували там у спальних мішках.

І от хлопці вже на балконі, лежать, чекаючи терпляче, поки поснуть Стьопині батьки. Телескоп (ви, певне, пам'ятаєте, що у Стьопи є телескоп) спрямований не в небо, а на дерева у садку, де має з'явитися «чорна пантера» Ірочка.

Нарешті з кімнати батьків долинуло «паровозне» хропіння Стьопиного батька. А «пантери» Ірочки все не було.

– Може, вона просто прикололася?… Бач, яка підступна – і батончика нашого Шурику-бармалею віддала, і хихикала в долоньку, і…

– Стривай! – перебив його Стьопа. – Он вона йде!

– Однозначно! – підхопив Вася.

Справді, з під'їзду вийшла Ірочка, а за нею її двометровий брат баскетболіст із ватяною ковдрою під пахвою. Вони підійшли до яблуні, й брат почав мостити на гілках кубло з ватяної ковдри. Тоді підсадив туди Ірочку і вона залізла у те кубло. А брат сів під грибком на дитячому майданчику і запалив сигарету.

– Ну все! – безнадійно махнув рукою Стасик. – Завтра хоч до школи не приходь. Уявляю, як буде викаблучуватись Вовочка! Та й Боря!..

– Однозначно! – зітхнув Вася.

І раптом Стьопа рішучо сказав:

– Ходімо!

– Куди? – здивувався Стасик.

– Скидайте на землю мішки і – вперед!

– Та ти що?!

– Будемо теж ночувати на деревах! Це єдиний вихід! Це ж, врешті, наша ідея!.. її брат допоможе нам умоститися… А завтра будемо голодувати і мовчати!

– Правильно! – сказав Стасик.

– Однозначно! – підтакнув Вася.

І хлопці поскидали з балкона спальні мішки, пострибали самі й рішучо рушили до садка. – Толю! Дивись! Вони йдуть! – раптом закричала Ірочка. – Вони прийшли!