Пес на ім'я Мані - Бодо Шефер

Мені аж ніяк не хотілося, щоб Мані став жертвою незчисленних наукових експериментів. У моїй уяві малювалися жахливі картини, як бідолашного пса замикають у тісній клітці і підключають до купи шлангів. Ні, такого не можна допустити! Отже, про вміння Мані «розмовляти» у жодному випадку не можна нікому казати. А ще я вирішила не надокучати моєму улюбленцеві запитаннями, звідки він узявся і що це за чудо таке — пес, який уміє спілкуватися. Підсвідомо я відчувала, що розпитування нічого не дадуть.

Я усе ще не мала певності, що мені вже слід серйозно замислюватися над проблемою грошей, але потім я згадала сентенцію мудрого китайця: «Роби великі справи, коли вони ще є малими…» Що би це мало означати?

Та ось мені прийшла до голови ідея. Можливо, це так, як із Генрі, сусідським тер’єром. Він з’явився у родині аж у п’ятирічному віці і зовсім не слухався господарів. Сусіди завжди казали, що тепер уже важко його перевиховати. Навчити пса послуху можна хіба тоді, коли він ще зовсім цуценя. Може, мої батьки були схожі в тому, що стосувалося грошей, на Генрі? А ще скидалося на те, ніби Мані добре знає, про що каже.

Отож треба було знайти десять причин, чому я хочу стати заможною. А це не так легко, бо, щоб здійснилася більшість моїх бажань, надто багато грошей не треба.

За три години я склала ось такий список:

1. Гірський велосипед з 18-ма передачами.

2. Я могла би накупити стільки музичних дисків, скільки б душа забажала.

3. Я змогла би купити собі кросівки, до яких уже давно приглядалася.

4. Я могла би довше вести телефонні розмови з моєю найліпшою товаришкою, котра мешкає за двісті кілометрів від мене.

5. Улітку я могла би за навчальною програмою обміну поїхати до США. Це поліпшило би мої знання з англійської…

6. Я могла би потішити своїх батьків, подарувати їм гроші й допомогти розквитатися з їхніми боргами.

7. Запросити родину на святкову вечерю до італійського ресторану.

8. Допомогти убогим дітям, яким живеться не так добре, як мені.

9. Чорні модельні джинси.

10. Комп’ютер.

Упоравшись зі списком, я подумала, що таки варто прагнути до «заможності». Заможні люди можуть, без сумніву, купити усі перелічені речі та ще й зробити безліч цікавих справ. А ще, переглянувши знову список, я подумала про Єнні, свою товаришку, і вирішила запитати в Мані, чи можна з нею поділитися своїми знаннями про гроші. Я й незчулася, як наблизилася четверта година по обіді. Скоро я довідаюся, як стати заможною…

Альбом і касетки бажань

Мені важко вдавалося сконцентруватися на домашніх завданнях. Коли годинник показав четверту, я прожогом кинулася в сад. Білий лабрадор уже чекав на мене. Я швиденько взяла його на поводок і подалася на прогулянку до лісу.

Я не наважувалася заговорити з Мані, доки ми не дійдемо до нашої схованки. Схованкою був грот у хащах ожини. Щоб потрапити до нього, треба було проповзти п’ять метрів вузьким лазом крізь чагарі.

У гроті я облаштувала дуже затишну печерку. Окрім мене та Мані, ніхто не знав цього місця. Тут ми почувалися в безпеці.

Я дуже хвилювалася. Сподіваюся, Мані ще не розучився розмовляти… Ніколи ж бо не знаєш напевно, чого чекати; я ж мала стільки запитань… Та вчасно згадала про його вимогу говорити лише про гроші, тож налаштувалася чекати.

Мані звів на мене очі.

— Ти вже вирішила, Кіро, задля чого тобі варто ставати заможною?

— Ясна річ, — поквапилася я запевнити друга і витягнула з кишені списаний аркуш паперу.

— Прочитай вголос, — звелів пес.

Я зачитала йому свої десять пунктів.

— І що з переліченого видається тобі найважливішим? — поцікавився Мані.

— Усе…

— Охоче вірю, і все ж прошу тебе ще раз передивитися список і обвести кружальцем три найважливіші, на твою думку, пункти.

