Пес на ім'я Мані - Бодо Шефер

— Навіщо? — вихопився Марсель.

— Бо не виключено, що справи котроїсь із фірм підуть зле, — терпляче пояснювала стара пані. — Припустімо, ти маєш 500 Ђ, купуєш за них двадцять акцій, по 25 Ђ за кожну. Якщо тепер акція втратить 40 %, то вже неможливо продати її за 25 Ђ, а лише за 15 Ђ. Продавши, одержиш тільки 300 Ђ.

— Невесела перспектива, — прокоментував Марсель.

— Саме тому фінансові менеджери змушені купувати 20 акцій різних фірм. Скористаймося попереднім прикладом. Скажімо, тепер за 500 Ђ ви купили 20 різних акцій. Якщо одна акція втратить 40 %, а решта залишаться на тому ж самому рівні, то ми збережемо, як‑не-як,

490 Ђ.

Марсель хутко полічив:

— У такому разі на 500 Ђ ми втрачаємо лише 2 %.

— Правильно! Ти збагнув суть! — похвалила мого братика пані Козир. — Насправді ж деякі курси акцій можуть упасти, деякі зрости, а ще якісь не зміняться й зовсім. Загалом, переважають ті акції, курс яких зростає, бо фондові менеджери — чудові знавці своєї справи.

— А що трапиться, якщо впадуть курси всіх акцій? — насторожено запитала я.

— Тоді їх не можна продавати, — відповіла наша наставниця. — Пригадуєш, що ми говорили, розмовляючи минулого разу про акції? Ти зазнаєш втрат лише у тому разі, якщо таки надумаєш продавати акції у несприятливий для цього період.

— Тоді до фонду можна покласти хіба ті гроші, у яких немає нагальної потреби, правильно? — міркував уголос Марсель.

— Абсолютно правильно! — зраділа пані Козир. — Ми плануємо зробити вкладення в один із фондів, бо збираємося залишити там наші гроші на п’ять чи десять років. Той, хто нікуди не квапиться, інвестує у фонд з майже нульовим ризиком.

— Звісно, бо більшість акцій у фонді принесуть за такий тривалий час непогані прибутки, — зробив висновок Марсель.

Моніка, яка досі спокійно прислухалася до дискусії, раптом захвилювалася:

— А якщо фондовий менеджер накиває п’ятами разом з нашими грошима?

— Неможливо, — усміхнулася пані Козир. — Фондовий менеджер ніколи не одержує гроші особисто в руки. Їх переводять просто до депозитного банку, і банк ними розпоряджається. Стовідсоткова гарантія!

Таке пояснення усіх вдовольнило. Я знову почала читати:

— «Фонди виконують усі вимоги, пов’язані з інвестиціями. Фонди структуровані так, що їхніми послугами без зусиль можуть користуватися діти і молодь. Фонди надійні, якщо вкладені у них гроші не чіпати упродовж 5—10 років. Вони приносять високі прибутки…»

— «Високі прибутки» — це ж скільки? — знову втрутився Марсель.

— У середньому 12 %, — відповіла наша наставниця. — Нам це добре відомо, бо існує багато успішних фондів, які вже не один рік дають такі прибутки.

— Скільки дають нам 12 %? — поцікавилася Моніка.

— Удвічі більше за 6 %, — зверхньо пирхнув Марсель.

— Та ні, не зовсім так, як ти кажеш, — заперечила пані Козир, — а фактично набагато більше. Ось покажу вам на прикладі, як примножаться наші гроші при 12-відсотковій ставці. Через двадцять п’ять років наші 10 000 Ђ збільшаться майже в сім разів. Отже, близько 68 000 Ђ.

— Ого! — вихопилося у Марселя.

— Чималенька вгодована курочка! — захоплено вигукнула я. За той час, що минув, я дуже вжилася у казку про курку, котра несла золоті яйця.

— Окрім того, кожен із нас заощаджуватиме щомісяця 50 Ђ — разом 500 Ђ. Отримавши за них 12 %, через 25 років матимемо кругленьку суму — понад 260 000 Ђ.

Ми сиділи принишклі, немов громом уражені. Йшлося про якусь неймовірну кількість грошей, недоступну нашому розумінню.

Звісно, першим знову оговтався Марсель:

— Разом — понад чверть мільйона!

