Супер «Б» з «фрикадельками» (збірник) - Всеволод Зіновійович Нестайко

– Правильно! Правильно! – підхопив Стьопа Юхимчук і Стасик Макарець.

– Однозначно! – сказав Вася Цюцюрський.

І ні Джон, ні Стьопа, ні Стасик, ні Вася так і не зрозуміли, чому після цього Боря й Вовочка дружно зареготали ще веселіше.

– Знаєте, як нас назвав Вовочка? Фрикадельками! – скреготнув зубами Стьопа.

– Хто тобі сказав? – нахмурився Стасик.

– Боря Бородавко. «Ви, – каже, – пігмеї, мене кинули, і тепер усі сміються: «Супер «Б» з фрикадельками!» Ха-ха-ха!» Ви як собі хочете, а я «фрикаделькою» бути не бажаю! Категорично!.. Що будемо робити?

– Що робити? Надавати Вовочці по мармизі! А заодно й Борі! Щоб не хихикав! – сказав Стасик.

– Однозначно! – погодився Вася.

– Еге! Однозначно та не дуже! – заперечив Стьопа. – Вовочка не мовчатиме. По-перше, одбиватиметься шалено, а по-друге, щось приліпить таке, що потім не одмиєшся. Ви його язичок знаєте. Та й Боря такий щенячий вереск підніме на всю школу, що хоч хрестись та тікай, як каже моя бабуся.

– А що ж ти пропонуєш? – спитав Стасик.

– Придумати щось оригінальне! – сказав Стьопа.

– Ну… ну давайте… давайте скинемо Вовочці на голову… з другого поверху… вазон абощо! – усміхнувся Стасик.

– Ти ще так і до мокрухи… до вбивства добалакаєшся! – скривився Стьопа.

– Однозначно! – сказав Вася Цюцюрський.

– Однозначно… однозначно! – перекривив Васю Стасик. – То вашим, то нашим! Переїжджа сваха!

– Хто правий, того я й підтримую, – почервонів Вася.

– Ви тільки й умієте сваритися, – сказав Стьопа. – А щоб путяще щось придумати, кебети не вистачає.

– А що тут можна путящого придумати? Як їм пельку заткнути, коли вони пащекують?! – вигукнув Стасик.

– От якби щось зробити таке, щоб ніхто не посмів… – зітхнув Стьопа.

– Що, наприклад? – спитав Стасик.

– Ну, щось незвичайне!.. Довести, що ми не фрикадельки, а…

– Герої України! – усміхнувся Стасик.

– Героям слава! – вигукнув Вася.

– Ур-р-ра! – закричав Стасик.

– От ви смієтесь, а якби справді зробити щось таке, щоб і Супер-Джон ротяку роззявив! – сказав Стьопа. – А то весь час тільки ми перед ним роззявляємо.

– Ну, що ж ми можемо зробити? – наморщив лоба Стасик. – Потопаючого з води витягти?… З пожежі винести?… Від бандитів урятувати?… Так це ж треба, щоб хтось тонув, горів, щоб на когось бандити напали…

– З бандитами… ні… краще не зв'язуватися! – сказав Стьопа.

– Однозначно! – підхопив Вася.

– З пожежею теж мати справу небезпечно. Ще самі згоримо к бісовому батьку… А от із води витягти – це ідея! – Однозначно! – знову підтримав Стьопу Вася.

– Але ж треба, щоб було кого витягати, – сказав Стасик.

– От над цим давайте й думати! – сказав Стьопа.

– Ти що – пропонуєш спершу когось притопити, а тоді… – зробив красномовний жест Стасик.

– Ну нащо так вульгарно?! – розвів руками Стьопа. – Просто треба, щоб були обставини, які б дозволяли виявити в усій красі наш героїзм.

– Тобто? – поцікавився Стасик.

– Ну… запросити когось, хто не вміє плавати, кататися на човні… Човен несподівано перекидається, ми кидаємося і…

– Ми кидаємося – це прекрасно! – гмикнув Стасик. – А як зробити, щоб човен перекинувся?… Це ж треба знайти такого ідіота, щоб не помітив, що човен перекинувся з нашою допомогою. Я такого ідіота поки що не бачу.

