Гаррі Поттер і келих вогню - Джоан Роулінг
— Тієї самої миті як... як те створіння зайшло до приміщення, — закричала вона, тремтячи і тицяючи на Фаджа, — воно накинулося на Кравча і... і...
Поки професорка Макґонеґел шукала слів, щоб описати, що сталося, Гаррі відчув усередині холод. Він не хотів чути, чим вона закінчить це речення. Він знав, що повинен був зробити дементор. Він мусив виконати свій смертельний поцілунок. Мусив висмоктати з Барті Кравча душу. А це гірше за смерть.
— З будь-якого погляду це не страшна втрата! — заревів Фадж. — Він же, здається, відповідальний за смерть кількох людей!
— Але тепер, Корнеліусе, він не зможе зізнатися, — сказав Дамблдор. Він дивився на Фаджа суворим поглядом, наче бачив його вперше. — Він не зможе дати свідчення, чому повбивав тих людей.
— Чому він їх повбивав? Думаю, це не таємниця, — знову закричав Фадж. — Він був псих! З того, що мені розповіли Мінерва й Северус, стало зрозуміло: він думав, нібито виконує вказівки Відомо-Кого!
— Корнеліусе, він і справді виконував вказівки Лорда Волдеморта, — сказав Дамблдор. — Смерть тих людей — лише крихітна частинка плану, який має повернути Волдеморта до могутності. І план частково увінчався успіхом. Волдеморт повернув собі тіло.
У Фаджеве обличчя мовби кинули щось важке. Ошелешений, часто кліпаючи, він дивився на Дамблдора і не міг повірити власним вухам.
Нарешті він залопотів, усе ще витріщаючись:
— Відомо-Хто ... повернувся? Бридня. Перестань, Дамблдоре...
— Як тобі вже сказали Мінерва й Северус, — промовив Дамблдор, — ми вислухали зізнання Барті Кравча. Під впливом сироватки правди він розповів, як вибрався з Азкабану, і як Волдеморт довідався від Берти Джоркінз про його існування, і як прибув звільнити його від батька і використати, щоб захопити Гаррі. Кажу тобі, план удався. Син Кравча допоміг Волдемортові повернутися.
— Дамблдоре, — сказав Фадж, і вражений Гаррі помітив на його обличчі усмішку, — невже ти... невже ти в це віриш? Відомо-Хто повернувся? Перестань... Авжеж, Кравч міг собі вірити, що діє за наказами Відомо-Кого, — але ти так серйозно сприймаєш слова якогось божевільного...
— Коли Гаррі доторкнувся сьогодні до Кубка, його перенесло прямо до Волдеморта, — твердо сказав Дамблдор. — Він на власні очі бачив Волдемортове відродження. Я все тобі розповім, якщо зайдеш до мене в кабінет.
Дамблдор зиркнув на Гаррі.
Побачивши, що той не спить, похитав головою і сказав:
— На жаль, я не можу дозволити, щоб ти розпитував його сьогодні.
Фадж і далі загадково всміхався.
Він також подивився на Гаррі, тоді обернувся до Дамблдора і спитав:
— Дабмлдоре, а ти... е-е-е... віриш у те, що розповідає Гаррі?
Настала тиша, яку перервало Сіріусове гарчання. Шерсть у нього на карку настовбурчилась і він вишкірив на Фаджа ікла.
— Авжеж, я вірю Гаррі, — сказав Дамблдор. Його очі тепер палали. — Я чув зізнання Кравча і чув оповідь Гаррі про все, що відбулося, коли він доторкнувся до Кубка. Ці дві історії доповнили одна одну і пояснили все, що сталося, починаючи з торішнього зникнення Берти Джоркінз.
З Фаджевого обличчя все ще не сходила дивна посмішка. Перед тим, як відповісти, він знову зиркнув на Гаррі.
— Ти готовий повірити в повернення Лорда Волдеморта, почувши марення психічно хворого вбивці та розповідь хлопчини, який... ну...
