Казки дядечка Римуса - Джоель Чендлер Харріс
Пам’ятаєш, як Братчик Кролик перехитрував старого Канюка і втік із дупла?
Подався він додому веселий, ну просто як сойка в гороб’ячому гнізді.
Стрибає, стрибає і раптом таку втому відчув — навіть ноги не слухаються. І так захотілося йому випити чогось! Вже він був майже вдома, коли зирк — Матінка Корова пасеться на луці. Ось він і вирішив пошукати тут щастя.
Кролик чудово знав, що Корова нізащо не дасть йому молока: не раз вже вона проганяла його геть, навіть тоді, коли Матінка Крільчиха захворіла. Ось Братчик Кролик потупцяв, потупцяв біля паркану та й гукнув:
— Як ся маєш, Матінко Корово?
— Та потихеньку, Братчику Кролику.
— Як здоров’ячко, Матінко Корово?
— Так собі: ні погано, ані добре, Братчику Кролику. А ти як поживаєш?
— Нічого, дякую. Трішки кісточки крутить, як прокинусь, — каже Кролик.
— А дружинонька як, дітки? — питає Матінка Корова.
— Та ні погано, ні добре. А як Братчик Бик поживає?
— Так собі, — відповідає Матінка Корова.
— Ти глянь, які фініки на цьому дереві, Матінко Корово! — каже Кролик. — От би їх скуштувати!
— Але ж ти їх нізащо не дістанеш, Братчику Кролику.
— А ти будь така люб’язна, буцни дерево, струси мені кілька фініків, — просить Кролик.
Ну, Матінка Корова не хотіла відмовляти Братчику Кролику. Вона підійшла до фінікового дерева і буцнула його рогами — буц!
Та фініки були ще зелені, як трава, жоден не впав! Тоді Корова ще разочок буцнула дерево — бац! Жоден фінік не впав!
Тоді Корова розігналася трішки, підбігла до дерева — бах! А хоч би один впав!
Корова відійшла трохи далі. Відійшла, закинула хвіст на спину та як розбіжиться — бабах! — об дерево.
Так розігналась і так буцнула, що один ріг глибоченько проштрикнув дерево і застряг у ньому.
Корова — ні туди, ні сюди. А Братчику Кролику саме цього й треба було.
— Виручай мене, Братчику Кролику, — просить Матінка Корова.
— Мені ж не дістатися до твоїх ріг, — знизав плечима Кролик. — Краще я збігаю за Братчиком Биком.
І з цими словами кинувся додому. Трохи згодом повернувся з дружиною й з усіма дітлахами, скільки їх було, кожен тягнув із собою по відру. У більшеньких відра були більші, у меншеньких — відра менші.
Оточили вони Матінку Корову — і ну її доїти. Видоїли все молоко. І більшенькі доїли, і меншенькі доїли. А як видоїли, Братчик Кролик каже:
— Бувай здорова, Матінко Корово! Тобі сьогодні в полі ночувати доведеться. Не можна ж тобі недоєною ночувати! Ось я і подумав: треба видоїти тебе, щоб ти не мукала всю ніч.
Так сказав Братчик Кролик. А Матінка Корова все стояла і смикала головою, щоб вирватися, але ріг міцно-міцно застрягнув у стовбурі.
Сонечко сіло, і ніч прийшла, а Матінка Корова все стоїть. Ось вже й світає, подався ріг.
Звільнилась Матінка Корова, поскубала травички. «Ну, постривай же! — подумала Корова. — Ти, певно, прискачеш сюди подивитись на мене. Ось тоді я з тобою і поквитаюсь!»
Стало сонце підніматись; підійшла вона до дерева і знову вставила ріг у щілину.
Та, мабуть, поки паслася, вхопила Матінка Корова зайвий пучечок трави, бо, лише вставила вона ріг у дірку, зирк — а Братчик Кролик сидить на паркані й дивиться на неї.
Доброго ранку, — привітався Кролик. — Як почуваєшся, Матінко Корово?
Він стрибнув з паркана і пострибав до неї ближче: стриб-скік, стриб-скік…
— Погано, Братчику Кролику, зовсім погано, — сказала Матінка Корова. — Всю нічку промучилась. Ніяк не витягну ріг. От вхопив би ти мене за хвоста, я вже якось би й вирвалась, Братчику Кролику.
Тут Братчик Кролик підійшов трішки ближче, але не зовсім близько.
— Далі мені не можна, — сказав він. — Ти ж знаєш, я слабенький. Можу надірватися. Ну ж бо, Матінко Корово, ти тягни, а я помагатиму!
Тут Корова вирвала ріг та як побіжить за Кроликом! І понеслися вони дорогою; Кролик — вушка назад, а Корова — роги до землі, хвіст гачком. Кролик вперед дременув, та раптом з розгону — в терновий кущ. Підбігла Корова до куща, а з-під куща голова стирчить — очі великі, мов ґудзики.
— Здрастуй, Матінко Корово! Чи далеко біжиш? — поцікавився Братчик Кролик.
— Здрастуй, Братчику Великі Очі! — сказала Матінка Корова. — Чи не пробігав тут Братчик Кролик?
— Ось тільки-но пробіг, — сказав Кролик. — Та такий втомлений, захеканий.
Тут Корова як припустить по дорозі, наче за нею собаки женуться.
А Кролик — той лежав під терновим кущем і качався від сміху, поки в нього не закололо в обох боках. Від Лиса втік, і від Канюка втік, і від Корови втік — як же тут не сміятись?
Гостина у Матінки Мідоус
Джоель знову приготувався слухати, а дядечко Римус узяв кочергу і посунув головешки, щоб вогонь палахкотів веселіше.
А потім почав:
— Ти знаєш, звичайно, що між Кроликом і Коровою не було злагоди відтоді, як він видоїв у неї молоко.
От якось, коли вона гналася за ним, та так швидко, що перебігла через власну тінь, Братчик Кролик надумав звернути зі шляху і навідатись до своїх добрих друзів — Матінки Мідоус з дівчатками.
Стриб-скік, стриб-скік, і раптом бачить Братчик Кролик — під кущем лежить Братчик Черепаха.
Зупинився Кролик і постукав у дах будиночка Черепахи. Ну, звичайно ж, у дах, бо Братчик Черепаха завжди тягає з собою свою хатинку. У дощ і вітер, у спеку й холод, коли б тобі не зустрівся Братчик Черепаха і де б ти його не знайшов — скрізь з ним його чудовий будиночок.
Кролик постукав у дах і запитав, чи вдома господар. А Братчик Черепаха відповів, що вдома.
— Як тобі живеться, Братчику Черепахо?
— А ти як поживаєш, Братчику Кролику?
Потім Кролик поцікавився:
— Куди ти повзеш, Братчику Черепахо?
А той відповідає:
— Просто гуляю, Братчику Кролику.
Тут Кролик сказав йому, що зібрався на гостину до Матінки Мідоус з дівчатками, і поцікавився, чи не хоче й Братчик Черепаха піти туди разом з ним.
— А чом би й ні, можна, — відповів Братчик Черепаха, і вони пішли удвох.
Потеревенили дорогою від душі, і ось вони вже й прийшли. Матінка Мідоус з дівчатками зустрічають їх на ґанку і просять заходити, вони й зайшли.
Братчик Черепаха такий плаский, що йому незручно було на підлозі, та й на стільці йому також надто низько. От поки всі шукали, на що б його посадити, Братчик Кролик узяв його та й поклав на полицю, де
