Джим Ґудзик і машиніст Лукас - Міхаель Андреас Гельмут Енде

— Мені здається, Джим за цей час сильно подорослішав.

— Цілком можливо, — відповів Лукас, димлячи люлькою, — пригод він зазнав чимало.

Матроси тим часом укріпили новий острів сталевими тросами та якірними ланцюгами впритул до Усландії, так що на нього можна було перестрибнути. Звісно, не забули вони й того, що доручив їм Лукас, а саме: туди, де зараз лежав острівець, зарані кинули у воду кілька гілок коралових дерев, як і радила дракониця. За кілька років, коли дерева доростуть до поверхні океану, новий острів буде таким само міцним, як і Усландія.

Під проводом Джима товариство ступило на нову землю та влаштувало на ній невеличку прогулянку. Забагато місця там, звісно, не було, зате те «небагато», яке було, відрізнялося особливою красою.

— Ось воно, вирішення проблеми! — вигукнув король Альфонс За-Чверть-Дванадцятий. — Хто б міг подумати! І мені більше не треба хвилюватися! Уперше за довгий час я зможу знову спати спокійно.

А коли Джим оголосив, що він охрестив острівець Новою Усландією, радощам короля не було меж. Із порожевілим від гордості обличчям він оголосив:

— У майбутньому я буду називати себе «Король Сполучених Штатів Усландії та Нової Усландії»!

Коли вони поверталися до будиночка пані Ваас, король Альфонс відізвав убік царя мигдальського та запропонував йому прокласти телефонну лінію між столицею Мигдалії Пинєм та Усландією. Цар знайшов ідею пречудовою, бо тоді вони зможуть розмовляти по телефону скільки та коли завгодно. Тут він пішов до капітана державного корабля та доручив йому прямувати до Мигдалії, а на зворотному шляху до Усландії прокласти в океані довгий телефонний кабель. Корабель миттю відплив, а цар попрямував до кухні пані Ваас, де всі вже сиділи навколо Джима із Лукасом і уважно слухали, як обидва розповідають про свої пригоди. Вони розповідали про все дуже докладно, починаючи з нічного відплиття на законопаченій Еммі та закінчуючи своїм поверненням.

Кожного разу, коли йшлося про щось особливо небезпечне та хвилююче, пані Ваас сильно блідла та бурмотіла лише «ох ти Господи!» чи «Боже мій!».

Так вона переживала за свого маленького Джима заднім числом. Єдиною втіхою для неї було те, що хлопчик, живий та неушкоджений, сидить перед нею, а отже, все має скінчитися добре.

Приблизно за тиждень корабель повернувся, і матроси дійсно проклали по путі слідування в океані кабель довжиною в багато тисяч миль. Один його кінець був під'єднаний до всипаного алмазами телефону в тронній залі царського палацу, а інший підключений до золотого телефону короля Альфонса За-Чверть-Дванадцятого.

Потім цар для початку на пробу поговорив по телефону із Пінг Понгом про те, чи все гаразд у Мигдалії. Так, там все було гаразд.

Було вирішено, що за місяць відбудуться заручини Лі Сі із Джимом Кнопкою. І весь цей час пані Ваас вечорами працювала над сюрпризом для них обох. Шиття було її справжньою пристрастю.

Цар та Лі Сі оселилися на цей місяць у короля в замку між двома гірськими верхівками. Звісно, було трохи тіснувато, проте це не заважало їм, такою чудовою виявилася Усландія. Навіть маленький палац із небесно-блакитного фарфору, у якому принцеса зазвичай жила на канікулах, не міг порівнюватися із цим островом.

І ось місяць минув. Настав день заручин. Спочатку діти отримали сюрпризи, приготовані для них пані Ваас.

Джимові вона зшила синій робочий комбінезон, точнісінько такий, як у Лукаса, тільки менший. Звісно, до нього додавалися і справжній кашкет. А маленька принцеса отримала пречудову весільну суконьку із фатою та довгим шовковим шлейфом. Зрозуміло, обидва тут-таки перевдяглися в обновки.

Потім Лі Сі подарувала Джимові люльку, як у Лукаса, тільки новішу і не таку велику. А Джим подарував Лі Сі витончену пральну дошку. Маленька принцеса жахливо зраділа, бо досі їй, звісно ж, не дозволялося брати до рук нічого подібного через її високе положення, хоча вона, як і всі мигдальці, обожнювала прання.

Під кінець вони поцілувалися, і король Альфонс За-Чверть-Дванадцятий оголосив їх іменем Сполучених Штатів Усландії та Нової Усландії зарученими. Піддані підкидали догори свої капелюхи, а цар мигдальський теж з усіх сил гукав разом з усіма:

— Хай живуть заручені! Ура! Ура! Ура!

А матроси на державному кораблі запалили величезну ракету, яку вони спеціально захопили з собою, та влаштували салют і гукали «віват» та махали, коли Джим та Лі Сі, узявшись за руки, урочисто обходили обидва острови.

Свято тривало весь день. По обіді зателефонував Пінг Понг, щоб привітати заручених. Усі були задоволені та жахливо веселилися. Тільки Лукас, здавалося, все ще на щось чекав. Коли настав вечір та згустилися сутінки, над Усландією та Новою Усландією запалали сотні лампіонів. А потім зійшов місяць, і оскільки океан цього вечора був геть тихим і рівним, на його поверхні відбивалися різнокольорові вогні, усі до єдиного. Здається, це було незрівняне видовище.

Пані Ваас особливо постаралася для такого випадку і зробила не тільки ванільне та полуничне, а ще й шоколадне морозиво. І кожен мав визнати, що смачніше за це морозиво він нічого у своєму житті не куштував. Навіть капітан, який ходив далеко по світі. А це щось та означає.

Джим саме пішов до пляжу, аби звідси у тиші помилуватися красою вогнів.

Він стояв, занурений у казкове видовище, як раптом відчув, що йому на плече лягла чиясь рука. Він обернувся. Це був Лукас, що манив його пальцем.

— Джиме, ходімо зі мною, — таємничо прошепотів він.

— Що таке? — запитав Джим.

— Тобі завжди хотілося мати свій власний локомотив, старий. Належна форма в тебе вже є,— відповів Лукас та посміхнувся.

Серце Джима закалатало.

— Локомотив? — перепитав він, і очі в нього ставали все більше. — Справжній локомотив?

Лукас приклав палець до губ і багатообіцяюче підморгнув. Потім він взяв Джима за руку та повів його до вокзальчика, де, сопучи, стояла Емма.

— Щось чуєш? — спитав він.

Джим прислухався. Він почув тільки Еммине посопування. Але ось — він не помилився?

Чи йому почулося інше шипіння, зовсім тихе, уривчасте? І тут хтось тоненько свиснув.

Джим подивився на Лукаса великим запитуючими очима. Лукас із посмішкою кивнув, підвів Джима до вугільного тендеру, і хлопчик зазирнув усередину.

Усередині сидів малесенький локомотивчик і дивився на Джима величезними безтямними очима немовляти. Він завзято посопував та випускав зі своєї маленької труби крихітні хмаринки пари. Схоже, це була дуже мила дитина-локомотивчик, бо вона вже хоробро намагалася втриматися на колесиках та підкотитися до Джима, хоча при цьому постійно падала. Однак це аніскілечки не заважало його гарному настроєві.

Джим погладив малюка.

— Це Еммине дитя? — тихо спитав він.