Кортик - Анатолій Наумович Рибаков
Вигляд у дівчини був дуже рішучий.
Вона підійшла до хлопців і, продовжуючи тримати Коровіна за плече, суворо спитала:
— Хто з вас посилав його за пензлями?
— Я, — відповів переляканий Мишко. — А в чому справа?
— Для чого вам пензлі?
— Декорації малюємо.
Дівчина відпустила Коровіна, підійшла до сцени і, розглядаючи декорації, запитала:
— Яку ж п'єсу ви ставите?
Наперед виступив Шурко Великий.
— «Куркуль і наймит», — поважно промовив він. — До речі, дозвольте представитися: Олександр Огурєєв. Художній керівник і режисер. — Він простягнув дівчині руку.
Дівчина розсміялася, церемонно потиснула Шурину руку і сказала:
— Валя Іванова. З районного Будинку юних піонерів.
— Дозвольте дізнатися, в чому суть інциденту? — не змінюючи своєї серйозної міни, спитав Шура.
— А в тому, — суворо сказала дівчина, — ми цих хлопчаків відучуємо красти, а ви їх привчаєте. Він прийшов і вкрав у нас пензлі.
— Я не крав, — пробурмотів Коровін, — я взяв, щоб потім повернути…
Мишко із здивуванням дивився на дівчину. Їй було на вигляд років сімнадцять, не більше, а вона вже вожата і працює в Будинку юних піонерів.
— Де ж міститься ваш будинок? — недовірливо запитав він.
— На Дівочому полі… — Дівчина засміялася. — Власне кажучи, він ще тільки організовується… А от що це у вас за дикий гурток? Хто вами керує? До якої організації ви належите?
— Ми при будкомі! — крикнув Генка.
— Он як! — засміялася дівчина, потім оглянула хлопців і запитала: — А знаєте ви, хто такі юні піонери?
Мишко, Генка. і Славик закричали: «Знаємо», але їхні голоси потонули в загальному галасі інших дітей: «Ні, не знаємо!»
— Тихіше, діти! — крикнула дівчина і підняла руку. Коли всі замовкли, вона сказала:
— Піонери, діти, — це зміна комсомолу. Тепер усі діти об'єднуються в піонерські загони, і в цих загонах вони готуються стати комсомольцями, справжніми більшовиками. — Вона подивилася на дітей і засміялася: — Ви думаєте, що я до вас з-за пензлів прийшла? Ні. Помиляєтесь. Пензлі я могла просто відібрати в нього. Але він сказав, що несе їх до якихось дітей у драмгурток. От я й захотіла подивитися на вас…
— На нас варто подивитися! — крикнув Генка. Всі засміялися.
— Ми скоро теж піонерами будемо! — знову крикнув Генка.
— Звичайно, будете, — сказала дівчина. — Я з'ясую, що це у вас за клуб і як вам допомогти. — А поки що приходьте до нас у Будинок піонерів. У нас будуть різні майстерні, гуртки. Приходьте. Тоді й пензлі принесете… Хто у вас тут головний?
Генка підштовхнув наперед Мишка:
— Ось наш голова.
— Добре. — Дівчина схвально подивилася на Мишка. — Пензлі залишаю на твою відповідальність. А ти збери своїх хлопців і дівчаток і приходь до нас. Обов'язково приходьте.
— Гаразд, — сказав Мишко, — а ви приходьте у неділю на наш спектакль…
Коли дівчина пішла, Коровін повернув Мишкові гроші і почав малювати.
— Чому ж ти в магазині не купив? — спитав його Мишко.
— А для чого дарма платити! — Коровін подивився на Генку. — Я ж не для себе.
— Він платити не звик, — єхидно зауважив Генка і примирливо додав — Добре, малюй… Ех ти, Корова…
Розділ 40
ДОСВІДЧЕНІ СИЩИКИ
— Іде! — прошепотів Генка і штовхнув Славика. — Пішли…
З воріт вийшов Філін, звернув у Нікольський провулок і направився до Пречистенки. Генка і Славик, що підстерігали його, рушили, за ним, уважно приглядаючись до його ходи.
— Перевальцем іде, — шепотів. Генка. — Безперечно колишній матрос. Бачиш, як ноги розставляє, ніби на палубі.
— Звичайнісінька хода, — заперечив Славик, — нічого особливого. Потім, він у чоботях, а справдешні матроси обов'язково штани кльош носять.
— При чому тут кльош! Ось як він оглянеться, ти на обличчя подивись. Побачиш: червоне, як морква. Ясно — обвітрене на кораблі.
— Обличчя у нього дійсно червоне, — погодився Славик, — але не забувай, що Філін — алкоголік. Від горілки обличчя також стає червоним.
— І зовсім не червоним! — розкип'ятився Генка. — Від горілки тільки ніс червоний, а обличчя фіолетове…
— Потім, дивись, — продовжував Славик, — руки тримає в кишенях. Хіба справжній матрос тримає руки в кишенях? Ніколи. Він ними завжди розмахує, тому що звик балансувати під час качки.
— Ну; знаєш, Славко, — остаточно розсердився Генка, — кинь, будь ласка! «Руки в кишенях»… Якщо хочеш знати, то у моряків найбільшим шиком вважається під час бурі тримати руки в кишенях і люльку з рота не випускати. От. І взагалі, раз ти не віриш, що це той Філін, то сидів би дома.
Вони більше не перемовлялися і мовчки йшли за Філіним. Він пересік Пречистенку, дійшов до магазина філателіста і, оглянувшись, увійшов у магазин.
— Ну, все, — сказав Славик, — пішли назад.
Генка хвилину вагався, потім сказав:
— Зайдемо в магазин.
— Як тобі, Генко, не соромно! — докоряв йому Славик. — Адже домовились. І Мишко сказав: у магазин не заходити… Мишка дідок уже раз прогнав і нас прожене…
— Нічого він нас не прожене. Хіба ми не маємо права марки купувати? Ходім.
Славик хотів його зупинити, але було вже пізно. Генка рішуче відчинив двері в магазин, і Славику довелося ввійти слідом за ним.
Дідок стояв за прилавком і розмовляв з Філіним. Коли хлопці ввійшли, вони замовкли.
— Вам що? — спитав дідок і підозріло подивився на них.
— Нам марки подивитися, — сказав Генка.
— Нічого дивитися! — роздратовано крикнув дідок. — Кожного дня дивитесь — нічого не купуєте… Ну, які марки вам потрібні?
— Гватемали, — прошепотів розгублений Генка.
Дідок зняв з полички коробку, вийняв звідти конверт і кинув на прилавок:
— Ну, вибирайте…
Генка почав невпевнено вибирати марки. Всі мовчки дивилися на нього. Генка зовсім зніяковів і тицьнув в одну марку:
— Ось цю.
Дідок забрав конверт, залишивши на прилавку вибрану Генкою марку, і сказав:
— Двадцять копійок.
Генка безпорадно подивився на Славика. Славик зрозумів його погляд: у Генки не було грошей. Але і в Славика теж не було ні копійки.
Дідок і Філін очікувально дивилися на хлопців.
— Ну, — повторив дідок, — двадцять копійок.
Замість відповіді Генка повернувся і прожогом кинувся з магазина. Славик вискочив за ним.
Вони перебігли вулицю і швидко пішли в напрямку до свого будинку.
— Говорив тобі, не треба заходити… — почав Славик.
— А що таке? — безтурботно відповів Генка.
— Як — що? Тепер вони нас помітили і зрозуміли, що ми за ними стежимо.
— Так уже й зрозуміли! Мало до нього