Я ще раз уважно перечитала кожний рядок. Дуже важко було зробити вибір, та, зрештою, я впоралася з цим завданням:

1. Полетіти наступного літа за програмою обміну до США.

2. Комп’ютер, бажано ноутбук.

3. Допомогти батькам розрахуватися з боргами.

— Дуже добрий вибір! — захоплено вигукнув Мані. — Вітаю!

Я запишалася від похвали, однак не цілком розуміла сенс цього завдання. Мані, звісно, відразу прочитав мої думки, і відповідь не забарилася:

— Більшість людей самі до пуття не знають, чого хочуть. Знають лише те, що прагнуть більшого. Уяви собі, наче життя — це величезний торговий дім «Товари поштою». Якщо ти напишеш їм, що хочеш одержати більше, — скоріш за все не одержиш нічого; і якщо попросиш вислати щось гарненьке, теж нічого не одержиш… Отак і з нашими бажаннями. Ми повинні чітко знати, чого хочемо.

Але я мала сумніви.

— Чи означає це, що всі мої визначені побажання негайно здійсняться?

— Для цього, звичайно ж, треба щось і самій зробити, — відповів Мані. — Але перший вирішальний крок у цьому напрямку ти вже зробила.

— Записавши, чого хочу?

— Так! Відтепер тобі треба щодня заглядати до свого списку. Так нагадуватимеш собі, до чого слід прагнути. А тоді почнеш пізнавати можливості, які зможуть наблизити тебе до мети…

— І це спрацює? — засумнівалася я.

Мані серйозно глянув на мене.

— Якщо ти вже заздалегідь сумніватимешся в успіху, то — ні. Три речі допоможуть тобі змінити ставлення до справи. По-перше, раджу тобі взяти порожній фотоальбом і зробити з нього альбом бажань. Розшукай картинки, на яких зображено те, що ти хотіла би мати, і наклей їх до альбому. Ми ж бо думаємо образами, картинками.

— Картинками? — перепитала я.

— Ти ж не складаєш свої думки по літерах…Скажімо, коли ти думаєш про Каліфорнію, що ти бачиш перед собою — слово КАЛІФОРНІЯ чи конкретні образи?

Мані, звісно, мав рацію. Я відразу уявила собі Діснейленд, Сан-Франциско, Голівуд і таке інше.

— Де ж я знайду такі картинки?

Мані дивно глянув на мене і так смішно настовбурчив хутро над очима, ніби хотів із мене поглузувати.

— Гаразд, — поквапилася сказати я. — Картинку ноутбука я візьму з рекламного проспекту, а фото Америки роздобуду, скажімо, в офісі фірми, яка організовує обміни. І все ж я не цілком розумію, у чому ж сенс…

— Інколи не конче розуміти, як і чому це спрацьовує, важливо, що воно спрацьовує! Ось, для прикладу, ти можеш пояснити мені, як функціонує електрика? — запитав білий лабрадор.

Такого запитання я не сподівалася. Про силу тяжіння я ще могла би дещо розповісти, ми саме проходили цю тему в школі.

— Ось бачиш, — незворушно вів далі Мані. — Але ти можеш натиснути на вмикач, і світло засвітиться, хоч ти й не зможеш до пуття пояснити чому. Ми, собаки, не є прихильниками теоретичних мудрувань. Нам достатньо знати, що те чи інше функціонує. Отож знайди фотоальбом і починай наклеювати картинки.

— Мені тільки цікаво… — пробурмотіла я.

Відповідь Мані не забарилася:

— Усе добре… Ніколи нічого не ускладнюй! Більшість людей ні на що не можуть відважитися лише тому, що не до кінця розуміють суть справи. Набагато мудріше діяти просто.

— Згода. Я спробую, — пообіцяла я.

Голос Мані урвав хід моїх думок:

— Не пробувати, а діяти! У голові того, хто робить пробні кроки, підсвідомо закладено сумнів: може, у нього нічого не вийде, своєрідний поспішний висновок, вибачення за можливу невдачу. Жодних спроб! Або ти щось робиш, або ж ні!

Я надовго замислилася. Хтось,