Enna Hittims - Діана Вінн Джонс

 - Можливо, це лише новий вулкан, - сказала Енна Хіттімс. – Йдемо, подивимося.

 Три героя рушили до вершини правого коліна Анни, швидко рухаючись один за одним, а Анна спостерігала за ними із деякою тривогою. Вона не хотіла, щоб вони лазили по її ланчу, поки вона намагається його з’їсти.

 - Повертайтеся, - сказала вона. – Дракон має бути внизу мого правого коліна.

 - Що це було? – нервово прошепотіла Марлен, слідуючи за іншими двома по похилому стегну Анни.

 - Лише гроза. Ми завжди чуємо її, - сказала Енна Хіттімс. – Не хникай, Марлен.

 Три героя вишукувалися у рядок, підборіддями на краю підносу із ланчем.

 - А це ще що таке! – сказала Енна Хіттімс. Вона вказала на тарілку макаронів із сиром. – Цей пагорб гарячих труб – гадаєте це якась установка?

 - У кожній трубі може бути дракон-немовля, - припустила Марлен.

 - А це що за блискучі штукенції? – здивувався Спайк, вказуючи на ніж, виделку та ложку.

 - Срібні поручні, - сказала Енна Хіттімс. – Ми маємо знайти слона та відбуксирувати їх. Це має бути лігво дракона. Але що це?

 Три герої витріщилися на миску із тушкованим яблуком.

 - Бліда жовта слякота, - сказав Спайк, - із кислим запахом. Блювота дракона?

 - Це може бути якійсь різновид вкриття з золотої соломи, - із сумнівом сказала Марлен. Вона обережно подивилась через піднос, шукаючи якусь підказку. Її очі попрямували догори, понад підносом, туди де була Анна. Марлен підстрибнула та схопила Спайка за плече. – Дивись! – прошепотіла вона. – Зверху!

 Спайк подивився. Він потихеньку повернувся до Енни Хіттімс.

 - Подивись угору, але не надто помітно, - пробурмотів він. – Хіба там не гігантське обличчя, нагорі?

 Енна Хіттімс глянула угору. Вона кивнула.

 - Так. Дуже велике та багряне, із маленькими свинячими очима. Це якійсь велетень. Ми маємо вбити це створіння.

 - А зараз подивіться…, - покликала Анна.

 Але три герої сприйняли її голос за грозу, так само як завжди. Енна Хіттімс жваво викладала свої плани.

 - Марлен та Спайк, обійдіть Стілокрай, з двох боків, та влізьте на волосся цієї істоти. Добре розмахніться, коли опинитеся над носом, та проколіть кожне з очей. Я піднімуся пізніше і подивлюся, чи вдасться мені перерізати цю товсту горлянку. – Спайк та Мадлен кивнули та побігли по краях підносу.

 Анна не стала чекати, щоб дізнатися, чи спрацює план. Вона підняла піднос та запхала на тумбочку. Потім вона видерлася з ліжка, так швидко, як могла. Це, звичайно ж, повністю змінило краєвид, перекинувши всіх трьох героїв та ховаючи їх під горами простирадла та ковдри. Анна сповідалася, що з ними покінчено. З ними повинно було бути покінчено, оскільки вони були лише витвором її уяви.

 Щоб дати їм час задихнутися, або розчинитися, або що там може бути, Анна спустилася на кухню та налила собі склянку молока. Вона пошукала Тіббі, щоб налити і їй трохи молока, але, здається, Тіббі вийшла через свої котячі дверцята. Вона повернулася до спальні, сподіваючись, що герої зникли.

 Вони все ще були там. Спайк був на її подушці, обертаючи, за кінець мотузки, свого штиря над головою. Він кинув його у політ, саме тоді, коли Анна тільки-но увійшла, зброя твердо застрягла в краю підноса. Це був жерстяний піднос, але штир був магічний, звичайно ж, і застрягнув би у всьому, у чому захотів би Спайк. Спайк, Енна Хіттімс та Марлен, всі взялися за мотузку та потягнули. Піднос ковзнув. Він нахилився.

 - Ні, зупиніться! – слабо сказала Анна. Вона не урівноважила піднос належним чином, оскільки поспішала.

 Один край підносу опустився на ліжко. Макарони із сиром зісковзнули униз, і, після них, униз зісковзнуло тушковане яблуко. Герої побачили, що їжа наближається. Заради безпеки, вони вміло стрибнули на подушки. Вони до цього звикли. Поки Анна все ще витріщалася на макарони та яблуко, які всмоктувалися у простирадло, Спайк кинувся униз та врятував свого штиря.

 Енна Хіттімс блукала біля болота з тушкованого яблука та порізала своїм мечем макаронні трубочки.

 - Воно не живе, - сказала вона. – Не стій стовпом, Марлен. – Ми піднімемося нагору, віднайдемо цього велетня та приб’ємо його. Очевидно, це через цього велетня краєвид постійно змінюється. Жодний велетень не буде так вчиняти зі мною!

 Вони почали підніматися по нахиленому підносу. Анна сподівалася, що він буде занадто слизьким для них. Але – ні. Спайк використовував свого штиря замість підпорки. Енна Хіттімс однією рукою використовувала свого меча, щоб прорубати підпорки для ніг та піднімалася задом уперед, іншою рукою тягнучи Марлен та вишкірялася:

 - Давай, йди вже, Марлен!

 Навіть перш ніж вони пройшли половину свого шляху до тумбочки, Анна знала, що єдина розумна річ, яку слід зробити, це підняти підноса та перевернути їх назад до тушкованого яблука. А потім покласти піднос на них та притиснути. Але вона не могла змусити себе зробити щось настільки гидке. Вона стояла та спостерігала як вони піднімаються на поверхню тумбочки. Енна Хіттімс стала: руки в боки, оглядаючи кімнату.

 - Зараз ми у будинку велетня, - впевнено сказала вона.

 - І він стане горою котячої їжі дуже скоро, - сказав Спайк. Марлен засміялася від задоволення.

 Анна вибігла з кімнати та грюкнула дверми. Вона побігла униз, до вітальні та стояла там склавши руки разом та заплющивши очі.

 - Йдіть геть, всі троє! – молилася вона. – Йдіть. Щезніть. Зникніть. Ви лише витвір уяви!

 Тоді вона піднялася нагору, щоб подивитися, чи подіяли молитви. Двері її спальні все ще були зачинені, але щось схоже на багряну трубку висовувалося з-під дверей. Коли Анна нахилилася, подивитися, що це таке, вона почула голос Енни Хіттімс позаду дверей.