– Однозначно! – вигукнув Вася.

– Легше всього заперечити і сказати «Однозначно!» Думайте! Пропонуйте!

Але всі варіанти були поки що слабенькі, дохлуваті. Пропонувалося, наприклад, позичити у Стасикового двоюрідного брата Фелікса здоровенного страшнючого ротвейлера Кузю, нацькувати його нищечком на того ж таки Вовочку, а тоді кинутися і… А якщо ротвейлер Кузя не послухається Стасика (все-таки хазяїн не Стасик, а його брат Фелікс) і кинеться та й кусоне і Вовочку, і самого Стасика, і їх усіх? Довіряти цим сучасним непрогнозованим псам не можна… Був варіант із наїздом «Жигулів» Васиного дядечка Романа Тимофійовича, з-під коліс якого висмикувався Боря Бородавко, який читав на ходу і не звертав уваги на транспортні засоби. Але Роман Тимофійович сам потрапив у аварію. Та й не відомо, чи погодився б він на той варіант.

Кілька днів однокласники, нічого не підозрюючи, були персонажами карколомних катастроф, із яких мужньо рятували їх Стьопа, Стасик і Вася. Що рятувати треба саме однокласників, сумніву не було. Бо саме однокласникам треба було довести, що Стьопа, Стасик і Вася не фрикадельки, а герої. Та от якось Стьопа Сказав:– А нащо нам узагалі когось рятувати? Ми й без всякого рятування можемо довести, що ми не фрикадельки.

– Як? – спитав Стасик.

– А отак!.. Наша сусідка Ганна Іванівна, тітонька Інформація, як я її називаю, працює продавщицею у газетному кіоску. І регулярно збагачує нас різними цікавинками, які вичитує з газет. Так от, вона переказала вчора замітку з газети, яка мала заголовок: «Чорна пантера – королева скаутів», – про українських скаутів, які приїхали до Києва, їх 530. Найстаршому сімнадцять років, наймолодшому – десять. Десять, розумієте?! Молодший за нас! Усі вони – учасники Всеукраїнської джамборі, тобто зустрічі скаутів. Вони самі собі куховарять, провадять різні конкурси, серед яких найпрестижніший – «Чорна пантера». Цілу добу «пантера» не повинна розмовляти, їсти, а ніч треба провести на дереві.

– Тю! – сказав Стасик.

– От тобі й «тю»! І написано, що цей конкурс витримує лише третина учасників. Причому переважно дівчатка…

– То що ти пропонуєш? – схилив голову набік Стасик.

– Пропоную довести, що ми не фрикадельки!

– І як ти хочеш це довести?

– Так, як доводять скаути!

– Не їсти цілий день, мовчати і провести ніч на дереві?

– Саме так!

– Тю! – повторив Стасик.

– От тобі й «тю»! – повторив Стьопа.

– А… а хто ж нам повірить, що ми не їли, мовчали і ночували на дереві? Свідків же не буде, – сказав Стасик.

– Однозначно! – підхопив Вася.

– Треба, щоб свідки були, – сказав Стьопа.

– Як? Хто? Міліціонер щоб чергував, поки ми ночуватимемо? – криво усміхнувся Стасик.

– Не міліціонер, а хтось із наших, – спокійно сказав Стьопа. – Хоча б той самий Супер-Джон.

– Супер-Джон не захоче бути свідком. Він захоче бути учасником. Теж захоче ночувати на дереві. Ви ж його знаєте! – зітхнув Стасик. – А якщо він теж ночуватиме, то ми залишимося «фрикадельками». Всі скажуть, що то він придумав, а ми побігли хвостиками за ним.

– Однозначно! – сказав Вася.

– Тоді треба задіяти Ларису Литвак або когось із дівчат, їм усі повірять.

– А як ти їх задієш? Вони ж уночі спатимуть. А якщо й прокинуться, їх ніхто не пустить серед ночі перевіряти, чи ми на дереві, чи ми не на дереві.

– Однозначно! – сказав Вася.

– Боюсь, що й мене мати не пустить ночувати на дереві, – зітхнув Стасик.

– І мене… Однозначно… – зітхнув і Вася.

– Не хвилюйтесь! Я все