Король Матіуш Перший - Януш Корчак

показала, коли б не ці європейські безглузді звичаї.

А б’ються як! Теж мені хлопчиська! Розтяпи, слабаки, йолопи! Дев’ять хвилин минуло, і жодних результатів. Наскакують один на одного, як півні, розмахують кулаками, і все марно.

Фелек — той навіть чорнильницю і дзвіночок не зумів як слід жбурнути. Якби Клу-Клу пригостила цього крикуна тим або іншим, не стояв би він зараз у позі переможця на столі.

Урешті-решт Клу-Клу не витримала. Перелізла через бар’єр і — стриб! — вниз. Учепилася за люстру, потім зіскочила на підлогу. Перестрибнувши через стіл для преси й розігнавши, як надокучливих мух, п’ятьох противників Антека, вона прокричала йому в обличчя:

— Ану, виходь!

Антек, не підозрюючи, з ким має справу, замахнувся, але тієї ж миті отримав чотири удари; власне, не чотири, а один: Клу-Клу вдарила його одночасно головою, ногою і двома руками. Антек гепнувся на підлогу: з носа тече кров, шия не повертається, рука задерев’яніла, трьох зубів як не було.

«До чого в цих білих слабкі зуби», — подумала Клу-Клу і, підскочивши до столу головуючого, змочила водою носову хустку і приклала Антеку до носа.

— Нічого, рука ціла. У нас в Африці після такого удару один день лежать пластом, а ти слабший, значить, ти прочумаєшся через тиждень. А за зуби пробач, будь ласка. Я не розрахувала, наші хлопці набагато міцніші за білих.

XL

оги моєї більше не буде в парламенті! — повернувшись у палац, вирішив смертельно ображений Матіуш. — Чорною невдячністю відплатили вони мені за все, що я для них зробив. За безсонні ночі, за небезпечні подорожі, за захист держави, що ледь не коштувало мені життя…

Їм, бачте, чарівниками захотілося стати, ляльок їм, дуркам, подавай до небес! Подумаєш, біда: дах трохи протікає, їжа недостатньо смачна, гратися нема у що. А в якій країні у дітей є такий звіринець? А феєрверки, а духовий оркестр? Газета спеціально для них виходить! Марно я старався. Завтра весь світ дізнається з газет, що з мене глузували, називали розмазнею, женихом Клу-Клу. Ні, не варто було старатися заради них.

І Матіуш розпорядився: листів йому більше не приносити. Він їх не читатиме. Аудієнція після обіду відміняється: досить, жодних подарунків не буде!

Матіуш вирішив порадитися з канцлером, як бути далі.

— З’єднайте мене, будь ласка, з квартирою пана канцлера, — сказав він у слухавку.

— Алло, хто говорить?

— Король.

— Пана канцлера немає вдома, — відповів канцлер, сподіваючись, що Матіуш не впізнає його голосу.

— Як? Адже ви зі мною говорите!

— Ой це ви, ваша величносте! Пробачте, але я ніяк не можу прийти: я нездужаю і лягаю в ліжко. Тому я сказав, що мене немає вдома.

Матіуш, не кажучи ні слова, повісив слухавку.

— Прикидається, обманщик! Йому вже відомо про мою ганьбу. Мене ніхто більше не поважатиме, всі з мене сміятимуться.

Тут лакей доповів про прихід Фелека й журналіста.

— Проси!

— Ваша величносте, я прийшов порадитися, як висвітлити сьогоднішнє засідання Пропара в газеті. Можна, звичайно, цю справу зам’яти, але тоді підуть плітки. Є інший вихід: написати, що засідання було дуже бурхливим і барон фон Раух подав у відставку, тобто образився й не захотів більше бути міністром. Але король прохав його не покидати свій пост і нагородив орденом.

— А про мене ви що напишете?

— Нічого. Про такі речі не прийнято писати. Як бути з Антеком — ось проблема! Висікти його не можна, він — депутат, а особа депутата недоторканна. Між собою вони можуть битися скільки завгодно, а уряд не має права втручатися. Утім, Клу-Клу добряче його натовкла, може, він тепер стане розсудливим.

От здорово! У газеті не напишуть про те, як Антек ображав його і лаяв образливими словами. І Матіуш від радості готовий був пробачити осоружного хлопчиська.

— Засідання завтра о дванадцятій.

— Мене це не цікавить. Ноги моєї більше там не буде!

— Це погано, — сказав журналіст. — Ще подумають, що ви боїтеся.

— Як же бути? Адже мене образили, — промовив Матіуш зі сльозами в голосі.

— Парламентська делегація з’явиться в палац і вибачиться перед вашою величністю.

— Гаразд, — погодився Матіуш.

Журналіст квапився в редакцію: до ранку стаття має бути готова. Фелек залишився в палаці.

— Що, достукався? Матіуш, Матіуш! Ніби не король, а немовля. Не говорив я тобі: цьому треба покласти край?..

— Подумаєш, — перебив його Матіуш, — ти он бароном фон Раухом велів себе величати, а тебе обізвали дурнем і пустомелею. Ще гірше, ніж мене.

— Ну то й що? Адже я всього-на-всього міністр, а ти — король. Краще бути дурнем міністром, ніж розмазнею королем.

Цього разу Клу-Клу залишилася вдома, Матіуш поїхав на засідання парламенту один. Настрій у нього був препаскудний, але депутати поводилися так добре й виступали так цікаво, що Матіуш швидко забув про вчорашнє.

На порядку денному стояло два питання: про червоне чорнило і про те, щоб з дітей не сміялися.

— Чому вчителі виправляють помилки і ставлять оцінки червоним чорнилом, а ми пишемо чорним? Це несправедливо: червоне чорнило красивіше!

— Правильно! — сказав наступний оратор, дівчинка. — І ще нехай у школі видають папір для обгортання зошитів. А то обкладинка швидко брудниться. І картинки, щоб їх наклеювати на обкладинку.

Коли дівчинка закінчила, пролунали оплески. Хлопчики прагнули затерти свою провину й довести, що причиною вчорашнього скандалу були хулігани. Ну, а декілька хуліганів на три-чотири сотні депутатів — це не так уже багато.

Виступаючі скаржилися, що дорослі насміхаються з них.

— Запитаєш їх про що-небудь або зробиш щось не так, вони починають кричати, сердитися або сміються з нас. Це недобре. Вони думають, ніби все знають, а насправді це не так. Мій тато не міг назвати всі затоки в Австралії і всі річки Америки і навіть не знав, з якого озера бере початок Ніл.

— Ніл не в Америці, а в Африці! — крикнув хтось з місця.

— Без тебе знаю. Я просто так, для прикладу сказав. Вони не розуміються на марках, не вміють свистіти, засунувши пальці в рот, і кажуть — це непристойно.

— Послухав би ти, як мій дядько свистить!

— Просто свистіти кожен уміє.

— А ти звідки знаєш, як він свистить?

— Дурень!

Знову ледве не спалахнув скандал, але голова оголосив:

— Депутатів обзивати дурнями не можна. Порушників виставлятимуть із зали засідань.

— Що означає «виставляти із зали»?

— Так прийнято чинити в парламенті. По-шкільному — виставляти за двері.

Так депутати поступово вчилися, як поводитися в парламенті.

Коли засідання добігало кінця, у залу влетів захеканий депутат.

— Пробачте за запізнення! — випалив він. — Ледве вирвався! Мама