Зачароване скло - Діана Вінн Джонс

 - Це знову Браун, - сказав Ендрю. - Я знаю!

 Це дійсно, здавалося справою рук Брауна. Відповідно до мапи, яку Ендрю сердито розклав на коліні, землі Мелстоун Менора робили велику опуклість на цьому кінці містечка, оточені стіною. Вони могли бачити стіну, крізь котушки колючого дроту, але вони не могли добратися туди, хоча було цілком очевидно, що лінія кордону проходила вздовж зовнішньої стіни, слідуючи за опуклістю.

 - Намагається ще забрати землі! – люто сказав Ендрю. – Хай він тільки дочекається, поки з відпустки повернеться мій юрист!

 - Це також Ваша земля? – запитав Ейдан.

 - Ні. Це справа принципу і я заперечую! – сказав Ендрю крізь стиснуті зуби.

 Ейдан був спантеличений.

 - Хіба містер Браун не з тих, які не користуються залізом? – запитав він.

 - Так, - огризнувся Ендрю.

 - Тоді, - сказав Ейдан, - з чого зроблений колючий дріт?

 Ендрю глянув на нього.

 - Яке зауваження, - сказав він трохи згодом. – Можливо це все ілюзія. Давай спробуємо протиснутися.

 Вони спробували. Все чого вони досягли, це порвана куртка Ендрю та нещасне скиглення Рольфа весь час, поки вони робили спроби. Чи то колючий дріт був ілюзією, чи, як запропонував Ейдан, просто зроблений з цинку чи чогось такого, досить непроникного, як він і виглядав.

 - Підемо додому по дорозі, - з відразою сказав Ендрю. – Мені треба подумати про це, перш ніж він не оточив весь Мелстоун колючим дротом.

 Вони попленталися назад по асфальту та прийшли до Мелстоун Хаузу голодними, взмокшими та злими. Єдиним, хто хоч віддалено, був щасливий виявився Рольф. Після ланчу, він радісно повів Ейдана до містечка на футбольне поле, де Ейдан отримав сатисфакцію за першу половину дня, а Рольф зник на полях поруч, переслідуючи кроликів. Ендрю решту дня заспокоював себе грою на піаніно та кажучи собі, що він думає зробити із посяганнями містера Брауна. Насправді ж, він не мав найменшого уявлення, що робити. Він вирішив, що запитає Сташ, коли вона завтра прийде.

 Того понеділка вона впорхнула, одягнута у інше зелене плаття, із бісером навколо високої талії. Здавалося, вона була антидотом від всіх проблем Ендрю.

 - Ти вже прочитав ті листи? – бадьоро запитала вона його.

 - Ні, мені треба було поїхати у Лондон, - сказав Ендрю. І… е.. ще були інші справи.

 Ейдан уважно подивився на обличчя Ендрю та вислизнув, із кулоном на шиї, спочатку він поганяв полями із Рольфом, а потім - по футбольному полю. Ендрю ледь помітив, що хлопчик пішов.

 - У тебе є якась ідея, що я можу зробити із містером Брауном? – запитав він Сташ. – Спочатку від захоплює половину мого лісу, а потім здається, ставить колючий дріт вздовж кордону мого поля-піклування.

 Сташ подумала.

 - Я не знаю, - сказала вона. – Я не знаю як ви ведете справи з цими людьми. Вони такі дивні. Але я маю намір закінчити із другою коробкою сьогодні, і з третьою, якщо буде час. Гадаю ми повинні знайти пергамент. Тато казав мені про проблему у суботу і як він вважав, що втратив ногу знову. Він вважає, що погляд на цей контракт, чи що воно таке, можливо допоможе розібратися. І знайди час, щоб прочитати ті листи. Вони тебе здивують.

 Вона упорхнула до кімнати із коробками, за мить перед тим, як прийшла місіс Сток.

 - Чудова погода, - оголосила вона, вручаючи Ендрю сьогоднішній часопис. – Якщо вона протримається, то якраз підійде до Фестивалю в суботу. Я відіслала Шона продовжувати прибирати сарай, правильно? Мали гарну поїздку у Лондон, так? Зауважте, я все ще не задоволена через ту інтермедію, яку вигадала Тріксі. Я думаю це дійсно непристойно. Чому вона не може продавати старий одяг зі мною, як минулого року?

 Її перервав містер Сток, із дійсно масивною коробкою, яку він бахнув напроти задніх дверей, щоб привернути увагу Ендрю. Ендрю одразу ж підскочив, що відчинити двері. Зараз він знав, що вітражне скло було навіть цінніше, ніж він думав. Цього дня містер Сток не сердився на когось конкретно, але від відбирав овочі, які не підходили за стандартами для Фестивалю, і він не знав що ще можна з ними зробити. Коли він проніс коробку повз Ендрю, Ендрю побачив мішанину негабаритних кабачків, колосальну картоплю та лозу з томатів, схожих на м’ясисті крикетні м’ячі. Він залишив місіс Сток розбиратися із ними та втік до свого кабінету.

 Сташ поклала кілька пачок листів поруч із комп’ютером, дбайливо позначивши. “Фінанси”, прочитав Ендрю, на першій пачці. “Ніколи не знав, що він був членом Ллойда” [37]. На другій було: “Листи від колег-окультистів”, в основному технічні. Третя пачка “П’ятдесят років переписки від Ейданової бабці!”. Ендрю відніс їх до вітальні та всівся читати там.

 Плани місіс Сток, яка сьогодні знову вирішила переставити піаніно, щоб не казав Ендрю, були повністю зірвані, оскільки вона знайшла його там. Вона помстилася Ендрю, широко відчинивши французькі вікна та кажучи, виходячи:

 - Я думаю ви занадто старий, щоб читати комікси! – Тоді вона пішла до кабінету Ендрю, бурмочучи, - Нарешті я зможу витерти пилюку з цього комп’ютала! - Вона приступила до сіяння хаосу та нанесення каліцтва, складаючи папери в акуратні, випадкові купи, кидаючи брошури в стару коробку, яку вона знайшла там та вкладаючи кожну книгу, яку змогла віднайти, до шафи, де Ендрю ніколи їх не знайде. Нарешті, вона витерла комп’ютер важкою рукою. Машина була вимкнена, але все рівно виказала протест у дзижчанні та гудінні.

 - Я тут ні до чого, - оголосила місіс Сток. – Я його ніколи не торкалася. У своєму власному світі!

 У вітальні, Ендрю із зацікавленням виявив, що першого листа Ейданова бабця написала