Таємничий острів - Жюль Верн
Насправді він був зовсім не таким. Цей митець, цей учений, цей державний діяч залишався в душі індусом, індусом за складом розуму, індусом за прагненням помсти, індусом, котрий ненастанно плекав надію, що одного чудового дня його співвітчизники зажадають законних прав для своєї країни, виженуть чужоземців і повернуть їй незалежність.
Діставши освіту, 1849 року принц Дакар повернувся до Бундельханду. Він одружився з індускою із шляхетного роду, в якої так само, як і у нього, серце обливалося кров’ю через страждання поневоленої вітчизни. У них народилося двоє дітей, яких принц дуже любив. Але родинне щастя не могло прогнати думки про страждання уярмленої батьківщини. Він лише чекав сприятливої нагоди. І така нагода трапилася.
Гніт англійського панування ліг надто важким тягарем на індійський народ. Принц Дакар став глашатаєм невдоволених. Він запалював у їхніх душах вогонь тієї самої ненависті до чужоземців, яка горіла у його власних грудях. Він об’їздив увесь індійський півострів, побував і в ще незалежних князівствах, і в місцевостях, змушених визнати владу англійських властей. І скрізь він будив спогади про дні героїчного повстання, піднятого Тіппо-Саїбом проти загарбників, та про його трагічну загибель від рук англійців у бою під Серінгапатамом.
1857 року спалахнуло відоме повстання сипаїв. Його душею був принц Дакар. Він підняв величезні маси народу, віддав справедливій борні весь свій хист, усі знання й багатства. Не щадячи себе, він воював у перших лавах повстанців і безліч разів ризикував власним життям так само, як тисячі інших безіменних героїв, що стали на захист рідного краю. Він брав участь у двадцятьох боях і десять разів був поранений. Та марно шукав він для себе смерті, коли останні борці за незалежність упали, скошені англійськими кулями.
Ніколи ще пануванню Великобританії над Індією не загрожувала така небезпека, і якби сипаям, як вони на те сподівалися, допомогли сусіди, Об’єднане королівство, напевне, втратило б у Азії не лише панування, а й вплив. Ім’я принца Дакара стало відоме в усьому світі. Герой, що носив його, не приховував своєї участі в повстанні й відкрито бився проти Британії. За його голову була обіцяна велика винагорода, але в усій Індії не знайшлося людини, котра відважилася б зрадити принца. Зате його батько, мати, дружина і діти заплатили замість нього власними життями, перш ніж він довідався про небезпеку, що їм загрожувала…
Право і цього разу було розчавлене силою. Але розвиток людства ніколи не припиняється; можна подумати, що воно черпає свої права в неминучості. Та все ж таки англійці здолали сипаїв, і давні князівства раджів опинилися у ще більшому рабстві, ніж до повстання.
Принц Дакар, що не зміг загинути у бою, повернувся до гір Бундельханду. Самотній, сповнений безмежної огиди до всього, що пов’язане із людьми, ненавидячи й зневажаючи так зване «вишукане» товариство, прагнучи назавжди відмежуватись від нього, він перетворив на гроші решту своїх маєтностей, зібрав навколо себе два десятки безмежно відданих йому вцілілих у битвах соратників і одного чудового дня десь зник разом із ними.
Де ж принц віднайшов ту незалежність, якої не міг домогтися серед людей? Під водою, в морських глибинах, там, де ніхто не міг переслідувати його.
Учений узяв гору над воїном. На одному з безлюдних островів Тихого океану він улаштував корабельню і за власними кресленнями почав споруджувати підводного човна. Завдяки способам, які досі відомі лише йому, він зумів скористатися незмірною силою електричної енергії, добуваючи її з невичерпних джерел і застосувавши її для всіх потреб на підводному човні. Вона і рухала судно, і освітлювала, і опалювала його. Море і його незліченні скарби, міріади риб, багаті на водорості водяні поля, величезні ссавці, все те, що природа сховала в морських глибинах, і те, що втратили у них люди, цілком задовольняли всі потреби індійського принца та його екіпажу, а головне, збувалося найпалкіше його бажання – порвати будь-які зв’язки із землею. Свого підводного корабля він назвав «Наутілусом», сам назвався капітаном Немо і зник під водою.
За багато років підводного плавання він обійшов усі океани від полюса і до полюса. Вигнанець серед людей, він зібрав у невідомих підводних світах дивовижні скарби. Мільйони золотих монет, що потонули 1702 року разом з іспанськими галеонами в бухті Віго, стали для нього невичерпним джерелом багатства і служили для надання безіменної допомоги народам, які боролися за незалежність.[22]
Багато років він плавав під водою, не зустрічаючись із людьми, що жили на поверхні землі, коли несподівано в ніч на 6 листопада 1856 року на борту підводного корабля опинилося троє нових людей. То були француз-професор, його служник і канадський рибалка. Вони впали у воду при зіткненні «Наутілуса» з американським фрегатом «Авраам Лінкольн», який гнався за підводним човном.
Тоді капітан Немо довідався від професора, що «Наутілуса» одні вважають велетенським китом, а інші – піратським підводним човном і що за ним полюють по всіх морях флоти всіх країн.
Капітан Немо міг викинути назад в океан отих трьох чужинців, які волею випадку вторглися в його таємниче життя. Але він цього не зробив, і цілих сім місяців вони мали змогу спостерігати всі дивовижні перипетії незвичайної подорожі, коли корабель капітана Немо проплив під водою двадцять тисяч льє.
Одного дня – це сталося 22 червня 1867 року – ті троє людей, котрі нічого не знали про минуле капітана Немо, прихитрилися захопити корабельну шлюпку і втекли з «Наутілуса». Але оскільки в цей час стрімка течія Мальстріму понесла підводного човна до берегів Норвегії, капітан Немо не сумнівався, що, опинившись у тій жахливій водоверті, втікачі знайдуть могилу в морській безодні. Він так і не довідався, що француза та його двох супутників дивом викинуло на берег одного з Лофотенських островів, де їх підібрали рибалки, а професор, повернувшись до Франції, видав книжку, в якій розповів читачам про своє семимісячне плавання на борту «Наутілуса» і численні пригоди під час згаданої подорожі.
Ще багато років капітан Немо вів таке життя, плаваючи морями. Але поступово один за одним померли і знайшли вічний спокій на кораловому кладовищі на дні Тихого океану його соратники й друзі. «Наутілус» безлюднів, і зрештою з усіх, хто знайшов на ньому прихисток, живим зостався сам капітан Немо.
На той час