Фадж знову метнув на Гаррі швидкий погляд, і Гаррі раптом зрозумів.
— Ви читали статті Ріти Скітер, містере Фадж, — тихо сказав він.
Рон, Герміона, місіс Візлі та Білл аж підскочили. Вони не бачили, що Гаррі прокинувся.
Фадж трохи почервонів, але потім на його обличчі з'явився викличний і впертий вираз.
— Ну то й що, як читав? — сказав він, дивлячись на Дамблдора. — Якби я знав, що ти приховуєш такі факти про хлопця! Парселмовець! Постійні хворобливі напади!
— Гадаю, ти маєш на увазі біль у шрамі? — холодно спитав Дамблдор.
— То ти визнаєш, що в нього буває цей біль? — вхопився за слово Фадж. — Біль голови? Страшні сни? Можливо — галюцинації?
— Послухай мене, Корнеліусе, — Дамблдор зробив крок до Фаджа. Він знову випромінював таку ж неймовірну силу, як і тоді, коли оглушив молодого Барті Кравча. — Гаррі божевільний не більше, ніж ти чи я. Цей шрам у нього на чолі мозку не ушкодив. Думаю, він починає боліти, коли Волдеморт наближається до хлопця, або коли Волдеморт стає особливо кровожерний.
Фадж відступив від Дамблдора на півкроку. Щойно почуті слова його, здається, не вразили.
— Вибач, Дамблдоре, але я й раніше чув, що шрам від закляття може діяти як попереджувальний дзвінок.
— Я бачив, як Волдеморт повернувся! — закричав Гаррі. Він спробував устати з ліжка, однак місіс Візлі знову змусила його лягти. — Я бачив смертежерів! Я можу назвати їхні прізвища! Луціус Мелфой...
Снейп раптом смикнувся, та коли Гаррі на нього глянув, він уже знову дивився на Фаджа.
— Мелфоя виправдали! — ображено сказав Фадж, — Стародавній рід... пожертви з різних приводів...
— Макнейр! — далі перелічував Гаррі.
— Теж виправданий! Тепер працює на міністерство!
— Ейвері! Нот! Креб! Ґойл!
— Та ти просто називаєш прізвища тих, кого звинуватили в смертежерстві і виправдали тринадцять років тому! — сердито огризнувся Фадж. — Ти міг прочитати ці прізвища в старих судових звітах! Дамблдоре, та ти що! Хлопець ще торік розповідав якісь божевільні історії. Його казочки стають дедалі неймовірніші, а ти слухняно їх ковтаєш. Дамблдоре, він уміє розмовляти зі зміями. Ти й далі вважаєш, що йому варто вірити?
— Який дурень! — закричала професорка Макґонеґел. — Седрик Діґорі! Містер Кравч! Ці вбивства — не якісь там випадкові злочини психа!
— Не бачу жодних свідчень протилежного! — заволав Фадж не менш сердито, ніж професорка, а обличчя в нього стало аж фіолетове. — Як на мене, то ви вирішили посіяти паніку, яка зруйнує все, над чим ми працювали минулі тринадцять років!
Гаррі не вірив власним вухам. Він завжди вважав Фаджа чемним — трохи метушливим, дещо бундючним, але в принципі добросердим. Однак зараз цей низенький, сердитий чарівник безглуздо заперечував загрозу, яка нависла над його зручним і впорядкованим світом, ба навіть відмовлявся повірити, що Волдеморт міг відродитися.
— Волдеморт повернувся, — повторив Дамблдор. — Якщо ти негайно погодишся з цим фактом і вживеш необхідних заходів, то ми зможемо врятувати ситуацію. Перший і найважливіший крок — звільнити Азкабан з-під контролю дементорів...
— Бридня! — знову заволав Фадж. — Позбутися дементорів! Мене викинуть з кабінету, якщо я таке запропоную! Половина з нас спить спокійно лише тому, що знає: Азкабан охороняють дементори!
