Зачароване скло - Діана Вінн Джонс
І зараз було трохи проблем. Ендрю простягнув кулона Ейдані.
- Одягни це, - сказав він. – Тоді ти будеш у безпеці.
Ейдан презирливо оглянув річ.
- Я не люблю франтівство, сказав він. Він скоріше із презирством виявив, що майже усі друзі по футболу носять золоті хрести або срібні талісмани на шиї. – Бабця казала, що талісмани в основному забобони, - пояснив він.
- Забобони, - сказав Ендрю, - це те, у що ти віриш. Вони вірять у це, тож це працює проти них. Візьми. Надягни.
Ейдан згадав свою розмову із дивним голосом. “Кроки були прийняті”, сказав він, “тобою та іншими”. Він бачив, що це має бути нерозумно.
- Окей, - сказав він та неохоче надяг кулон на шию. Як тільки ланцюжок з’явився над його головою, він виявив, що зітхає із почуттям глибокого спокою. Стискаюче, напружене почуття, яке було з тих пір, як тільки з’явився Пак, раптово зникло. – Він працює! – сказав він.
- Так. – Ендрю розслабився. Він налив собі ковточок віскі та сидів, простягнувши ноги до вогню і Рольф витягнувся. Було дуже затишно, мати хроплячого пса біля вогнища – навіть якщо пес не був повністю псом.
Того дня місіс Сток була дуже великодушна та залишила їм гарного соковитого пирога. Дощ припинився, поки вони їли. Після вечері вони були в змозі перетягти коробку із гігантськими бобами до сараю із дровами.
Гроіл чекав на них, скоріше мокрий, обпершись ліктями на дах. Він засяяв, коли побачив коробку та сам підняв її на дах сараю.
- Що ти одягнув? – тривожно запитав він Ейдана, коли витягнув дві жмені бобів. – Це змушує мене відчувати біль.
Ейдан подумав про себе та Тарквінову ногу.
- Це чари, щоб мої вороги вірили у те, що це завдає їм школи, - сказав він. – Це не може зашкодити тобі, бо ти друг.
- А, - Гроіл вкусив великий шматок бобів та стручків. Він жував та думав. – Ти правий, - сказав він після одного з своїх дренажних ковтків. – Це все трюк. Ти все ще хочеш, щоб гаманець був у мене?
- Якщо ти не проти, - сказав Ейдан. – Він у безпеці із тобою.
- Гаразд, - сказав Гроіл. - Може бути весело.
- Що він мав на увазі? – запитав Ендрю, коли вони зайшли у будинок.
- Поняття не маю, - сказав Ейдан, відкриваючи задні двері. Це нагадало йому. Скло. – Я забув, - сказав він. – Я хотів сказати Вам, що у кольоровому склі є обличчя. Я покажу Вам завтра, коли буде світло.
Але Ендрю приніс великого ліхтаря з кабінету та змусив Ейдана стояти на вулиці та світити крізь скло. Ейдан терпляче стояв, чуючи, як Гроіл жує за рогом, поки Ендрю всередині дивився та дивувався. Була ще одна річ, яку йому розказав дідусь, а він її забув. Він лише пам’ятав, що цей вітраж був якимось чином дорогоцінним.
- Воно показує тобі двійників, - казав старий Джоселін. – Але зараз у нас є лише два. –Дійсно, за часів дідуся, Ендрю міг виявити лише два обличчя: Місіс Сток в оранжевому, зліва вгорі, та містера Стока у червоному, справа унизу, і Ендрю ніколи не був певний чи дійсно їх бачить, чи ні. Зараз він міг, дуже виразно побачити шістьох людей, кожен з яких повинен був мати двійника серед народу містера Брауна. Ендрю міг бачити Тарквіна ясніше за всіх, у фіолетовій панелі. Тарквінове обличчя ельфа дивилося на нього з того, що було схоже на шмагаючи гілки дерева, із підвидом бурі позаду. Але Рольф був так само ясний як жовта трава унизу. Тоді Рольф має рахуватися за людину. А із ким він перекликається? Собакою Охоронця? І що щодо Шона, у блакитній панелі – чи то був Гроіл?
Найбільше часу Ендрю провів, дивлячись на туманний образ Сташ, у зеленому, допоки Ейдан не поскаржився, що його руки болять. Ендрю проігнорував його. Дійсно, ця дівчина була дивовижна. Така гарна. Як весняний день…
- Мої руки вбивають мене! – закричав Ейдан. – Цей ліхтар важкий!
Ендрю зітхнув. По переду був ще один день, перш ніж Сташ знову прийде у цей будинок.
- Добре. Тоді вимикай та заходь, - сказав він, дивуючись як збирається пережити завтра.
Наступний день був ясним та яскравим, ніби дощу ніколи не було. Ендрю вирішив проблему, як пережити цей день, сказавши Ейдану за сніданком:
- Бери чоботи та куртку, одразу як закінчимо. Підемо вздовж межі, з того місця де нас зупинив дощ минулого разу. Рольф хоче піти?
Рольф хотів. Енергійний від двох пакетів мюслі, він нетерпляче рвався уперед, допоки вони не дійшли до провалу у дорозі. Тоді, ніс униз, він безпомилково пішов лінією кордону, яку вони якось пропустили, коли заблукали у лісі.
- Яке полегшення, - сказав Ендрю. – Не треба робити зігзаги.
Ейдан трохи похмуро кивнув. Він сподівався пограти у футбол сьогодні. І він зовсім не був певен, що срібний талісман захистить його, якщо будь-яка істота з’явиться. Крім того, він міг чути церковні дзвони, у полях, які закликали людей до Недільного богослужіння, від чого Ейдан почувався винним. Бабця була дуже сувора щодо відвідин церкви. Він боявся, що Бабця би назвала Ендрю безбожним.
Ендрю дійсно став дуже безбожним, коли кордон повернув від дороги
