Кортик - Анатолій Наумович Рибаков
— Важка справа, — промовив Славик і, помітивши насмішкуватий погляд Генки, поспішно додав: — Банду ми повинні, звичайно, розкрити, але все це слід гарненько обдумати.
— Звичайно, обдумати, — погодився Мишко. — Все треба робити обдумано. Ми зробимо так. Будемо слідкувати по черзі, щоб не викликати підозри у Філіна і в Борки. А коли ми всю цю зграю вислідимо, все встановимо, тоді повідомимо в Чека.
— Оце буде здорово! — сказав Генка. — Цілу зграю розкриємо!
— А що ти думаєш, — сказав Мишко, — так зграї і розкриваються. От тоді ми себе справді проявимо, — це, знаєте, не за кулісами горланити.
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
НОВІ ЗНАЙОМСТВА
Розділ 29
ЕЛЛЕН БУШ
Через кілька днів Мишко і Шурко Великий пішли на Смоленський ринок купувати фарби для гриму. На вулиці їм трапився Генка. Він походжав біля воріт складу Філіна.
— Ти чого тут стовбичиш? — запитав його Шура. — Ходім з нами реквізит купляти.
— Ніколи, — важно відповів Генка й обмінявся з Мишком багатозначним поглядом.
Мишко і Шура прийшли на ринок. Вздовж рядів рухався густий натовп. Шмигляли безпритульники, хрипіли грамофони, скандалили покупці годинників. Похмурі бабусі в старомодних капелюшках продавали поламані замки і мідні свічники. Спітнілий сільський парубок, мабуть, з самого ранку торгував гармошку. Оточений любителями музики, він розтягував на ній все одне і те саме «Страждання». Папуга витягував конвертики з пророцтвом майбутнього і повним описом минулого. Вешталися циганки в широких спідницях і яскравих хустках. І тандита здавалася нескінченною. Вона тягнулася далеко, на встелені насінним лушпинням доріжки Новинського бульвару, де працівники міського господарства встановлювали перші урни для сміття і обгороджували миршаву травичку блискучим дротом.
Хлопці стояли біля дідуся, що торгував «усім для театру», аж раптом хтось узяв Мишка ззаду за плече. Він оглянувся і побачив дівчинку-акробатку. Вона була в звичайному платті і зовсім не схожа на артистку. Дівчинка простягнула Мишкові руку й сказала:
— Здрастуй, забіяко!
Мишкові не сподобався її поблажливий тон, і він холодно відповів:
— Здрастуйте.
— Чого ти такий сердитий?
Зовсім не сердитий. Звичайний.
Як тебе звати?
— Мишко.
— А мене Еллен.
Мишко підвів брови:
— Що це за ім'я «Еллен»?
— Мій псевдонім Еллен Буш. Всі артисти мають псевдоніми. А. по-справжньому мене звати Олена Фролова.
А хто той хлопчик, що виступав з тобою?
Мій брат, Ігор.
— А бритий?
— Який бритий?
— Ваш оцей, старший. Хазяїн, чи що?
Оленка розсміялася:
— Хазяїн? Це мій тато.
— Чому ж ти його Бушем називаєш?
— Я ж тобі пояснила: це наш псевдонім.
— Ви все по дворах ходите?
— Ні. Батько склав умову, і коли розпочнеться сезон, ми виступатимемо в цирку. Ти бував у цирку?
— Звичайно, бував. Але в нас у будинку тепер є свій драмгурток. Ось наш режисер. — Мишко показав на Шуру.
Шура випрямився і з гідністю нахилив голову.
— У неділю буде наш перший спектакль, — продовжував Мишко. — П'єса чудова! Приходь з братом. Після спектаклю ви виступите.
— Добре, — сказала Оленка, — я передам Бушу. — І, трохи подумавши, спитала — А скільки за вихід?
— Що? — не зрозумів Мишко.
— Скільки за вихід? Скільки ви нам заплатите за виступ?
Мишко обурився:
— Заплатимо? Ти що, здуріла? Це спектакль на користь голодаючих дітей Поволжя. Всі наші артисти виступають безкоштовно.
— Н-не знаю. — Оленка з сумнівом похитала головою. — Буш, мабуть, не погодиться.
— Ну і не треба! Без вас обійдемось! Інші жертвують, щоб допомогти голодаючим, а ви хочете собі від них урвати. І не соромно?
— Не сердься, не сердься! — Оленка засміялася. — Який ти сердитий! Ми зробимо так: відпросимося з Ігорем погулять і прийдемо до вас. Добре?..
— Добре.
— Ну, до побачення. — Оленка простягнула йому й Шурі руку. — Тільки ти, будь ласка, не сердься.
— Я і не серджусь, — відповів Мишко.
Коли Оленка пішла, він сказав Шурі:
— Ох, і морока з цими дівчатами!
Розділ 30
КУПІВЛЯ РЕКВІЗИТУ
Вони почали вибирати фарби.
— Оце найбільш підходящі. — Шура крутив у руках коробку з олівцями. — Цей колір зветься «бордо». Бери, Мишко.
Мишко опустив руку в кишеню і в ту ж мить з жахом відчув, що гаманця в кишені немає. Все закрутилося перед ним. В юрбі мелькнула постать безпритульника. Мишко відчайдушно крикнув і кинувся навздогін.
Безпритульник вискочив з рядів, завернув у провулок і біг по ньому, плутаючись у довгому драному пальті. З дірок пальта стирчала брудна вата, рукава тяглися по землі. Він шмигнув у прохідний двір, але Мишко не відставав од нього і, зрештою, наздогнав на якомусь пустирі. Він схопив його за пальто і, важко дихаючи, сказав:
— Віддай!
— Не зачіпай мене, я психічний! — дико закричав безпритульник і вирячив білки очей, страшні на його чорному, вимазаному сажею обличчі.
Вони зчепилися. Безпритульник верещав і кусався. Мишко звалив його і, притискуючи до землі, нишпорив у брудному лахмітті, шукаючи гаманець. Безпритульник крутився, кусав Мишкову руку. Мишко рвонув його за рукав. Рукав одірвався від пальта і гаманець упав на землю. Мишко схопив його, і страшенна злість оволоділа ним. Скільки він трудився над створенням драмгуртка, ходив, канючив, умовляв, віддав свого Гоголя! І ось цей злодюжка трохи не зіпсував усе! І хлопці могли подумати, що він сам привласнив гроші… Ні! Треба йому ще всипати пам'ятного!
Безпритульник лежав на землі ниць. Його брудна худа шия здавалася зовсім тоненькою в широкому комірі чоловічого пальта. З відірваного рукава неприродно стирчала гола рука, брудна й подряпана.
Добре. Лежачого не б'ють… Мишко для порядку злегка штовхнув безпритульника погою й сказав:
— Знатимеш, як красти…
Безпритульник продовжував лежати на землі. Мишко відійшов на кілька кроків, потім повернувся й похмуро промовив:
— Ну, вставай, годі прикидатися!
Безпритульник підвівся й сів. Схлипуючи і витираючи кулаками обличчя, він бурмотів:
— Справився?.. Да?..
— А ти нащо гаманець взяв? Я ж тебе не зачіпав.
— Іди ти під три чорти!
— Лайся, лайся! — сказав Мишко, — ось я тобі ще добавлю!..
Але злість пройшла, і він знав, що не добавить.
Продовжуючи хлипати, безпритульник підняв відірваного рукава. Пальто його розхристалося, оголивши худеньке з випнутими ребрами тіло. Під пальтом у безпритульника не було навіть сорочки.
— Як же ти його пришиєш? — запитав
