Срібні ковзани - Мері Мейпс Додж

— Неправда, — заперечив Людвіг стиха.

Потім зчинилася коротка сварка пошепки, у якій останнє слово залишилося за Карлом.

— От я… — сказав він, — Я не знаю, що таке страх. А ти, Людвігу, справжнісінький боягуз.

Людвіг пробурчав щось сонним голосом, але заперечувати не став.

Було вже майже опівночі. Вогонь у грубці все тремтів і тремтів, а невдовзі й зовсім згас, а замість його відблисків на підлогу лягли квадратики місячного світла й дуже повільно поповзли по кімнаті. Окрім них, рухалося ще щось, але хлопці нічого не бачили. Хлопчаки, які поснули, — погана варта.

Якоб Поот спочатку крутився з боку на бік разом із усіма своїми ковдрами. Але тепер він лежав, схожий на лялечку метелика-велетня поруч із напівзамерзлим Пітером, якому, звісно, снилося, що він стрімголов котиться на ковзанах з якихось страшенно холодних і похмурих айсбергів у країні снів.

Окрім місячного світла, щось іще рухалося по голій підлозі — рухалося не так безшумно, але майже так само повільно.

Людвігу, прокинься! Пірат перед стратою стоїть неподалік.

Та ні, Людвіг не прокидається, він тільки стогне уві сні. Але невже цих стогонів не чує хоробрий, безстрашний Карл!

Ні ж бо, Карл бачить уві сні ковзанярські змагання.

А Якоб? Ван Моунен? Бен?

Ні, ні! Їм також сняться змагання і… Катрінка; вона співає, сміючись і обганяючи їх. Час від часу до них долинають хвилі звуків, що видає величезний орган.

А щось повільно рухається…

Пітере! Капітане Пітере, небезпека близько!

Пітер не чув попередження, але уві сні він скотився з височезного схилу одного айсберга до підніжжя іншого, і поштовх розбудив його.

Ой, як холодно! Не надто сподіваючись на успіх, він із силою смикнув-таки «лялечку»-Якоба. Марно! Простирадло, ковдра й покривало туго сповили байдуже тіло його сусіда. Пітер сонно подивився на вікно. «Світла місячна ніч, — подумав він. — Завтра буде чудова погода… Стоп! Це що таке?»

Він побачив щось чорне, що рухається, і воно скорчилося на підлозі й завмерло на місці, коли Пітер поворухнувся.

Пітер мовчки спостерігав.

Незабаром предмет знову почав підсуватися, все ближче і ближче… Це була людина, яка повзла навкарачки!

Першим бажанням капітана було покликати товаришів, але він стримався, щоб спочатку обміркувати становище.

Людина тримала в руці блискучого ножа. Це було страшно, але Пітер тримав себе в руках. Коли людина повертала голову в його бік, хлопець заплющував очі, удаючи, що спить; але коли людина відверталася, капітан поїдав її очима.

Грабіжник підповзав дедалі ближче… Тепер спина його була зовсім близько від Пітера. Ножа він тихенько поклав на підлогу й обережно простягнув руку, щоб поцупити одяг зі стільця біля капітанового ліжка… Почалося!

Тепер настала Пітерова черга! Тамуючи подих, він підхопився, зібрав усі сили й стрибнув на спину грабіжникові, приголомшивши його цим поштовхом. Схопити ножа було секундною справою. Зловмисник відбивався, але Пітер уже сидів верхи на розчепіреному тілі.

— Тільки ворухнись! — вигукнув хоробрий юнак, намагаючись надати своєму голосу якомога грізнішого тону. — Зрушся хоч на дюйм, і я застромлю тобі ножа в шию!.. Хлопці! Хлопці! Прокидайтеся! — крикнув він, пригинаючи до підлоги чорняву голову й тримаючи ножа напохваті. — Допоможіть! Я піймав його! Піймав!

«Лялечка» перевернулася на інший бік, але не відгукнулася.

— Вставайте, хлопці! — кричав Пітер. — Людвігу! Ламберте! Грім і блискавка! Повмирали ви всі, чи що?

Померли? Та ні! Ван Моунен і Бен тієї ж миті зіскочили з ліжка.

— Га! Що таке? — крикнули вони.

— Я тут грабіжника піймав, — спокійно відповів Пітер. — Лежи й не рипайся, негіднику, бо я тобі миттю голову відріжу!.. От що, друзі: зріжте мотузки з вашого ліжка… Часу маєте досить. Хай тільки поворухнеться — вб’ю!

Пітер почувався так упевнено, ніби важив тисячу фунтів. Та й було від чого: адже в руці він тримав ножа. Чоловік гарчав і брутально лаявся, але не смів поворухнути і пальцем.

Тим часом прокинувся й Людвіг. У нього в кишені штанів лежав величезний складаний ніж, гордість хлопця. Тепер він знадобився. Хлопчики вмить скинули постіль на підлогу. Рама ліжка була уздовж і впоперек обплетена мотузкою.

— Я зріжу її! — крикнув Людвіг, перепилюючи ножем мотузку біля вузла. — Тримай його міцніше, Піте!

— Не турбуйся, — відповів капітан, і легенько штрикнув грабіжника ножем, щоб настрахати.

Через хвилину хлопчики заходилися розплітати мотузку, докладаючи усіх можливих зусиль. Нарешті вона розплелась і виявилася міцною й довгою.

— Ну, хлопці, — наказав капітан, — тепер підніміть руки цього негідника. Закладіть їх йому за спину!.. Так… Перепрошую, що заважаю вам… В’яжіть міцніше!

— Та й ноги треба негідникові зв’язати! — збуджено кричали хлопчаки, зав’язуючи вузол за вузлом і щосили їх затягуючи.

Бранець знизив тон.

— Ox… Оx! — стогнав він. — Пожалійте бідну хвору людину… Я просто сновида й ходив уві сні.

— Он як? — пробурчав Ламберт, затягуючи вузла ще міцніше. — То ти спав, так? Ну то ми тебе розбудимо!

Чолов’яга процідив крізь зуби брутальну лайку, після чого жалібно заквилив:

— Розв’яжіть мене, добрі паничі! У мене вдома п’ятеро маленьких діточок. Ім’ям святого Бавона присягаюся дати кожному з вас по монеті в десять гульденів, тільки відпустіть мене!

— Ха-ха-ха! — розсміявся Пітер.

— Ха-ха-ха! — підхопили інші.

І тут посипалися погрози, та такі, що Людвіг навіть здригнувся, однак не припинив зв’язувати грабіжника й затягувати вузли із подвійним завзяттям.

— Стули пельку, мейнгеєре громило! — сказав ван Моунен застережливим тоном. — Ніж біля самісінької твоєї горлянки. Спробуй тільки розсердити капітана — подивимося, що з цього вийде!

Грабіжник скорився й похмуро замовк.

Цієї хвилини «лялечка» на ліжку ворухнулася й сіла.

— Що сталося? — запитав Якоб, не розплющуючи очей.

— «Що сталося»! — передражнив його Людвіг, тремтячи