— Отоді змінимо назву клубу на «Фінансові Маги-Мільйонери»! — засміялась Моніка.

— Кожен з вас матиме достатньо грошей, щоб купити невелике помешкання або мати чималенький базовий капітал для купівлі будинку. І вам тоді ще навіть 40 років не виповниться! — утішалася пані Козир нашою радістю. — Якщо ж надумаєте вкласти гроші ще на десять років, то сума подвоїться до 600 000 Ђ.

Мені запаморочилося в голові. Сила-силенна грошей! Звісно, вони належать нам спільно, однак частка кожного становитиме близько 65 000 Ђ через 25 років і близько 150 000 Ђ — через 35 років. Класно! Ми таки вдало обрали назву для нашого клубу! Ми справжні фінансові маги!

Усі не зводили з мене очей, і до мене врешті дійшло, що я замовкла, перестала читати. Я зашарілася.

— «За допомогою фондів виконується і третій критерій, — продовжила я. — Фондами дуже просто розпоряджатися. Не складніше, ніж банківським рахунком».

Щодо банків, то я вже мала певний досвід, це й справді було легко.

Пані Козир обвела нас поглядом.

— То що ви скажете на те, аби вкласти наші гроші в один із таких фондів? — запитала вона.

Моніка погодилася, ні миті не вагаючись. На наше превелике здивування, вона відразу збагнула переваги фондів.

— Наші гроші будуть надійно вкладені, через двадцять років принесуть нам понад один мільйон марок, ними легко розпоряджатися, ніби лежать вони на звичайнісінькому банківському рахунку.

Я, звичайно, також була «за».

Марсель іще вагався.

— Форма вкладу оптимальна для нас, — визнав він. — Але звідки нам знати, який фонд вибрати? Напевно ж, існує багато різних фондів, як і акцій…

— Твоя правда, — погодилася з ним пані Козир. — Існують тисячі фондів, та, якщо добре приглянутися, то актуальними виявляться лише деякі. Я виписала критерії, за якими слід обрати «найоптимальніший» фонд.

Стара дама виразно глянула на мене. Отож я перегорнула сторінку і вголос зачитала:

— «Що слід взяти до уваги, вибираючи гідний фонд:

1. Фонд повинен уже функціонувати щонайменше десять років. Якщо він упродовж десяти років приносив добрі прибутки, то можна сподіватися, що приноситиме їх і в майбутньому.

2. Це повинен бути великий міжнародний акціонерний фонд. Такі фонди скуповують акції по всьому світу, ризик у них мінімальний, тому вони найнадійніші.

3. Розглядаючи діяльність різних фондів за порівняльним списком, ми повинні вивчити, які з них за останні роки були найуспішнішими».

Якийсь час ми мовчки зважували, на що ж насамперед слід звертати увагу.

Марсель наморщив чоло. Він завжди так робив, коли напружено думав.

— Де нам взяти такий список? І звідки нам знати, який із фондів є «великим міжнародним акціонерним фондом»?

— Ми довідаємося про це, — загадково мовила Моніка, — перегорнувши наступну сторінку.

Вона вже встигла забігти наперед.

І справді, пані Козир вклала у наші нотатники такий список. Ми заходилися ретельно його вивчати. Вибрати найкращий фонд виявилося справою дуже легкою — деякі з них мали набагато вищі прибутки, ніж інші.

— Що означає слово «коефіцієнт» в останній графі? — поцікавилася Моніка.

— Це — коливання. Що більше коливається курс, то більшим буде число у цій графі, і тоді вкладник бачить, хвилюватися йому чи не дуже. Що сильніші коливання, то сильніший сплеск емоцій. Курс, який несподівано стрімко зріс, за кілька днів може за певних обставин так само стрімко впасти.

— То можна сказати: що менший коефіцієнт, то менший ризик? — уточнив Марсель.

— Певною мірою, так, — підтвердила пані Козир. — Принаймні низький коефіцієнт додає певності. Прибутки зростають більш рівномірно.

— Чому б це не назвати просто «коливаннями»? Навіщо вигадувати таку складну назву? — пробурчала Моніка.

Ми погодилися з нею.

Пані Козир засміялась.

— Фінансисти — трохи дивні люди. Можливо, вважають, що складна термінологія, якої ніхто, окрім них, не розуміє, додає їм значущості. Шкода лише, що