Вітер у вербах - Кеннет Грем
— Доброго дня, Кроте! — першим порушив тишу Ондатр.
— Привіт, Ондатре! — відповів Кріт.
— Будь ласка, перепливай до мене, — попросив Крота Ондатр.
— О, це не так легко зробити, як сказати, — відказав Кріт. Ні до річки, ні до берегів він ще як слід не звик, і це його починало дратувати.
Тим часом Ондатр, нічого не кажучи, нагнувся, відв’язав якийсь шнурок, потягнув його до себе і ступив на невеличкого човна, якого Кріт помітив тільки зараз. Усередині човен був пофарбований синьою фарбою, а зовні — білою, і вміщав він двох пасажирів — ні більше, ні менше. Цей човен відразу ж припав Кротові до душі, дарма що той ще не міг розуміти всіх його переваг.
Ондатр був вправним веслярем — і скоро його човен пристав до Кротового берега. Кріт обережно ступив йому назустріч, а Ондатр простягнув лапку і сказав:
— Тримайся! Не гайся, ходи! — І не встиг Кріт і оком зморгнути, як уже сидів на кормі справжнісінького човна, з чого дуже дивувався і чим дуже пишався.
— Ну й день сьогодні! — прохопилося в нього, коли Ондатр відштовхнувся від берега і знов узявся за весла. — Адже я ще ніколи в житті не сидів у човні.
— Та ти що! — здивувався Ондатр і аж рота роззявив від такої несподіванки. — Ти ніколи… ніколи не… отакої… Чим же ти тоді займався?
— Слухай-но, а плавання на човні — це дуже добре? — нерішуче запитав Кріт. Не те щоб він сумнівався, просто хотілося почути це від когось. Вода лагідно погойдувала човен, і Кріт, відкинувшись назад, блукав очима по м’яких подушках, веслах, купинах та інших дивовижах, яких тут було видимо-невидимо.
— Добре?! Та щоб ти знав, що як щось на світі й вартує доброго слова, то це плавба, — пишномовно заявив Ондатр, погойдуючись у такт із веслами. — Повір мені, юний друже, ніщо на світі — абсолютно ніщо! — і наполовину не зрівняється з човнами чи плавбою. Займатися човнами, — замріяно продовжував Ондатр, — ходити за… коло… човнів. Просто клопотатися…
— Ондатре, стережись! — раптом закричав Кріт.
Але було вже надто пізно, і човен з розгону врізався у берег. Ондатр — весляр і веселий мрійник — зблиснувши п’ятами в повітрі, беркицьнувся навзнак на дно човна.
— …за човнами… коло човнів, — наче нічого й не трапилося, продовжував Ондатр, підіймаючись і задоволено посміюючись. — А в човні чи коло човна — то вже не має значення. Принада тут не в цьому, а в тому, що все інше відступає на другий план. І кому яке діло, пливеш ти кудись чи не пливеш нікуди, прибуваєш на місце призначення, чи опиняєшся десь, куди, може, і взагалі не збирався, однак ти весь у клопотах, хоча при цьому не обов’язково щось робиш. І навіть коли щось доводиш до кінця, в тебе ще залишається купа незавершених справ, і хочеш — займайся ними, а не хочеш — не займайся. Послухай-но, що я тобі скажу! Якщо в тебе зараз нема нічого нагального, давай візьмемо човна та гайнемо вниз по річці?
Кріт відчув таку втіху, що аж пальцями заворушив, а потім потягнувся, вдихнув цю втіху на повні груди і блаженно приліг на м’які подушки.
— І що ж це за день такий сьогодні! — вигукнув він. — Пливімо хоч зараз!
— Добре, тоді зачекай хвилинку, — попросив Ондатр. Сказавши це, він запхав фалінь у кільце на приплаві, чкурнув до себе в нірку, а коли невдовзі вийшов назад, у лапках його був важкий бокастий кошик для пікніка.
— Постав його в ногах, — попросив він Крота, передав йому кошика, тоді відв’язав фалінь і знову всівся за весла.
— А що в тому кошику? — поцікавився Кріт, палаючи від цікавості.
— У кошику? — перепитав Ондатр і став перераховувати: — Курка, язик, шинка, біфштекс, салат із маринованих корнішонів, рулети по-французьки, кресові сандвічі, тушковане м’ясо, імбирне пиво, лимонад, содова…
— О, стоп, стоп, — закричав Кріт у захваті. — І цього вистачить!
— Ти справді так вважаєш? — серйозним тоном запитав Ондатр. — А як на мене, зовсім небагато, я завжди беру стільки їжі на всякі такі короткі вилазки, і мені завжди дорікають, що я скнара, яких світ не бачив, бо вічно беру всього замало!
Та Кріт уже не слухав товариша. Він із головою поринув у нове життя, яке розгорталося перед ним: його п’янили блиски брижів, нові запахи, звуки та сонячне сяйво. Кріт вів лапкою по воді, залишаючи на ній слід, і весь час йому здавалося, що це тільки сон. Ондатр, добрий, милий друг Ондатр, чітко орудував веслами і не діймав Крота розмовами.
— Друже мій, у тебе дуже гарний костюмчик, — озвався Ондатр, коли вони були в дорозі десь із півгодини. — Колись я теж куплю собі чорний смокінг із оксамиту, хай тільки гроші заведуться.
— Даруй мені, — сказав Кріт, із зусиллям сідаючи прямо. — Ти, мабуть, думаєш, який я неотеса. Але для мене все це справді така дивовижа. Отже, це — річка!
— Річка, з великої літери, — поправив його Ондатр.
— І ти живеш біля самісінької Річки? О, як чудесно!
— І біля неї, і з нею, і на ній, і в ній, — відповів Ондатр. — Вона мені сестра і брат, тітка і подруга, їжа та питво, ну й, звісно ж, і купель. Вона — мій світ, а іншого мені й не треба. Якщо чогось немає в річці, це означає, що його не треба взагалі, якщо вона чогось не знає, то й знаття те ні до чого. О, скільки часу ми провели разом! Взимку чи влітку, навесні чи восени, вона завжди знайде, чим здивувати. Коли річка у лютому виходить із берегів — і мої підвали й комори переповнені питвом, якого я, завваж, у неї не просив; коли повз вікно моєї найкращої спальні тече бура вода; або коли вона повертається до берегів і залишає після себе плями бруду, що пахнуть кексом із родзинками, а канал забивається очеретом і водоростями, і я можу ходити майже посуху по всьому дну в пошуках чогось їстівного та різних штукенцій, що їх усякі роззяви кидають у воду з човнів!..
— І тобі тут ніколи не нудно? — насмілився запитати Кріт. — Весь час тільки ти і річка, навіть словом нема з ким перекинутись.
— Нема з ким? Та, зрештою, що з тебе взяти, — промовив терплячий Ондатр. — Еге ж, ти тут новенький і не можеш всього розуміти. Якщо хочеш знати, тут ще ніколи не було так тісно, як тепер. Чимало мешканців просто тікають звідси світ
